ВЖЕ НЕ БРАТИ?

Отак-то, ляше, друже, брате!
Неситії ксьондзи, магнати
Нас порізнили, розвели,
А ми б і досі так жили.
Подай же руку козакові
І серце чистеє подай!
(Тарас ШЕВЧЕНКО «Полякам»)

22 липня нижня палата польського парламенту прийняла ухвалу «У справі віддання данини жертвам геноциду, вчиненого українськими націоналістами щодо громадян Другої Речі Посполитої в 1943-45 роках». Сьогодні, коли спалах емоцій, викликаний прийняттям цього документа трохи спав, спробуємо повернутися до теми Волинської трагедії.

Спочатку трохи історії. Болісна тема українсько-польських стосунків першої половини ХХ століття не нова. І якщо поляки її досліджували весь час, то українські історики – лише з набуттям незалежності нашої держави.

Письменник Юрій Адрухович згадує: «Протягом усіх 1990-х років тема «Волинської різанини» якщо й виникала, то хіба в якихось дуже маргінальних середовищах». Натомість «у мейнстрімі» про УПА, ОУН, Бандеру тощо говорилося значно спокійніше, об’єктивніше, без ярликів та нетерпимості. «Науковці й публічні інтелектуали обох країн поволі, але впевнено йшли до головного спільного здобутку тих часів – визнання взаємних провин і злочинів. Відома формула «Пробачаємо і просимо пробачення» залунала вперше не тепер, а ще тоді, на початку 1990-х». За спостереженнями письменника, «активна присутність «Волинської різанини» в польських виданнях, медіях, передусім Інтернеті, а відтак і в масовій свідомості поляків починається десь після 2005 року», почалася «систематична й дедалі активніша робота путінських виконавців, свідомих і несвідомих, щодо відновлення ненависті у своїх правах». І додає: «над Польщею попрацювали, багато й ефективно».

«Шкода, що Варшава не дослухалася пропозицій українських урядовців, депутатів, видатних громадських діячів щодо необхідності діяти разом у цьому питанні – українським і польським історикам вивчити всі аспекти цієї трагедії, парламентам двох країн прийняти спільну заяву», – так відреагував на прийняття «волинської ухвали» очільник українського МЗС Павло Клімкін. Ні, пане міністре, польські парламентарії якраз дослухалися українських депутатів. Ще три роки тому, у липні 2013 року, коли у Сеймі Республіки Польща тривали узгодження тексту резолюції з приводу 70-річчя Волинської трагедії, де передбачалося, що вона буде названа «етнічною чисткою з ознаками геноциду», 148 нардепів від Партії регіонів, КПУ і декілька позафракційних звернулися до Сейму РП визнати Волинську трагедію саме геноцидом польського народу.

Тоді Леонід Кравчук назвав заяву отих 148-и комунорегіоналів «антинаціональним кроком і зрадою», і додав, що це «безпрецедентний у світовій історії випадок, коли політики просять законодавчий орган іншої держави звинуватити у найважчому із злочинів представників свого народу». Кому вигідна була така заява, сумнівів не викликає. «Раби, подножки, грязь Москви, Варшавське сміття», – неначе про них писав великий Кобзар.

Відтоді минуло три роки. Три роки потрясінь, гідності і зради, втрат і перемог, сподівань і прозріння. Україна вистояла. Вистояла, в першу чергу, завдяки своєму народові. І протиборствує підступному східному агресорові. І от нарешті дочекалися «братньої підтримки»: «Сейм Республіки Польща встановлює 11 липня, річницю апогею злочину, – Національним днем жертв геноциду, вчиненого українськими націоналістами над громадянами Другої Речі Посполитої, – йдеться у прийнятій ухвалі. Нічого не скажеш, дуже вчасно.

Цікаво було спостерігати, як український медійний обшир буквально вирував емоціями, коментуючи прийняту сеймом «резолюцію». Так-так, в інформаційних повідомленнях йшлося, здебільшого, саме про «резолюцію». Ну що тут скажеш – звісно, хіба що сакраментальне «Пастернака я не читал»… А варто б було усім цим копіпастерам і копірайтерам все ж таки зазирнути на сайт польського сейму і на власні очі подивитися на оригінальний текст документа. UCHWAŁA – польські парламентарії прийняли саме такий документ. Українською – напевне, теж УХВАЛА, зрештою – РІШЕННЯ. Здогадайтеся з трьох разів, як російською буде польське uchwała? Правильно, РЕЗОЛЮЦІЯ. Тож не дивина, що найбільше обурювалися прийнятою «резолюцією» саме ті медіа, які зараз завзято розповідають про «марш міра» «хрестоносців» від Московського патріархату, що наче сарана суне на столицю.

