За свободу і, водночас, чіткі обмеження. Ти можеш купити «траву» і не почуватися злочинцем. Але тільки-но спробуй порушити правила, пов’язані з легалайзом! У першу ж годину після «дня Х» водія (здається, в Онтаріо) штрафонули на 600 доларів, а ще додали за куріння в авто.

Мені подобається, що цей рівень свободи тут постійно розширюється.

Є ще один її вияв  – повага до особистості. Ти гей, транс, темношкірий, аутист, людина з інвалідністю, столітня напівжива бабуся – то й що тут такого? Ти – людина, і це найголовніше.

Тішить, коли звичайний чоловічок літнього віку розповідає за ланчем якусь історію про свого бойфренда, а ніхто й вухом не веде. Не сикає: «Міхалич, срєді нас гєй – бігом пересаджуємося за інший стіл!». Або наш страховий агент, яка спокійно згадує свою «гьорлфренд». Я вже перестав дивуватися бабцям на мотоциклах, дідусям у спортивних залах, працівникам заправок із ДЦП, безруким продавцям і т.д.

За відчуття безпеки, за світ порядних-привітних людей. 30 км/год повз шкільну зону; обов’язкова зупинка, коли шкільний автобус впускає-випускає дітей. Щось станеться – поліція тут зявляється за лічені хвилини. Я не боюся залишати речі без догляду на пляжі чи у спортзалі. Настільки розслаблююся, що забуваю замкнути авто чи двері у будинку.

Звісно, наволочі й тут вистачає, але в масі своїй люди хороші. Нам уже повертали загублений айфон. Не вимагаючи, навіть не натякаючи на винагороду.

Чорт забирай, мені подобається усміхатися людям у відповідь і вітатися з кожним собакою! До речі, про собак. І знову ж таки – про безпеку. Це ж так класно, що тут нема безпритульних тварин! Страхи, що тебе цапне вівчарка під час пробіжки, зникли назавжди. Шансів стріти оленя більше, ніж бродячого пса. Хатні ж улюбленці тут зазвичай на поводках і в намордниках.

За ставлення до клієнта. Покупець тут завжди правий: я повертав бустер вартістю понад 300 доларів без чека –  замінили без запитань; один 100-баксовий гаджет перестав заряджатися – все влаштував електронною перепискою: за тиждень прислали новий.

За ставлення до речей. Канадці навчили мене своїм прикладом, що речі для тебе, а не ти для них. Вони легко прощаються з шкіряними диванами, електронними девайсами, прекрасним одягом, взуттям, спортивними товарами. Можуть продати їх за смішні гроші або й віддати безкоштовно.

За доступність житла, авта, того, що дозволяє просто по-людськи жити. Навіть працюючи на мінімалці ти отримаєш іпотеку. І житимеш не у тісній «хрущовці», – у пристойному будинку. Ти можеш придбати вживане авто у нормальному стані за одну-дві місячні зарплати…

Словом, список довгий, неповний, сумбурний. Плюси ці доволі відносні, бо це мої плюси, той позитив, який бачу я. Не поспішайте пакувати валізи: в Україні, звісно ж, є чимало переваг. Бо якщо скласти список мінусів Канади, то й він буде реально гігантським (пекельні ціни, податки, «зрівняйлівка», бюрократія, робота на забій, інші прояви «оскалу капіталізму», погода тощо).

Але зізнаюся по щирості: загалом атмосфера тут мені подобається більше: якась вона здоровіша, ніж в Україні. І життя  спокійніше, виваженіше. І природа…

Природа тут неймовірна!