П’ята ранку. Тихий, але такий недоречний сигнал смартфона. «Результати вашого РНК-тесту готові. Переглянути за посиланням:…» Ледве розплющивши одне око, тицяю на Читати далі…
Років п’ять тому на чернігівському центральному базарі розговорилися були з одним білорусом середнього віку. Спокійний, врівноважений, розсудливий чоловік. Розповів, що живе
Минулорічне вибіркове опитування в Україні засвідчило: маємо понад 5 з половиною мільйонів курців. Цю цифру зафіксував щорічний державний статистичний звіт.
Київ та ще 17 областей України не готові до послаблення карантину з приводу коронавірусу. Вимогам Міністерства охорони здоров’я відповідають лише 7 областей. Щодня
Голосування за путінські зміни Основного закону РФ оголило деякі приховані досі штрихи сучасного російського життя. Крім демонстрації повної абсурдності цього заходу,
Березень 28, 2019Людмила СЕМЕНЮК; м. Женева, Швейцарія Коментарів немає
День театру — він Міжнародний. І мені стало цікаво, як святкується цей день між народами. Він — як лакмусовий папірець, що виявляє турботу влади про культуру народу. Як Міжнародний жіночий день: або тобі дарують квіти повсякчас, або лише на 8 березня, разом із сковорідкою.
У Женеві 400 тисяч населення разом з приміськими селищами. І
тут успішно працює 17 театрів, більшість яких розміром та технічним оснащенням
подібні до нашого нового Театру на Подолі. За десять років я була в десятьох:
від театру маріонеток до комедійного. І ніде не бачила занедбаності. Крім того,
тут успішно працюють 14 великих і малих кінотеатрів, щоправда, один із них, мій
улюблений артхаузний, на ремонті. В кінотеатрах постійно йдуть театральні
прем‘єри з Лондона чи Парижа, і саме так у лютому я подивилася у Балексері
шекспірівську «Дванадцяту ніч» у постановці Томаса Остермайєра, прем’єра якої
була в паризькій «Комеді-Франсез» восени. До слова, постановка цієї комедії у Національному театрі імені Івана Франка
режисером Дмитром
Богомазовим, як на мене,
набагато краща.
А ще в Женеві є філармонія,
консерваторія, розкішний «Вікторія-хол», на зразок лондонського «Альберт-холу».
І низка великих концертних залів для поп, рок, джазу. Щонеділі в якійсь церкві
чи соборі відбуваються безкоштовні концерти камерної музики, за участі провідних
музикантів тієї ж таки філармонії чи консерваторії.
Але безперечною окрасою та родзинкою міста є «Ґранд-театр» Женеви. Його збудовано 1879 року коштом французського герцога Брунсвіка, відомого гульвіси, якого за непристойну поведінку вислали навіть
з вельми легковажної Франції, але за щедрість та позитив полюбили у Швейцарії.
Герцог повагу оцінив, а оскільки спадкоємців не мав, то чималі статки, які не
встиг прогуляти, заповідав місту з проханням збудувати тут оперу на зразок
знаменитої паризької «Ґранд-опера». Вони й справді дуже схожі архітектурою та вишуканим дизайном. У 1951 році
під час репетиції опери Ваґнера
театр спалахнув. Найбільше постраждала глядацька зала.
Ремонтували його аж 11
років, і зрештою він засяяв у своїй красі. Відтоді минуло чимало часу, настало нове століття, і три роки тому місцева влада, порадившись з народом на
референдумі (а всі важливі питання у Швейцарії вирішуються тільки так!), вирішила зробити в театрі новий сучасний ремонт ремонт. На це виділили 67 мільйонів швейцарських франків (дорівнює
долару). Згодом суму збільшили до 73-рьох мільйонів. За ці гроші не тільки відновили фасад, відреставрували старовинні ліпнину, паркет,
стелю у залі, а й добудували ще на 800 квадратних метрів приміщення для акторів: гримерки, костюмерні, кімнати релаксу, зали для репетицій.
Все за останнім словом техніки. Врочистого відкриття, як це прийнято у нас, не було. Ніхто не
піарився для телекамер, ніякі міністри та віце-прем‘єри не тяли червоних стрічкок. Просто відкрили для глядачів у лютому — музикою Ваґнера.
А напередодні
Міжнародного дня театру, на вихідні, відчинили двері для мешканців міста. Усіх. Без
жодних офіційних запрошень. Зранку до пізньої ночі. Під
урочисті фанфари. Із червоною доріжкою. І навіть із шампанню. Завершилося
це пізно ввечері ілюмінованим лазерним шоу на фасаді будівлі,
де було відтворено всю історію цього величного, воістину (хоч без усяких
звань), національного театру. І все це заради того, щоб Жан, який відчиняє свою
«буланжері» о п’ятій ранку, чи водій П’єр, який йде додому о дванадцятій
ночі з тролейбусного парку, знали, куди пішли їхні податки. Щоб посиділи на
репетиції, щоб подивилися на костюми, щоб оцінили, як у залі сяє зірками стеля зі справжнього муранського скла, і стіни з мармуру, і яскравість люстр, і чистоту дзеркал… Щоб відчули не тільки м‘якість
оксамитових крісел, а й свою причетність до високого мистецтва…
Історій про людей, яких принижували через колір шкіри чи походження, безліч. Одну з них, про трьох афроамериканок, відтворює кінострічка «Приховані фігури»,
Всюдисуща статистика підрахувала: щорічно камерами у своїх телефонах люди роблять понад трильйон світлин! Виробники аматорських цифрових камер, зазнаючи великих збитків, згортають
Виставу-експеримент з такою назвою втілив соціально-інтерактивний театр столичного благодійного товариства «Джерела». Це громадське об’єднання допомагає людям з інтелектуальною інвалідністю освоюватися у
Омріяні палаци, розкіш, інтер’єри у стилі вікторіанської епохи… Отак живеш у сучасному діджиталізованому світі, надворі перша чверть ХХІ століття, а тут
Чи існує можливість висвітлення війни, зосереджуючись на образах, асоціаціях, паралелях? Війни, де фіксуються абстрактні теми, де стирається поняття добра і зла,
Переповнюють враження від збірки оповідань Марини Варич «У ніч на страсну п’ятницю». Усі три розділи книжки пронизано єдиним міцним тематичним стрижнем.
Бібліографістика завжди впорядковує книгопотоки і документообіг у логічні русла. В інформаційно розхристаному сьогоденні її роль важко переоцінити: потік інформації такий стрімкий,
У минулому місто-фортеця, гетьманська столиця, в історії якої чимало драматичних і трагічних сторінок. Свого часу Вольтер називав його головним містом України.
Карантинне усамітнення із серіалами, відеоіграми та відкриванням холодильника у паузах одверто набридло. Так, що мимоволі повторюєш за класиком: хочеться закохатися, одружитися
Напишіть відгук