«11 липня 2016 року відзначається 73-тя річниця апогею хвилі злочинів, які на східних кресах (східних окраїнах) Другої Речі Посполитої вчинили цивільні структури Організації українських націоналістів (ОУН), збройні формування Української повстанської армії (УПА), дивізія SS «Галичина», а також інші українські формування, що співпрацювали з німцями», – йдеться в ухвалі. Таке враження, що це писалося не у Варшаві, а в Кремлі.

«Рішення польського парламенту стало неприємним, але закономірним результатом наростаючої антиукраїнської істерії та небажання розібратися з важкою історією в Польщі, яку провокують політичні сили, зокрема представлені в парламенті. Насправді воно не має нічого спільного із вшануванням пам’яті загиблих, а є лише інструменталізацією минулого конфлікту для здобуття політичних дивідендів сьогодні», – написав на своїй сторінці у Фейсбук історик-архівіст, Голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович. І додав: із сумом сприйняв той факт, що у сеймі Польщі під час прийняття ухвали не знайшлося політиків, які б зупинили «непотрібні політичні суперечки довкола минулого, що відбуваються на тлі наростаючої воєнної загрози зі Сходу». «Запропонована вкотре українцями формула «пробачаємо і просимо вибачення» – насправді єдино можливий формат загоєння ран минулого. Але цього разу простягнута українцями рука зависла в повітрі», – наголосив Володимир В’ятрович.

Цікава деталь. В ході обговорення проекту ухвали, з документа для опису злочинів, скоєних на Волині викреслили слова «братовбивчі». Це була єдина поправка до ухвали, прийнятої польськими парламентаріями.

«За» проголосували 432 депутата Сейму, утрималися – 10, при жодному голосі «проти». Одразу після ухвалення документ набув чинності.

«Шкодую щодо рішення польського Сейму. Знаю, багато хто захоче використати його для політичних спекуляцій», – написав з цього приводу Президент України Петро Порошенко на своїй сторінці у Фейсбук.

В ухвалі зазначається, що точна кількість жертв досі невідома. При тому необґрунтовано вказується, що «вбито було понад 100 тисяч громадян Другої Речі Посполитої». Серед замордованих були, крім поляків, євреї, вірмени, чехи, представники інших національностей, а також українці, які встали на бік жертв. Разом з тим, «згадуючи злочини українських націоналістів, не можна ані замовчувати, ані перекручувати польські дії у відповідь щодо українських сіл, під час яких також гинуло цивільне населення». Але навіть ймовірна кількість замордованих українців не називається. Якщо «Сейм РП закликає до встановлення місць злочинів і їхнього позначення, забезпечення гідного поховання всім знайденим жертвам, віддання належної шани невинно замученим і вбитим, створення повного списку жертв», – це, вочевидь, повинно стосуватися й українців. І не лише Волині, а й Холмщини, Підляшшя, польської частини Лемківщини, знаної як Закерзоння. Хто з українського боку не погодиться з тим, «що лише повна правда про історію є найкращим шляхом до об’єднання і взаємного прощення» та апеляціями сейму «до продовження справи об’єднання і діалогу, розпочатого політичними і духовними лідерами, в тому числі до розширення доступу до державних архівів, зміцнення співпраці влад Польщі і України в найважливіших для майбутнього обох народів справах». Знову ж таки, не лише щодо Волинської трагедії, а усього обширу матеріалів, що стосуються українсько-польських стосунків першої половини ХХ століття.

Натомість «Сейм висловлює найвище визнання і вдячність солдатам Армії Крайової, Самооборони кресів і селянських батальйонів, які вступили в героїчну боротьбу заради захисту цивільного польського населення, а також закликає президента Польщі відзначити цих осіб державними нагородами». Це саме отих учасників дій «у відповідь».

