«ЗВИЧАЙНА» ІСТОРІЯ СЕРГІЯ КОШЕЛЄВА

Три десятиліття тому, 30 листопада 1986 року над зруйнованим четвертим енергоблоком Чорнобильської АЕС завершили зведення «Саркофага». Два тижні по тому, 14 грудня, надійшло офіційне повідомлення: держкомісія прийняла в експлуатацію комплекс захисних споруд – Об’єкт «Укриття». Це була перша перемога у подоланні найбільшої в історії людства техногенної катастрофи. А може страшні казки про вогнедишних ненажерливих звірів, які пам’ятаємо з дитинства, – лише відгомін у людській пам’яті давніх катаклізмів? Природних чи й техногенних, що знищили попередні цивілізації.

На жаль, Чорнобильська аварія – це не страшна казка, а одна зі сторінок нашої історії, не такої вже далекої. І не казкові герої, а наші, на перший погляд, звичайні сучасники зупинили і відтоді пантрують гігантського атомного монстра. Можливо, який тільки робить вигляд, що спить… Вже водинадцяте 14 грудня в Україні вшановують учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Ті, хто вважає цей день святом, говорять по-простому: сьогодні – День ліквідатора.

– У 1987-му відправили мене з Пітера на два місяці на Чорнобильську АЕС у відрядження, а вийшло – залишився на все життя. Звичайна історія, – починає згадувати Сергій Кошелєв.

Із Сергієм знайомі давно. Дивлячись на цього трохи сором’язливого чоловіка навіть не віриться, що вже багато років саме його очима світ дивиться на те, що відбувається всередині «Саркофагу».

– Майже 2 роки попрацював в Чорнобилі, а в 89-му запросили на роботу в комплексну експедицію Курчатовського інституту. Вчені обстежували, вивчали стан будівельних конструкцій зруйнованого 4-го блоку, шукали залишки палива. У мене був невеликий операторський досвід, так і потрапив уперше з курчатовцями на Об’єкт «Укриття». Встановлювали спеціальні рейки для керованої відеокамери, потрібно було провести візуальний огляд шахти реактора. Толком не знав ані Об’єкта, нічого. Вели знаючі люди. Сказали: «У тебе під ногами 200 рентген», і у мене виникало відчуття, що аж п’яти пече. Була невелика паніка. Ну а потім, з часом, минулося. Вважаю це звичною роботою. Люди літають в космос, під водою плавають, знімають в гарячих точках…

– З часом щось змінювалося всередині блоку?

– Звичайно. Майже чверть століття минуло (наша розмова відбувалася навесні 2008 року, – А. М.). Руйнуються будівельні конструкції, іржавіє метал, протікає покрівля. У 2006 р закінчено роботи зі стабілізації – зміцнення будівельних конструкцій. Щоб ті у будь-який момент не могли завалитися і була впевненість на майбутнє у їхній стабільності, коли будуватиметься нове «Укриття». Його називають «Новий безпечний конфайнмент», а скорочено – НБК. Розраховують, ці конструкції простоять, може, навіть років сто. А за цей час, напевно, придумають спосіб, як розібрати всередині старі конструкції, витягти паливо з блока.

– А які роботи проводяться нині на «Укритті», навколо нього? Наскільки важливі твої зйомки?

– На даний момент закінчуються підготовчі роботи для будівництва НБК. Вони дуже об’ємні. Наприклад, розробка траншей під фундаменти. В ході робіт виникало дуже багато проблем, знімався післяаварійний шар ґрунту, знайшли різні механізми і техніка, яка використовувалася при ліквідації аварії в 1986 році. Все це доводилося витягувати і перезахоронювати. Всередині блоку проводяться будівельно-монтажні роботи для створення протипожежного захисту Об’єкта. Працюють над інтегрованою автоматизованою системою контролю. Вона включає в себе контроль ядерної та радіаційної безпеки, стану будівельних конструкцій, впливу сейсмічних коливань.

– А хто більше – наші чи іноземні фахівці – ходять всередину блоку?

– Наших більше. В кожному разі, так і повинно бути. Але іноземці також працюють. А моя робота полягає у створенні щомісячних відеозвітів про хід виконання робіт для представників Чорнобильського фонду «Укриття» Європейського Банку Реконструкції та Розвитку. Можна сказати, з 1989 року знімаю історію, що сталося на Об’єкті « Укриття»: будь-які роботи, події…

– Там тільки ти знімаєш чи й інші оператори, які приїжджають сюди?

– Буває, що й ті, які приїжджають. Але в тих місцях, де я знімаю, іншими зйомок не проводяться вже років десять. Це сто відсотків. Може, якісь технічні, для наукової роботи. Але так, для кіно – ні.

– Часто спілкуєшся з іноземними журналістами. Що вони тобі говорять?

– Вони часто про моє здоров’я питають. Чи боюся. Що відчуваю, коли перебуваю всередині Об’єкта.

– З тих, хто приїжджає, багато «горять бажанням» йти всередину «Саркофага»?

– Та ні. Просять мене, щоб я пішов, зняв. Знімаю. Не знаю, в титри напевно мене не ставлять, видають за свої зйомки. Буває, люди, тільки побачивши блок, так бояться. Кажуть: «Я не піду нікуди! Ніяких грошей мені не треба. Ну, а є сміливі. Не те, що сміливі, просто знають – радіацію не можна боятися, її треба поважати.

