Зодчий

У грудні минуло 150 років від дня народження Тита Гардасевича, відомого полтавського архітектора, засновника наукової школи архітектурного проєктування Полтавського інституту інженерів сільськогосподарського будівництва (нині – Національного університету «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка»).

Його отчина – серце Волині, місто Луцьк. Він з’явився на світ сином-первістком у сім’ї телеграфного механіка Південно-західної залізниці. В автобіографіях, утім, завжди вказував, що його батько із селян. Очевидно, таке походження було соціально надійніше та й безпечніше. Особливо у часи жорстоких переслідувань «колишніх» та у десятиліття жахітливої сталінської оприччини. А насправді? Доктор технічних наук професор Дмитро Топчій, завідувач кафедри інституту, стверджував, що батько Тита Гардасевича був дворянином. Ба більше – «світським левом»: віртуозно грав у більярд, їздив у Баварію на курорти і т. п.

Середню освіту Гардасевич здобув у Рівненському реальному училищі, а вищу – в Петербурзькому інституті цивільних інженерів, який закінчив 1897 року з дипломом фахівця1-го розряду. Іменний нагрудний знак випускника цього закладу Тита Гардасевича зберігається у музеї Полтавської політехніки.

Професійну діяльність розпочав в Москві – помічником архітектора Митного округу. До 1901 року проєктував об’єкти Південно-західної залізниці в Києві та Одесі. А згодом доля закидає його у губернську Полтаву. Почав з посади молодшого архітектора, але його талант швидко помічають й оцінюють. Упродовж 15-ти років, аж до Жовтневого перевороту 1917-го, Тит Гардасевич очолював архітектурну службу губернії, а отже під його керівництвом та наглядом розроблялися та втілювалися всі архітектурно-будівельні проєкти і в Полтаві, і в повітах. Все, що визначало архітектурне обличчя краю.

З приходом більшовиків Гардасевич понад десятиліття трудиться губернським архітектором, завідує проєктним бюро і викладає в Полтавському індустріальному технікумі. А 1931 року його запрошують на кафедру архітектури Полтавського інституту інженерів сільськогосподарського будівництва, керувати проєктуванням.

Окрім викладання, активно займався науковим дослідництвом, разом з уже згадуваним Дмитром Топчієм підготував підручник для студентів вищих навчальних закладів з основ сільськогосподарських будівель та споруд. Книжка побачила світ 1954 року а потім ще тричі перевидавалася у Москві. Востаннє – 1985 року.

Коли гітлерівські армади неспинно рушили захоплювали Україну, інститут, де працював Тит Гардасевич, евакуювали в Казахстан. Ось як згадує про цей період професор Топчій: «Коли в серпні 1941-го ешелон з викладачами інституту та студентами стояв на залізничній станції Полтава-Південна, вже готовий до відправлення, налетіли фашистські літаки. Тит Якович із дружиною сиділи у вагоні. З переляку вони накрились з головою… великою вовняною клітчастою хусткою. Після авіанальоту хустка світилась від куль великими дірками, а подружжя на превелике диво не зачепив жоден осколок».

По війні Тит Якович ще сім років завідував кафедрою – аж до виходу на пенсію. Виповнилося йому на той час поважних 82! Вже недобачав, навіть окуляри не могли зарадити. Свідки тих днів переповідають кумедні і навіть жорстокі історії. Дехто зі студентів приносив йому «для консультування і перевірки»… чистісінькі аркуші ватману Тит Якович, вдаючи, що бачить креслення, робив загальний аналіз і слушні зауваження…

Один мій старший колега розповідав, що був свідком і такої сцени. Інститутським коридором ішов Тит Якович, а назустріч йому – інший професор, теж похилого віку. Ще здалеку вони підняли руки для дружнього потиску. Махнули ними і… промахнулись, але пішли за інерцією далі. Звісно, потім розвернулися і вже з другої спроби їхні правиці вхопилися до стискання.

За 55 років професійної діяльності Тит Гардасевич став унікальним зодчим Полтави. Завдяки йому постали численні цивільні та виробничі будівлі, саме він був автором найзнаковіших проєктів реставрації, керував спорудженням багатьох об’єктів, що прикрасили Полтаву і Полтавщину.

Саме за його проєктом далекого 1903 року в Полтаві постали славнозвісні «Червоні казарми». А 1914-го виборов першу премію його проєкт музичного училища. Через два роки його втілили у красуню-споруду; нині це пам’ятка архітектури. А ще він навчив будівельної професії багато сотень випускників Полтавського інженерно-будівельного інституту, які виросли в добрих виробничників, проєктантів, науковців.За 55 років професійної діяльності Тит Гардасевич став унікальним зодчим Полтави. Завдяки йому постали численні цивільні та виробничі будівлі, саме він був автором найзнаковіших проєктів реставрації, керував спорудженням багатьох об’єктів, що прикрасили Полтаву і Полтавщину.

Тит Якович Гардасевич прожив довге і достойне життя. Пішов у засвіти 1961-го, зустрівши свою дев’яносто першу зиму.

Чи шанують полтавці цього унікального зодчого їхнього міста? Втішно стверджувати не беруся. Швидше за все, серед сьогочасних шанувальників непересічного таланту славного архітектора, його доброї пам’яті – лише дуже незначна когорта людей освічених і небайдужих. Проте далеких від влади. Пересічна ж міська «громадськість», включно з місцевим чиновництвом, коли виникла ініціатива дати полтавській вулиці імені геть чужої Клари Цеткін нове рідне ім’я Тита Гардасевича, на той заклик відреагувала звично, просто і рішуче – наче стару куфайчану вату скубаючи: «А какая разніца?»

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company