Воєнний стан змусив українських науковців та винахідників мобілізувати знання та ресурси для створення нових технологій і рішень, спроможних посилити захист нашої Читати далі…
В минулому житті пара весільних фотомайстрів, а нині – одні з найвідоміших у світі військових фотографів Костянтин та Влада Ліберови відкривають Читати далі…
В український прокат вийшов документальний фільм «Ми, наші улюбленці та війна» блогера і мандрівника Антона Птушкіна. За задумом творців, це спроба Читати далі…
Українська історія сповнена кривавих сторінок, і чи не найбільшим болем у ній озиваються 30-ті роки: Розстріляне відродження та Голодомор. Сталінська репресивна
Здолавши команду Ісландії, збірна України завершила свій шлях до Євро-2024 у фіналі плей-оф-кваліфікації. Викликавши хвилю позитивних емоцій футбольних уболівальників, бо це
Березень 28, 2019Людмила СЕМЕНЮК; м. Женева, Швейцарія Коментарів немає
День театру — він Міжнародний. І мені стало цікаво, як святкується цей день між народами. Він — як лакмусовий папірець, що виявляє турботу влади про культуру народу. Як Міжнародний жіночий день: або тобі дарують квіти повсякчас, або лише на 8 березня, разом із сковорідкою.
У Женеві 400 тисяч населення разом з приміськими селищами. І
тут успішно працює 17 театрів, більшість яких розміром та технічним оснащенням
подібні до нашого нового Театру на Подолі. За десять років я була в десятьох:
від театру маріонеток до комедійного. І ніде не бачила занедбаності. Крім того,
тут успішно працюють 14 великих і малих кінотеатрів, щоправда, один із них, мій
улюблений артхаузний, на ремонті. В кінотеатрах постійно йдуть театральні
прем‘єри з Лондона чи Парижа, і саме так у лютому я подивилася у Балексері
шекспірівську «Дванадцяту ніч» у постановці Томаса Остермайєра, прем’єра якої
була в паризькій «Комеді-Франсез» восени. До слова, постановка цієї комедії у Національному театрі імені Івана Франка
режисером Дмитром
Богомазовим, як на мене,
набагато краща.
А ще в Женеві є філармонія,
консерваторія, розкішний «Вікторія-хол», на зразок лондонського «Альберт-холу».
І низка великих концертних залів для поп, рок, джазу. Щонеділі в якійсь церкві
чи соборі відбуваються безкоштовні концерти камерної музики, за участі провідних
музикантів тієї ж таки філармонії чи консерваторії.
Але безперечною окрасою та родзинкою міста є «Ґранд-театр» Женеви. Його збудовано 1879 року коштом французського герцога Брунсвіка, відомого гульвіси, якого за непристойну поведінку вислали навіть
з вельми легковажної Франції, але за щедрість та позитив полюбили у Швейцарії.
Герцог повагу оцінив, а оскільки спадкоємців не мав, то чималі статки, які не
встиг прогуляти, заповідав місту з проханням збудувати тут оперу на зразок
знаменитої паризької «Ґранд-опера». Вони й справді дуже схожі архітектурою та вишуканим дизайном. У 1951 році
під час репетиції опери Ваґнера
театр спалахнув. Найбільше постраждала глядацька зала.
Ремонтували його аж 11
років, і зрештою він засяяв у своїй красі. Відтоді минуло чимало часу, настало нове століття, і три роки тому місцева влада, порадившись з народом на
референдумі (а всі важливі питання у Швейцарії вирішуються тільки так!), вирішила зробити в театрі новий сучасний ремонт ремонт. На це виділили 67 мільйонів швейцарських франків (дорівнює
долару). Згодом суму збільшили до 73-рьох мільйонів. За ці гроші не тільки відновили фасад, відреставрували старовинні ліпнину, паркет,
стелю у залі, а й добудували ще на 800 квадратних метрів приміщення для акторів: гримерки, костюмерні, кімнати релаксу, зали для репетицій.
Все за останнім словом техніки. Врочистого відкриття, як це прийнято у нас, не було. Ніхто не
піарився для телекамер, ніякі міністри та віце-прем‘єри не тяли червоних стрічкок. Просто відкрили для глядачів у лютому — музикою Ваґнера.
А напередодні
Міжнародного дня театру, на вихідні, відчинили двері для мешканців міста. Усіх. Без
жодних офіційних запрошень. Зранку до пізньої ночі. Під
урочисті фанфари. Із червоною доріжкою. І навіть із шампанню. Завершилося
це пізно ввечері ілюмінованим лазерним шоу на фасаді будівлі,
де було відтворено всю історію цього величного, воістину (хоч без усяких
звань), національного театру. І все це заради того, щоб Жан, який відчиняє свою
«буланжері» о п’ятій ранку, чи водій П’єр, який йде додому о дванадцятій
ночі з тролейбусного парку, знали, куди пішли їхні податки. Щоб посиділи на
репетиції, щоб подивилися на костюми, щоб оцінили, як у залі сяє зірками стеля зі справжнього муранського скла, і стіни з мармуру, і яскравість люстр, і чистоту дзеркал… Щоб відчули не тільки м‘якість
оксамитових крісел, а й свою причетність до високого мистецтва…
Книжка – анахронізм? Читання – це щось із минулого? Українська література набагато гірша, ніж зарубіжна? Розмовляємо зі студенткою IV курсу навчально-наукового
Внаслідок ракетного обстрілу Києва російськими варварами серйозно постраждав столичний виш – Державна академія декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука. Зруйновано
Ім’я польського письменника Анджея Сапковського стало відомим після появи 1986 року фентезійного літературного циклу «Відьмак», рукопис якого він поштою надіслав на
Українське видавництво «Компáс», що іспанською означає «ритм», засноване 2018 року Анабель Рамірес та Мариною Марчук. Щоб відкривати нашому читачеві безкрайній світ
Щороку у День фізика Вільнюський університет перетворюється на справжнє квітневе місто розваг, де панує атмосфера веселого пошанівку науки, творчості, безмежного ентузіазму.
Литовська столиця завжди відзначалася відкритістю до різних культурних впливів. Значна українська громада, глибоко закорінена в історію цього міста, вельми помітна у
Власник соцмережі «X» мільярдер Ілон Маск незадоволений рекламодавцями, які відмовляються використовувати його платформу. На конференції «DealBook Summit», відповідаючи на запитання про
Залишити відповідь