– А ти її поважаєш?

– Це дуже важко пояснити, складно, – на хвилинку замислившись, каже Сергій. – Припустимо, я знаю Об’єкт. Крок в сторону – тут більше отримаєш дозу, тут, навпаки, менше… Можу швиденько пробігти, все зняти – і вкластися в денну дозу. А туди відправ іншу людину, крок в сторону – і все, він згорів.

– А яка денна доза?

– Денна доза – 0,1 mSv (мілізіверта). Річна – 14 mSv (це 1,4 бера). Намагаємося вкладатися в дозу. Раніше вкладалися в 5 бер, тепер і в 1,4 теж вкладаємося.

– Скільки за рік набираєш?

– Кажу ж, у норму вкладаюсь.

– А як часто ходиш в «Саркофаг»?

– Коли проводили стабілізаційні роботи, доводилося по 2-3 рази на тиждень ходити. Все постійно змінюється, щось нове з’являється, – треба зняти. Вже стільки років веду хроніку Об’єкта «Укриття». Хтось цим захоплюється, хтось дивиться як на дурника: що він там за «такі» гроші – і лазить «туди»… Але це моя робота. Я до неї звик, буду до пенсії працювати. Тим більше, блок вивчив повністю, облазив все. В принципі, мої зйомки обійшли весь світ, практично всі телекомпанії світу їх використовували.

– Віриш, що Об’єкт «Укриття-2» – НБК все-таки буде побудовано?

– Я впевнений. Все до цього йде. Стільки грошей вже в це вкладено, стільки витрат, стільки людей…

Яким бачиш своє майбутнє? Припустимо, новий «Саркофаг» все-таки побудують, що далі?

– А мені – на пенсію. Якраз термін підійде. Піду спокійно весілля знімати, – сміється Сергій, а потім уже серйозно продовжує. – Ні, роботи і далі вистачить: вилучення ядерного палива, розбирання конструкцій. Думаю, мені це все доведеться знімати. Навіть на пенсії: куди діватися? Я вже не можу без Об’єкта – доля така. Мене туди тягне, кращі молоді роки пройшли в Чорнобильській зоні…

***

У квітні 2012 р. нарешті почали будувати НБК – Арку. Нещодавно, 19 листопада, почали встановлення, насування Арки на старий «Саркофаг». Завершили унікальну операцію 29-го листопада 2016-го. Орієнтовною датою повного завершення будівництва НБК називають 2017 рік. І ось через 8 років знову спілкуємося.

– Сергію, свого часу, ти казав, що підеш на пенсію, зніматимеш весілля. Але бачу – Об’єкт «Укриття» тебе не відпускає?

– Авжеж, як бачиш. Два роки побув вдома. А тут до мене звертається Артур Анварович Корнеєв, пам’ятаєш, був у нас свого часу начальником Об’єкта, працював у цьому новому проекті консультантом. Попросив допомогти. Зокрема, зняти маршрути всередині «Укриття», шляхи доступу до залишків палива. Бо вже все меншає людей, які знають оті закутки Об’єкта, хто ходив у ті небезпечні місця. За допомоги комп’ютерної графіки проклали маршрут. Та й для ЄБРР, як і раніше, треба було знімати відеозвіти про те, що відбувається на будівництві. Вже й Арку насунули на старий Саркофаг, роботи завершуються. Ось тоді вже можна буде і на пенсію.

На твоїх очах відбувалося спорудження Арки. Які враження від побаченого?

– Багато було цікавого: підйоми секцій конструкції, монтаж. Все це довелося знімати. Але найефектнішим було насування Арки на Об’єкт «Укриття»: менш ніж за два тижні гігантська споруда подолала 327 метрів. Сьогодні був на майданчику, дивився як змінилися достеменно знайомі обриси «Саркофагу»… Скільки розмов, дискусій, очікувань. Аж не віриться, що ВСЕ! Звісно, залишилися ще певні роботи всередині, процес прийняття в експлуатацію: термін проекту зведення нового безпечного конфайменту – до кінця наступного року. Я працюю в Групі керування проектом, яка здійснює контроль за всіма роботами, що здійснюються на майданчику. Моя робота полягала у відеофіксації робіт при зведенні Арки – як складової звіту для ЄБРР куди йшли гроші при виконанні робіт: як збирали металоконструкції, робили обшивку, покрівлю тощо.

Чи змінилося щось за останні роки у технології зйомок? Бо, пам’ятаю, раніше, перебуваючи у люльці, яку підіймав кран, ти знімав ефектні плани «Укриття» з «пташиного польоту».

– Останні півроку такі повітряні зйомки роблю вже за допомогою дрона. Ну а наземні – ставив камеру в певній точці і декілька годин знімав, наприклад, як проходить монтаж, насування Арки. А потім, вже при монтажі, це вже «пришвидшували».

А чим зараз живе місто Славутич?

– Навіть толком і сказати не можу. Бо купив собі будинок за 10 кілометрів від Славутича, і більше часу проводжу там, у тиші, на природі. В місто навідуюся хіба що по магазинах пройтися, скупитися. Зараз займаюся вихованням цуценяти лабрадора. Шустренька така, як куля, гасає. Так що нудьгувати немає часу. Вибач, зміна закінчується, біжу на електричку.

У матеріалі використано світлину Олександра ВЕДЕРНІКОВА

Loading...

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company