ЯКИЙ ПІП, ТАКА Й МОЛИТВА

«Будьмо уважні!» – час від часу закликає у храмі священик. Віряни знають, що слуга Божий благословлятиме учасників літургії, зачитає новозавітні премудрості. А значить маємо побожно стати й уважно слухати, сповнюючись Святим Духом…

Після надання Константинопольською церквою-матір’ю Томосу (указу чи декрету)  про автокефалію Українському православ’ю, російський президент Владімір Путін притьма зібрав засідання свого Радбезу. Зрозуміло, що йшлося на ньому не про Сирію, де гинуть російські горе-найманці, навіть не про Інгушетію, яка збунтувалася проти анексії частини її території путінським опричником, а за сумісництвом главою Чечні Рамзаном Кадировим. Йшлося про «защіту русскай праваславнай церкві на Украінє».

Більшість українського суспільства, миряни і духовенство УПЦ Київського патріархату разом з братами із УАПЦ радо вітали рішення Вселенського патріархату, провівши подячні молебні. З надією зустріла звістку про Томос і частина УПЦ Московського патріархату. Політикум заходився захоплено коментувати релігійну поразку Путіна. Кіріл та його оточення затрясли кулаками, наче кадилами, у бік Константинополя, заявивши, що рішення Синоду… неканонічне.  Ба більше – розірвали євхаристичне єднання із Вселенським патріархатом, а найзапекліші рясоносні «воіни за трєтій Рім», не інакше як обкурившись ладаном, заповзялися грозити Всесвятійшому Варфоломею анафемою. Слідом за Росією Путіна РПЦ Кіріла пішла в самоізоляцію, в розкол і самосвятство…

Запопадливо підспівують московським служкам і з амвонів Української православної церкви Московського патріархату. Як же так?! Ще до вчора звідти ображалися на уточнення МП: мовляв, ніякі ми не московські батюшки, ми ваші рідні, українські. Клялися і божилися, що до РПЦ не пришнуровані. А коли Путін сказав про «защіту русскай праваславной церкві на Украінє», причаїлися, наче миші під віником. Нічичирк. Не почули!

Робота «під прикриттям»  – то давній кадебістський прийом. Століття тому українці відродили незалежну церкву, назвавши її Українською автокефальною православною (УАПЦ). Місцеві московські попи швиденько змімікрували, створивши свою зі схожою назвою – УПАЦ. Те ж трапилося і в дев’яності роки, коли виникло дві церкви з однаковою назвою УПЦ. Тільки одна українська, а інша – кремлівська.

Якщо  УПЦ МП самостійна церква, то чому її предстоятель Онуфрій не подався до Вселенського патріарха Варфоломея відстоювати канонічність своєї церковної вотчини? Та тому, що незалежність МП від РПЦ така ж бутафорна, як свого часу державність Радянської України у складі СРСР. Значна частина кліру і мирян «РПЦ на Україні» – це як бойовий загін місцевих комуністів, що колись, вкупі з московськими, люто і криваво забили УНР, а потім під «пєснопєнія» про дружбу народів розпинали у тюрмах і таборах тих, хто не скорився, хто був не таким, не московським, хто не «акал», хто молився Богу, а не кремлівському ідолу.

Коли Владімір Путін оголосив про «защіту рускіх і рускаязичних на юга-вастокє Украіни», в одну бойову шеренгу із «ввічливими чоловічками», різноязикими найманцями стали і мобілізовані від Кіріла, серед яких були доморощені «любітєлі Атєчества» з УПЦ МП. Заколотник Гіркін зізнається, що йому активно допомагали монахи Святогірської лаври. Активно підтримав сепаратистів священик Сумської єпархії, за що отримав умовний термін покарання. Чи треба нагадувати, що той «патріот Родіни» з філії РПЦ в Україні? Згадаймо священика з Луганщини, що взяв до рук не хрест, а зброю. А терорист і найманець російських спецслужб, бразилець Лусваргі, що воював за Новоросію,  знайшов прихисток в одному з київських монастирів УПЦ МП. Такі приклади, на жаль, можна лише множити. А що вже говорити про окупований Донбас, де так зване українське духовенство масово перейшло на бік ворога, благословляючи його на війну з Україною.

У Кремлі нині готові «защітіть русскає праваславіє» так, як свого часу вони скрізь «захистили»  росіян і російськомовних. Сьогодні маємо загрозу «православної» атаки на Україну. І висмоктані з Кірілового пальця заяви  печерських промосковських ієрархів про загрозу «захоплення храмів», «про кровопролиття» – то підготовка до майбутніх провокацій, які готує ФСБ-РПЦ. У деяких єпархіях УПЦ МП, як наприклад у Запорізькій, уже давно створена «самооборона», яку доречніше називати штурмовими загонами.

Не дивно, що начебто українські священики переспівують російський політбомонд. Депутати їхньої Держдуми, наприклад,  яким намарилася підготовка нашої армії до «провокацій» на Донбасі і в Азовському морі, звинувачують нас уже й у руйнуванні «єдіноправільной і нєдєлімой» «справжньої  Православної церкви».

Будьмо уважні! Вовки скинули овечі шкури і хижо вишкірилися. Збережімо  найдорожчий храм – Україну і нашу тисячолітню православну віру!

Loading...

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company