І чому на нашу долю випало нещастя?

…Встала зранку на світанку посеред гармати.

День минає під землею, виходу немає ,

Тягне ніч цю громовизну довго, сильно й страшно.

Чуєш постріли, ракети – знов стискає серце.

Розумієш, що не вперше, та проте не легше.

Хочеш зберегти родину, ще не раз пройтися

Тою вулицею, містом, що не роздивився,

Милуватися красою, щиро порадіти

І осяяним світанком звеселити очі.

Очі наших матерів, палених пожаром,

І серця наших батьків, наболілих тяжко.

Глупа ніч, а сну нема – все чекаю ранку

Коли обрій України усміхнеться ясно!

Будем бавитись в обіймах весняного сонця

І затягнемо веснянки у селі на гірці…

Заясніє Київ рідний сонцем Перемоги, 

А війна і ворог лютий згинуть у проклятті!