Об’єктивності ради треба зазначити: в ухвалі сейм висловив «шану і вдячність українцям, які, наражаючи на небезпеку власні життя, рятували поляків і закликає президента вшанувати їх державними відзнаками». Сейм також нагадав про позицію «значної частини українського населення, яка відмовилася від участі у нападах на поляків».

Декларування сеймом солідарності «з Україною, яка бореться із зовнішньою агресією за збереження територіальної цілісності» в контексті самого прийняття такої ухвали звучить, м’яко кажучи, трохи дивно. І все ж наведення у фінальній частині ухвали слів святого Івана Павла ІІ, сказані ним у Львові 2001 року: «завдяки очищенню історичної пам’яті всі будуть готові ставити вище те, що єднає, а не те, що розділяє, щоб разом будувати майбутнє, засноване на взаємоповазі, братерській співпраці і правдивій солідарності», – вселяє певний оптимізм і сподівання у перемогу здорового глузду над політичними амбіціями.

«Лише спільними кроками можемо прийти до християнського примирення і єднання. Лише разом зможемо з’ясувати всі факти трагічних сторінок спільної історії. І вірю, що ми продовжимо рухатися саме цим шляхом», – написав Петро Порошенко у відповідь на ухвалу сейму.

А Посол України в Польщі Андрій Дещиця у Фейсбукові нагадав про нещодавній візит президента Порошенка до Варшави, під час якого глава держави поклав вінок і схилив голову до пам’ятника загиблим на Волині полякам. «Таких кроків нам потрібно значно більше з обох сторін», – підкреслив український дипломат.

* * *

111-2– Ця ухвала мене не дуже здивувала, – зазначає на початку нашої розмови вчений-полоніст, доктор історичних наук Олександр ГОЛОВКО. – Сейм скористався складною ситуацією, у якій зараз перебуває Україна, аби поставити українців «на своє місце». Однозначно, в Польщі є чимало людей, які переживають за те, що було вчинено з їхніми рідними понад сімдесят років тому. Але жертви були з обох боків. В Україні є не менше людей, які внаслідок дій польських збройних формувань у сорокові роки минулого століття постраждали на Волині, Холмщині, Підляшші, Закерзонні…

– Постає майже риторичне запитання, кому на руку прийняття такої ухвали?

– Зрозуміло, ухвала не сприятиме розвиткові українсько-польських відносин, не змусить позитивно реагувати на цей документ і взяти на себе односторонньо провину за те, що відбулося багато років тому. Переконаний – від прийняття цієї резолюції руки потирають як антипольські, так і антиукраїнські сили, які вже в нашому столітті фактично організували трагедію під Смоленськом, попередники яких в часи Другої світової війни проводили масове знищення польських полонених. Саме вони зацікавленні, щоб про їхню антипольську діяльність забули, і роздмухують багаття польсько-українських протиріч. І хоча польські парламентарії заявляють, що прийнята резолюція не має відношення до сучасних взаємин поміж нашими країнами, це не так. Ухвала однозначно завдасть шкоди українсько-польським відносинам. Ці стосунки і так мають дуже складну історію, яку теж «без брому читати не можна». Особливо це стосується ХХ століття. І під час Першої світової війни, і згодом, коли виникала польська держава – Друга Річ Посполита, тоді дуже сильно загострилися українсько-польські відносини. Оскільки тодішнє польське державотворення йшло здебільшого шляхом з’ясування стосунків з Україною. В ході українсько-польської війни (1918-1919 років) польські війська окупували Галичину і Волинь з проголошенням їх територією новітньої Речі Посполитої, що, зрештою, було затверджено 1921 року Ризьким миром.

Тобто Волинську трагедію не можна вибірково висмикувати із загального тла історичних подій першої половини ХХ століття?

