За екраном

Нові телепрограми з’являються частіше, ніж ми встигаємо перемикати канали. Вони захоплюють прайм-тайм, змінюють назви, оселяються у яскравих студіях, вбираються у численні декорації. Людство все більше впадає в залежність від телебачення та інтернет-простору: занурюється у водоспад подій, новин, порад, шукає щось цікаве на своїх «звичайних» та «інноваційних» екранах новочасних ґаджетів…

«Як тут брудно!!! Де у вас стікери? Чому ви не впускаєте мене на кухню?», – лунає з динаміків. То «Ревізор» укотре проривається до якогось ресторану, нишпорить під прилавками, прискіпливо вишукує пилюку, неначе свого кровного ворога. Глядач спостерігає за цією галасливою метушнею, голос, сповнений праведного гніву та цікавості, вдирається в наші оселі, екран нав’язливо миготить кадрами, крупними планами…

Але загляньмо за екран! Ходімо разом просто за логотип телеканалу «Інтер», за лаштунки його нового споживчого ток-шоу «Правила виживання». Як зазначають автори, проект вчитиме глядачів «орієнтуватися у якості товарів і послуг, а ще – домагатися справедливості і захищати свої права споживачів». Яке життя вирує: усі бігають, фарбуються, прибираються, читають, питають, перезнімають, розкадровують, пишуть… Справді хочуть, щоб їхня програма «вижила», не потонула в морі конкуренток, котрі виблискують кольоровими локаціями, чваняться відомими прізвищами. Як же вона народиться, пройде шлях від сирих, мов земля після дощу, кадрів до повноцінної картинки, що захопить глядацьке серце?

На восьму ранку збираються люди. Пливуть сонними хвильками. Стукають підборами, гучно вдихають повітря, шепочуться, виривають з грудей нестримний сміх… Кожен обговорює новини, власні справи, як довго триватимуть зйомки… Голоси змішуються, переплітаються,  відділяються, стають одночасно знайомими та незнайомими. З’являються модератори, напружено шукають людей за списком. Шепіт затихає, а далі сміх та вигуки враз напувають простір гамором. Перевірку пройдено, тож усі живенько крокують до павільйону, прощаючись на кілька годин із вуличним теплом.

Місце зйомок дихає непривітним холодом. Певно, мріє, щоб усі ми якнайшвидше пішли звідси, полишили його наодинці із самотністю та тонким павутинням спокою. «Може, це все даремно?», – запитую себе. Люди хукають, намагаються зігрітися, знайти якийсь теплий куточок. Розмова пливе без ентузіазму, ліниво, – вчуваються ноти байдужості. А тим часом тривають останні приготування, виставляють світло, запрошують експертів, гасають, аби все встигнути та нарешті розпочати роботу.

Головне завдання масовки – у визначений момент плескати в долоні, обговорювати відеосюжети, щоб передати на камеру емоції, творити певну атмосферу, шум. Кожен охочий може взяти участь у зйомках масовки, знайшовши всю інформацію на сторінках соцмереж, де модератори зазвичай шукають людей. Будьте готовими, що зйомки відбуваються від 10 до 12 годин в день. Хоча кожен такий робочий день оплачується. 80% масовки – люди «третього віку», яким оті 180 гривень «гонорару» конче потрібні як добавка до пенсії.

… Студійна глядацька аудиторія аплодує, оплески зливаються, мікшуються у чудернацьку симфонію. З окремих реплік спалахує запальна дискусія навколо одягу гостей, кому личить, кому ні, чому запросили саме цих людей.

– За 2 хвилини починаємо, – лунає низький голос режисера. Це мобілізує, налаштовує на роботу, «серйозність моменту» передається кожному присутньому.

– Розгін камери пішов, і-і-і-і-і оплески!!!

Час стріпнув так, наче крила йому приросли саме цієї миті…

– Перерва! – заповітне слово зривається медовими звуками, долинає аж до… Шлунку? Ммм…

А які ж запахи наповнюють простір… У кого смажена картопля, в кого – випічка, бутерброди, аж у голові паморочиться… І повітря вже стало густим-густим. Люди спілкуються мов давні друзі, обговорюють щойно відзняту програму та скільки всього ще попереду… Не встигли й перекусити, насолодитися хвилинами ненав’язливих розмов, а вже слід вертатися…

Натовп поволі суне у студію. Невтомні модератори знову шукають кожному місце. Вони кличуть, тупають, замислюються, шумно видихають прохолодне повітря, та все ж закінчують цю епопею: чотири програми за день, по три години кожна…

Вечір непомітно вималював свою картину місячним пензлем. Додому! Виходжу стомлена, але в мріях: колись таки повернуся на майданчик. Ведучою.

Loading...

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company