Термін придатності Мінських угод давно минув. Їх уже не можна виконувати. Це треба було робити, коли їх тільки-но підписали, у 2014-му. Чи в першій половині 2015-го, коли з’явився Мінськ-2. А тепер що ж…

П’ять  років минуло. Тисячі людей полягли. Регіон зруйновано вщент – економіка, правове підґрунтя (власність передусім), соціальна сфера. Порушено все, що тільки могло бути порушене. Загалом ситуація на Донбасі змінилася докорінно, – як її тепер залікувати, виконуючи те, що планувалося п’ять «світлових» років тому?

А не виконувався той «Мінськ» не з вини України, а відомо з чиєї: не розпускалися незаконні збройні формування, не повертався контроль над кордоном, озброєння не виводилось. А Україна навіть закон «про особливий статус» ухвалила, дію якого, до речі, продовжено до кінця поточного року.

Однозначний висновок: Мінські угоди зразка 2014-2015 р.р. вже й модернізувати не можна, їх треба розробити і узгодити по-новому, з урахуванням нинішніх реалій. От саме на цих аргументах і логічних побудовах могла би базуватися українська позиція на нинішній Нормандській зустрічі.