– Абсолютно. Те, що відбувалося на Волині у 1943-45 роках, було наслідком попередніх подій. Війна загострила до крайньої межі протиріччя між українським і польським населенням. Були певні політичні сили, які розігрували карту українсько-польської ворожнечі. Причому, Україна на той час не мала своєї державності. Можна казати, що той конфлікт був породжений військовими організаціями, які утворилися на українських землях. Це з одного боку. З іншого – діяльність Армії Крайової керувалася польським урядом з Лондона. А далі, у післявоєнний час, дії щодо українців визначала польська комуністична влада з Варшави. Політика – це брудна справа. Давати оцінку, що одні були неправі, а інші діяли справедливо, – не можна. Провина у злодіяннях була з обох боків. Але не треба забувати, що на захоплених українських етнічних землях у міжвоєнний час відбувалася насильницька полонізація – «відновлення Польщі на східних кресах», як казали поляки. На території з українським населенням з центральної Польщі направлялися польські вчителі, як предмет заборонялась українська мова. Так, навіть за польськими джерелами, на Волині, де українське населення складало близько 77%, з 1732 шкіл лише в 11% викладання велося українською мовою. Одночасно на територіях, населених переважно українцями, для закріплення їхньої «польськості», варшавський уряд роздав землю і переселяв туди з центральної Польщі військових поселенців – «осадників». Окрім землі, їм надавалися кредити, податкові пільги, списувалися заборгованості, дозволялося мати зброю тощо. І, відповідно, проти такої антиукраїнської політики, яка проводилася Варшавою впродовж десятиліть, була реакція пригніченої української людності. Мало хто пам’ятає про так звану Лінію Керзона – умовну демаркаційну лінію, запропоновану під час польсько-радянської війни 1919—1920 року британським міністром закордонних справ Джорджем Керзоном. Вона розглядалася як можливий кордон перемир’я у війні між більшовицькою Росією і щойно відновленою Польською державою. В принципі ця лінія більш-менш відповідала етнічному поділу між українцями, поляками і білорусами. На схід від цієї лінії переважало українське населення. Відповідно, за логікою, ці землі не мали відійти до Польщі.

Якою мусила б бути реакція української сторони на прийняту Сеймом ухвалу щодо Волинської трагедії?

– Після прийняття цієї ухвали частина польського населення знаходиться у стані ейфорії. В мене дуже великий сумнів, що польський сейм змінить свою позицію. Принаймні найближчим часом. Ті спільні напрацювання, спрямовані на подолання негативних моментів в українсько-польських відносинах ХХ століття, які робилися останнім часом, фактично перекреслені. Звісно, Україна не визнаватиме цю ухвалу. Я очікую на реакцію від політичних сил, громадськості. Наша країна зараз фактично перебуває у стані війни. І в такій ситуації, можливо, це не найкращий крок, але, треба очікувати, що у відповідь політичні сили в Україні заявлять про геноцид українського населення, що здійснювався не лише певними військово-політичними формуваннями, а й Польською державою. Треба відверто говорити, що впродовж першої половини ХХ століття ми спостерігаємо цілеспрямовану антиукраїнську політику в офіційній ідеології польських політичних сил, які, зрештою, призвели до величезних жертв з обох сторін. Але – все це відбувалося на українських етнічних землях, окупованих поляками. І про цей момент треба говорити. Ніхто не каже, що дії української сторони щодо поляків на той час були правильними. Але потрібно адекватно оцінювати дії обох сторін. Приймаючи такі ухвали, обов’язково варто враховувати, які наслідки це матиме для розвитку подальших стосунків. І не лише поміж нашими державами. Бо фактично проводяться паралелі між діями сучасних українських політичних сил і тими, які діяли на українських теренах 70 років тому. Причому, вириваючи це з історичного контексту. З цього тоді випливають їхні певні оцінки сучасного розвитку України. Якщо відповідних заяв з українського боку не буде – не буде й певної точки, з якої відновиться діалог. Поважають сильних.

– Що можуть зробити задля налагодження діалогу вчені: полоністи, україністи, зрештою, церква, громадськість? Може, на часі створення певної двосторонньої ініціативи, дискусійної платформи, яка б об’єднала науковців, діячів культури, представників релігійних кіл?

– За великим рахунком зустрічі польських і українських істориків відбувалися. Причому часто-густо одна сторона не чула іншу. Але, хоч і важко, процес йшов. Думаю, в нинішніх умовах, ситуація буде набагато гіршою. Раніше принаймні говорили про прагнення знайти якусь спільну точку зору. А зараз певний час навряд чи такий діалог може бути можливим.

– Як Ви оцінюєте, що єдиною поправкою у другому читанні з резолюції для опису злочинів вилучили слово «братовбивчі»?

