Єфрем ЛУКАЦЬКИЙ: «Професія «фотожурналіст» помре найближчим часом»

Ім’я Єфрема Лукацького не таке відоме українському загалу як прізвища телезірок-журналістів, що не сходять з «блакитних екранів». А ось його знімки, зроблені в багатьох гарячих точках, знають заледве не всі. Афганістан, Ірак, Сектор Гази, Чечня, Грузія – світ дізнавався про те, що там діється, і через світлини фотокора Associated Press Єфрема Лукацького. Заслужений журналіст України, номінант Пулітцерівської премії за кращу новинну фотографію розповів про свої перші кроки у фотожурналістиці, поділився думками про сьогодення і прийдешнє мистецтва фіксації світла й тіні подій довкола нас.

– Єфреме Львовичу, даруйте, запитання, може, й банальне, але як Ви прийшли у фотографію?

– Працював в інституті Патона, в лабораторії підводного зварювання і військової техніки. Там закохався в дівчину, ми почали зустрічатися, подали заяву в тодішній РАГС, купили обручки, але її батько був проти нашого одруження. Дівчина запропонувала зустрічатися таємно, на що я не погодився і ми розійшлися. Саме тоді отримав велику премію, яку планував витратити на весілля. Вирішив натомість купити найдорожчу на той час камеру. Але професійно користуватися нею не вмів. Пішов до клубу «закоханих у фотографію», він мав назву «Діалог». Там збиралися різні люди і всі вони були фотоаматорами.

– Які напрями фотографії найбільше цікавили Вас на той час?

– Знімав життя на вулиці. Мене більш цікавила «стріт-фотографія», як її зараз називають. Тоді почав читати про фотографію, захопився творчістю французького фотодокументаліста Анрі Картьє-Брессона.

– Коли Ваші фотографії стали відомими?

– Це відбулося 1988 року. Одного разу в клубі повідомили, що в будинку Профспілок буде творча виставка аматорських клубів України, присвячена ХІХ партконференції, а я тоді зняв в метро фотографію «Леопольд Іванович Ященко грає на сопілці». Вона, звісно, потрапила на цю виставку. Таке було для мене вперше. Емоції били через край, хотілося комусь похвалитися.

Раптом на вулиці стрів товариша з дівчиною, сказав їм, що моє фото взяли на виставку. Ця дівчинка була студенткою Гарварда, Кристина Фріланд. Вона запитала чи маю я ще такі фотографії, відібрала знімки, які їй найбільше сподобалось, і повезла їх в Англію. В приймальні газети Independent її протримали три години, а наступного дня вийшла велика публікація. За тиждень після появи цього газетного матеріалу мене викликали в перший відділ інституту, сказали, що Кристина шпигунка, привозить антирадянську літературу і запропонували за нею слідкувати. Я, звісно, відмовився і мене звільнили.

– І Ви продовжували брати участь у фотоконкурсах?Почав пропонувати свої фотографії в українські газети, але отримував за це доволі малі гроші. Зробив кримінальній репортаж про затримання злочинців, його Віталій Коротич опублікував у всесоюзному журналі «Огонек». Також передав ці знімки Reuters. Мене помітили, згодом, до Києва навіть приїхав директор цього агентства, щоб зі мною познайомитися. Привіз мені новий фотоапарат Nikon і пачку грошей. А вже наприкінці 80-х – на початку 90-х мені запропонували працювати стрінгером в Associated Press.

– Так, 1992 року в Києві відбувся семінар «Американська фотожурналістика». Приїхали віце-президент Associated Press, кілька головних редакторів і відомих американських фотографів – лауреатів Пулітцерівської премії. Я головував на цьому заході з української сторони. На семінарі вирішили провести фотоконкурс, мені запропонували взятися за його організацію. Переможець мав отримати дуже дорогий фотоапарат Nikon. Я запропонував, аби і мої знімки брали участь в конкурсі. Коли їх показав, в американських колег відняло мову, вони були у захваті. Звісно, я отримав перемогу.

– Як, на Вашу думку, слід починати кар’єру журналіста? Чи потрібен для цього диплом про фахову вищу освіту?

– В журналістику повинна приходити зріла людина, це вже мій досвід. А досвід моїх західних колег з Associated Press переконує: якщо ми беремо на роботу людину і в неї журналістська освіта, то вона геть нічого не вміє. Якщо у неї медична чи технічна освіта, вона розуміється в якомусь питанні. А так вона не розбирається в жодному. Якщо фахово не підготовлена,  не знає, як надати першу медичну допомогу. Не може нічого написати про ремонт автомобілів, якщо не має технічної освіти… Вона нічого не можете, вона знає тільки твори письменників-класиків. Якщо людина має економічну освіту і тягу до журналістики, вона буде дуже дорогим журналістом, бо фахово розбиратиметься в економічній сфері. Але таких журналістів мало.

– Чи відрізнялася журналістика 15-20 років тому від сучасної?

– Звичайно, тоді була справжня велика журналістика. А нині вона вмерла, за допомогою інтернету і різних соціальних мереж. Газети, де була професійна журналістика, закриваються. Газети не можуть вже робити великі матеріали, вони заробляли за рахунок реклами, а зараз 95% рекламних грошей забрали дві організації Facebook і Google. Тому газети виживають лише за рахунок того, що стають кишеньковими, партійними, олігархічними, а це вже не журналістика. Вони втратили незалежність, а журналістика має бути окремою гілкою влади.

– Що буде з фотожурналістикою завтра?

– Не буде вже тільки фотожурналістики, буде універсальний журналіст, який вміє писати, знімати фото, відео, монтувати це все і видавати цей матеріал редактору, або ставити його на свій блог. Окрема професія «фотожурналіст» помре найближчим часом. В Associated Press вона вже вмирає, ми зацікавлені саме в універсальних фахівцях. Це з одного боку знижує рівень майстерності, бо якщо ти робиш одночасно дві справи, наприклад, знімаєш і фото і відео, то жодну з них не робиш добре.

– Як війна, зокрема і на сході України, впливає на журналістику?

– Ця інформаційна війна зайшла дуже далеко і в західні медіа. Бо деякими великими західними виданнями володіють російські мільярдери. Чого вчать журналістів в Московському університеті? В новинах має бути 70-80% правди і 20-30% брехні. Це дуже впливає на розум людини, вона сприймає таку облуду, «напівправду», вірить їй. Тому ті західні медіа, які залежать від російських грошей, чекають з України тільки негативні матеріали і не хочуть бачити тут щось добре.

Loading...

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company