ЗАМІНА БІГУНІВ

Як і обіцяв головний слуга народу Володимир Зеленський, упав найміцніший бастіон старої влади: в обраному на позачергових виборах парламенті – понад триста цілковитих «новачків». Конституційна більшість! Маємо, щоправда, й інший рекорд: народними депутатами – переважно від «Слуги народу» – стали 23 безробітних. Воістину, масові чудеса преображення.

Хоча радіти з того чи плакати – хтозна. Попередній склад Верховної Ради теж був урожайним на «першачків» – більше, ніж наполовину. І що з того? Герой Майдану «козак Михайло», Михайло Гаврилюк, запам’ятався хіба що недолугою базграниною, з якої реготали навіть школярі-початківці, а «бурштинокопач» Борислав Розенблат став героєм однієї із найперших резонансних справ Національного антикорупційного бюро. Тож чи буде якісно іншим, чи працюватиме продуктивніше нинішній призов депутатських новобранців – велике питання.

Ось приклад столичного округу № 223. Тут знову балотувався опозиційний до влади «свободівець» Юрій Левченко. Він вів непримиренну, навіть успішну боротьбу з незаконними забудовами у Києві і в окрузі, зазнавав нападів найманців-«тітушок». Але цього разу виборець оддав перевагу Людмилі Буймістер, близькій до олігарха Сергія Тарути, що другим у партійному списку «Батьківщини» теж пройшов до парламенту. Людмила Буймістер народилася і вчилася у Москві, представляла бізнес-інтереси пана Тарути на його підприємствах у Польщі. І таки сумнівно, що мешкала в Україні протягом останніх п’яти років, як того вимагає закон. Але ж вона «слуга народу», і народ охоче заплющив очі навіть на програму кандидатки – не те що на такі деталі її біографії.

Суспільство втомилося від нескінчених обіцянок попередників  «жити краще», після яких ставало лише «гірше». І які б нові обличчя не з’являлися, їх завжди заступали старі морди, а за ними по-акулячому щирилися вічно молоді олігархи. Тому нинішній запит на оновлення влади виявився таким тотальним, що, вибираючи між старим і новим, більшість не дуже й приглядалася до того нового. Чи могли б ми уявити, що за бортом парламентського човна опиняться одіозні мастодонти  Сергій Ківалов, Ігор Кононенко, Сергій Пашинський, Володимир Литвин, Борис Колесников, Михайло Добкін, Олег Ляшко та інші? Чи кращих обрали, чи гірших, але, як на мене, добре, що не їх!

Журналіст Віктор Лешик помітив: «На наших очах вмерли вождистські партії  Ляшка, Тягнибока, Садового, Смешка, Гриценка…  А що таке «Батьківщина», «ЄС», «Голос», «СН»?.. Партії командного типу. Від «СН» спікерами виступали кілька людей: Разумков, Шефір, Стефанчук, Потураєв… Журналістів таке, звичайно, дратувало: дайте одну, правильну точку зору! А її немає, а часто й бути не може, бо в «СН» постійно точаться відкриті і закриті дискусії. Це мені нагадало давній 1994 рік, коли перемогла команда, що стояла за Леонідом Кучмою. І перші  роки  в 1216-ти годинних дискусіях команда виробляла для президента варіанти рішень. У кінці першого терміну Леонід Кучма відчув себе вождем і ататюрком-атаукраїнцем, і все посипалося…»

Втім, загроза «вождизму» далеко не втекла. На парламентських виборах Президент зберіг свою електоральну підтримку. У першому турі, коли кожен виборець підтримував свого кандидата, ЗЕ отримав 5,7 млн прихильників. І практично стільки ж голосів нині зібрав список «Слуги народу» та висуванці від партії на мажоритарних округах. Що означає одне – і Президент, і його політична сила мають карт-бланш на проведення обіцяних змін. Володіючи монопартійною перевагою, «слуги» одноосібно кермуватимуть державною машиною. Куди вони її повернуть, на яких швидкостях поїдуть?

«…Державою повинні керувати компетентні люди. Не по смартфону. Смартфон – це просто телефон. Він нічим не керує. І якщо ви навчилися з його допомогою платити за квиток, то це не означає, що можете брати участь в переговорах з Путіним», – зауважує український письменник і блогер Ян Валєтов.

Але не лише відсутність досвіду – вразливе місце переможців. Під партійним ЗЕ-прапором об’єдналися люди різних політичних поглядів, різного рівня суспільної свідомості, від русофілів та українофілів до космополітів, ринковики-капіталісти і прихильники лівацької справедливості. Імовірно, що з часом найбільша фракція зазнає втрат: з неї потечуть струмочки до «Голосу». «Батьківщини», «Європейської солідарності», навіть до «Опозиційної платформи»…

Але як зазначає журналістка Наталія Уманець, «у ВР VIII скликання в «Опоблоку» було 9.42%, а в новому парламенті на межі 13%. Скільки б телеканалів вони не захапали, українців не так-то легко зомбувати! Патріотичні сили взяли 23%,  разом з мажоритарниками буде більше. Якщо вірити заявам «Слуг», що вони теж проукраїнська сила, то  курс  на ЄС та НАТО продовжиться!»

Попри ризики, які несе повне перезавантаження політичної системи й органів державного управління, маємо широкі сподівання на якісні зміни. Біганина по колу, якою десятиліття вправлялася Україна та її політичний бомонд, залишив нас на задвірках Європи. Поки що і вибори Президента, і вибори до парламенту – то ще не зміни, а заміна бігунів. І найбільша загроза для суспільства, що, зробивши ривок, вони знову зіб’ються на оте осоружне трюхання по колу арени політичного Карфагена. А нас укотре загодовуватимуть обіцянками. Хіба що цього разу смішними.

Loading...

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company