Якутовичі

Це не просто сторінка – знамените явище в українському мистецтві. «У 1960-х графіка домінувала над живописом. Цей напрямок тримав на плечах батько», – писав Сергій Якутович, який покинув нас 27 дня минулого місяця, про геніального графіка Георгія Якутовича. –«Коли він пішов, я зрозумів: атланта не стало, балкон може впасти. Підперти його маю я, хоча б криво».

Підпер гідно. Його роботи в приватних збірка і музейних колекціях по всьому світу, навіть у Білому домі.

Ніхто з українських художників не зробив для кіно стільки, як Георгій і Сергій Якутовичі. Батько – насамперед у «Тінях забутих предків» Параджанов так оцінював внесок Георгія: «Він не просто художник, а художник, що мислить /…/. Він привів нас у Карпати, як гід. Вони йому знайомі. Він врятував нас від пейзанства, від фальші». Карпати були йому рідні, він придбав хатину в гуцульському селі Дземброня, що під самою Чорногорою, подовгу там працював. А мій біль – так і не здійснена екранізація мого сценарію «Олекса Довбуш». Знімати взявся Леонід Осика, оператор-постановник мав бути Юрій Гармаш, художник-постановник – Георгій Якутович. Потужна група! Не склалося. З банальної причини – кошти…

А згодом я на території довженківської кіностудії на місці порожнього басейну побачив макети і став, як заворожений: «пітерські» леви, що сприймалися як загадкові сфінкси, були ЖИВІ, ще й не зафільмовані. Співпраця Сергія Якутовича з Юрієм Ільєнком на фільмом «Молитва за гетьмана Мазепу» спричинилася до дивовиж, коли живі образи перетікають у полотна, і навпаки – з полотен оживають, у акторському втіленні. А макети… Кінознавець Лариса Брюховецька писала: «Макети передають інтенсивність подій. Крім того, вони надають об’ємності батальним сценам і в незвичній, умовній атмосфері фільму масовка стає зайвою. Зрештою, вони посилюють емоційну напругу. Отже, Юрій Ільєнко разом з Сергієм Якутовичем зробили відкриття в кіномові, принаймні, порушивши стереотип батальних сцен історичного фільму. Про цю знахідку режисер сказав у своєму прес-релізі: «нехай комп’ютери відпочивають». Те, що зробив Сергій Якутович як художник, є поза сумнівов, нове слово в кіно. Його ще оцінять».

«Мої розписи до фільму «Молитва…», – писав не без гумору Якутович, -люди крали зі знімального майданчика. Обламували декорації й несли додому. Зрозумів, я – народний художник». А ще так: «У мене – своя Україна. Для неї живу й за неї вмру. І мені байдуже – потрібен я тут чи ні. Моя Україна не схожа на реальну. Я увесь час жив паралельгим життям. Мені постійно було тут некомфортно. Інші країни пропонували мені комфорт. Однак за тиждень він набридав».

Втрата дружини, також художника (та й мама була художник-ілюстратор, і молодший брат Дмитро живописець), потім сина, теж талановитого («Коли помер син, якраз почали стріляти на Майдані. Для мене все з’єдналося. 2014-й – найстрашніший у житті»).

«… часом хочеться вимовити одне слово й цим сказати все. Я втомився».

Мир душі Вашій, Майстре! І Ваших рідних, знаменитих і просто митців-трударів.

Loading...

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company