«Їде маршрутка, як собача будка…»

Таким убивчим рядком починається одна із пісень легендарного українського виконавця Кузьми Скрябіна. Кузьму пам’ятатимемо як чудового співака, телеведучого і просто щиру людиною, якій не була байдужою рідна країна…
Але зараз не про Скрябіна, а саме про маршрутки.

Вони у приміському сполученні та й у самій столиці зазвичай саме такі: з обідраними сидіннями, «гнилим» салоном, пилом та брудом, з оголеними дротами, що звисають зі світильників, з потрісканим склом…

І це ще не весь перелік апокаліпсису нашого маршрутного транспорту. Хто пригріває на своїх батьківських грудях та випускає на маршрути цих до сказу жадібних і знахабнілих приватних перевізників? Хтось же благословляє цей транспортний  жах!

Звісно, приреченим на щоденні пересування маршрутками ненав’язливий сервіс перевізників щоразу готує широких асортимент  тортур: від тисняви, задухи, бруду до випробовування нервів тюремним «шансоном» чи хамством неадекватного водія.

Емоційно наснажених вражень від такого «добра» повнісінько у соцмережах.

«Їхала з Виноградаря в маршрутці №180, сиділа збоку, маршрутка битком набита, хлопець виходить, рюкзак на плечі і мені тим рюкзаком в обличчя… Дуже неприємно, навіть не вибачився…», –  пише киянка Ганна.

«Якось їхав у столичній маршрутці і бачу, що світильник, ніби при «пологах» блимає, а дріт від  нього із розірваною ізоляцією мало не торкається до чуба пасажирові…  Питаю водія: чого йому бракує – ізолєнти чи рук? Водій мене мало не побив тими руками, що в нього виросли не з того місця», –  обурюється Ігор.

Хтось може закинути: то пересідате на муніципальний громадський транспорт. Мовляв, так зручніше та й вигідніше: електронний квиток на щонайменше півтори гривні дешевший за проїзд в маршрутці.  То ви, панове,  ніколи не їздили за часу пік зі столичної Троєщини! Спробуйте! Це ж просто писк «комфорту і затишку». Стоїш вранці притиснутий обличчям до дверей наче до рідної подушки і не розумієш, чи то сон, чи наяву. Та й тролейбуси різні бувають: львівського виробництва ще привабливий, ніби галицький пляцок. Не те, що харківського складання. І не дай Господь втрапити на допотопний тролейбус   виробництва заводу «Авіант», – краще йти пішки.

Нещодавно побувала в Польщі. Там весь транспорт комунальний, а не приватний. Нашим маршруткам дуже далеко до їхніх. Їздять новенькі автобуси, трамваї, там сучасне метро… Там давно забули про металобрухт початку минулого століття. І майже фантастична для нас культура поведінки: ніхто нікого не штовхає, перед входом всі знімають свої заплічники, поважаючи комфорт інших пасажирів Не бачила зіпсованих обшивок сидінь, не помітила в салонах написів фломастером їхньою «Тут був Вася»… Транспорт Польщі чистий та охайний. Та й «зайцем» там не поїдеш! А в нас досі – «зайцюй», і цим не гребує молодь. У сусідів  міським транспортом можна користуватися лише при наявності квитка, який дає право на проїзд незалежно від виду транспорту. Наші ж приватні перевізники про квиток взагалі не чули: чи то київська маршрутка, чи міжміська – квитків ніхто не дає. Тобто, працюють «по-чорному». І це наше лихо, адже у вартість проїзду закладено страхове відшкодування в разі заподіяної шкоди здоров’ю чи майну від ДТП. Гроші чималі – 100-200 тисяч гривень, але страховики відшкодовують їх лише за наявності проїзного квитка.

А ризики вляпатися в таку «страхову історію» справді реальні. Експерти дуже категоричні у своїх висновках: «Це ті маршрутки, що горять, як сірники. У них на ходу відпадають колеса. Нарешті, вони збивають людей…» Все це – про столичні «собачі будки», в яких їздити – наче грати в російську рулетку.

Loading...

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company