– Це досить показово. «Викреслене» слово хоч якось пом’якшувало загальний контекст документа. А так спостерігаємо значний радикалізм, панполонізм і безкомпромісність цієї резолюції. Політичні сили, які прийшли до влади у Польщі, замість розвитку стратегічних стосунків між нашими країнами використовують складну ситуацію в Україні, щоб заробити якісь політичні бали. Я розумію почуття людей, родичі яких постраждали під час Волинської трагедії. Але вибачте, прийнята сеймом ухвала нічого не пояснює – лише загострює антиукраїнські настрої в Польщі. Не думаю, що це вигідно полякам і тим більше українцям. Знову повторюю: Україна повинна дати об’єктивну оцінку тим подіям. Не треба боятися визнати певні негативні моменти і з боку українців і з боку поляків. Треба сказати правду про те, що було. Варто не забувати і про дії ОУН у 30-ті роки минулого століття, у тому числі і терористичні акти. Але такі дії мали певні і досить серйозні першопричини. Тому казати, що в тій ситуації одна з сторін була «білою і пухнастою», – абсолютно неправильно. Зараз такий період, коли змовчати не можна. Слід розповідати відверто як що було. Як це не важко і неприємно. Навіть про ті моменти, на яких ми раніше не хотіли акцентувати увагу. А почати з визнання: все, що відбулося у 40-х роках минулого століття, є наслідком проблем, які закладалися у попередній період і загострилися в умовах відсутності державної влади. Як польської, так і української.

– Пане докторе, Ви досліджуєте відносини між нашими народами, державними утвореннями, починаючи ще з часів раннього середньовіччя. Чи були в нашій спільній історії періоди, коли поміж українцями і поляками були справді братні стосунки?

– В історії взаємин між державними утвореннями, політичними спільнотами стосунки мають нормальний розвиток тоді, коли обидві сторони є достатньо потужними і поводять себе гідно. Приблизно десь до середини XIV століття, хоч і не можна говорити, що відносини були весь час мирними, втім певний військово-політичний баланс сил існував. Якщо одна зі сторін має тенденцію до послаблення, одразу інша сторона з цього користується. Я взагалі тему «братніх» міждержавних стосунків відносив би до маргінесу. Бо «братні стосунки» – це взагалі не історично-наукове поняття. За прикладами ходити далеко не треба. Варто лише подивитися, як «брати» зі Сходу зараз намагаються розшматувати Україну. Хоча слід зазначити: Україну і Польщу багато що поєднує. І на родинному рівні, і в історично-культурній площині. Є багато українських імен, які зробили чимало для розвитку Польщі, її культури. Так само і багато поляків за походженням – у когорті славних синів України. Дуже шкода, що автори й ініціатори цієї ухвали забули про об’єднавчі чинники, про позитивні моменти як надію на наш спільний розвиток, збереження нормальних цивілізованих відносин.

*  *  *

Добре, що українські політики раніше за польських парламентаріїв пішли на літні вакації. Нехай трохи охолонуть, якщо це можливо, їхні «гарячі» голови. Аби згодом, на черговій сесії Міжпарламентської асамблеї Верховної Ради України, Сейму Литовської Республіки, Сейму і Сенату Республіки Польща задля спільного майбутнього, виважено шукати і віднайти порозуміння у минувшині. Можливо, саме литовські колеги візьмуть на себе нелегку справу неупередженого посередника. А поки що…

На жаль, антиукраїнська хвиля у Польщі, ще більше розколихана ухвалою сейму, наростає. На осінь запланована прем’єра пропагандистського фільму «Волинь». Він «лише посилить однобоке уявлення про польсько-український конфлікт в минулій війні», – із жалем зазначає Володимир В’ятрович.

І як тут не пригадати слова, що звучать у фінальних кадрах екранізації роману Генрика Сенкевича «Вогнем і мечем», знятої метром польського кінематографа Єжи Гофманом: «Війни тривали довго. Спустошувалася Річ Посполита, спустошувалася Україна. Ненависть вросла в серця і отруїла братню кров. Через 150 років російська цариця Катерина ІІ завоювала Кримське ханство, ліквідувала Запорозьку Січ і зіграла вирішальну роль у занепаді Речі Посполитої».

Вкотре замислюєшся над відомим висловом: історія нічого не вчить…

Loading...

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company