«За приступність мови, за багатство мови»

Дедалі частіше доводиться чути про «утиски російськомовних» українців. І хоча більшість населення України вважає рідною саме українську мову та підтримує її статус як єдиної державної, чимало громадян повсякденно розмовляють російською. З 16 січня 2021 року набрала чинності стаття 30 Закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної». У зв’язку з цим виникає чимало дискусій. Тож у чому полягає проблема та чи варте уваги мовне питання? Спробуймо розібратися.

За результатами опитування, організованого проєктом аналізу громадської думки про події в Україні «Kantar TNS Online Track», для більшості (63%) респондентів рідна – українська мова. Російську вважає такою 35% громадян.

Учасники опитування також визначили, якими з мов, окрім рідної, вони володіють так, щоб підтримати розмову, розуміти новини на радіо чи телебаченні, читати газети та журнали, спілкуватися в інтернеті. І виявилося, що знання російської й української мов є фактично рівномірним. В Україні приблизно однаковий відсоток українськомовних та російськомовних родин.

А як оцінюють громадяни України новий закон про мову? 42% респондентів – позитивно, незадоволені законом 23%, приблизно стільки ж ставляться до нього нейтрально, а 14% опитаних не змогли дати відповіді.

Отже, майже чверті українців (принаймні опитаних) мовні нововведення не до душі.

– Це прояв неповаги до своєї держави, мови й народу, – вважає професорка кафедри української мови Інституту філології Київського університету імені Бориса Грінченка Людмила Овсієнко. – Державна мова має бути одна-єдина. Заперечити це може лише той, кому байдужа наша країна, народ і його прадавня історія, яку, на жаль, кожна влада переписує під себе. Не хочу нікого ображати, проте до таких «бунтарів» постає питання: люди, ви втратили своє обличчя? Невже ви українці? Втім, можливо, це комусь вигідно?.. Можливо, так треба, щоб брат із братом сперечався?.. Бо так нас простіше зламати, а країну роздерти на шматки… Це дуже велика проблема. Розв’язати її зможемо лише тоді, коли кожен громадянин нашої держави зрозуміє: рідна країна, рідна мова і рідна мати – одна. Двох не буває!

Прикро, але факт: більшість великих міст України досі переважно чи й цілковито зрусифіковані. Приклад – колишня столиця Радянської України Харків.

– У нас дуже складно знайти школу, в якій з вами розмовлятимуть українською, – такої думки учениця старших класів однієї з харківських шкіл Ганна Пономаренко. – Та й серед навчальних предметів пріоритетна саме російська мова. Ніхто тут не бачить у цьому жодної проблеми і мовний закон ніхто не критикує. Проте коли я була у Львові і кожен другий, хто розмовляв там зі мною, намагався ледь не змусити мене говорити українською, мені було некомфортно. Я не можу сказати, що мовний закон – це погано, але російській мові завжди буде місце в нашій країні. І, на мій погляд, це правильно, враховуючи нашу історію.

Цікавлюся думкою київської молоді. Для цього поспілкувалась із студенткою столичного Грінченкового університету Аліною Поштарук.

– Ті, хто розмовляють російською, зазвичай перейняли її від своїх батьків, які народилися і виростали ще за СРСР. Коли переважала російська мова, а українську намагалися викорінити. Я теж з російськомовної родини, але якщо до мене звертаються українською, відповідаю українською. Це вже відбувається на підсвідомому рівні – іноді цього навіть і не помічаю. Ми живемо в Україні, державна мова – українська, тому й природно, що в усіх держустановах, громадських місцях слід розмовляти українською. На мою думку, з кожним роком українськомовного наслення ставатиме більше. Серед моїх друзів кожен вибирає сам якою мовою розмовляти. Наприклад, якщо почуєш, як хтось з українців спілкується в родині англійською, тебе ж це не пересмикне. Так само має бути і з російською. В кафе, магазинах, ресторанах, ТРЦ – звісно, лише українською. А якою мовою спілкуватися з ріднею, близькими – це, як на мене, особистий вибір.

Питаю рідну людину, маму. Вонв зростала в українськомовній родині, але навчалася в російській школі.

– Ми зростали в середовищі, де переважала російська, – розповідає Вікторія Цуба, маркетолог. – А сучасна молодь прекрасно володіє українською мовою, любить її та визнає єдиною державною. Цим варто пишатися. Я вважаю, не важливо, якою мовою розмовляє людина, адже добре володіти і російською, і англійською, й іншими іноземними мовами. Але любов до рідної країни завжди має бути на першому місці. Оце головне.

Згадую чудову книжку Володимира Селезньова «Мовні війни: Міф про «зіпсованість» української мови». В ній комплексно розглянуто хвилюючі мовні питання. Автор, не задовольняючись лише аналізом поверхневих наслідків русифікації, розглядає причини нинішньої «зіпсованості» української мови. У центрі уваги система ідей і радянської, і пострадянської епох.

Популяризація мови – питання неоднозначне, потребує ретельності у виборі методів та засобів дії. Звичайно, нікого не можна змусити розмовляти українською, але просувати її життєво необхідно. Лише правильна й мудра мовна політика може повернути людей до рідної мови. Треба знайти можливість діяти разом, виробляти спільне розуміння сучасної України, задля того щоб об’єднати населення в єдину українську цілісність. В націю.

Як писав Максим Рильський: «Мова — втілення думки. Що багатша думка, то багатша мова. Любімо її, вивчаймо її, розвиваймо її! Борімося за красу мови, за правильність мови, за приступність мови, за багатство мови…»

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company