ЗИМОВА ЛАСТІВКА І ВАСИЛЬКИ

«Ой в полі, полі сам Бог походжав
Та й матір Божу за руку воджав»,
– голосно тягнуть два чоловічі баси. Прокидаюся не
так від співу, як від яскравого світла і колючого пшеничного дощу на обличчі. Я ще малий, але вже знаю: якщо сусіди, дядько Володька і дядько Микола, у нас засівають, значить, настав ще один Новий рік – старий. Здогадуюся, що зараз мати зацокає посудом, наллє їм по чарці. Провалюючись у сон, ніяк не можу зрозуміти, чому, вітаючи з Новим роком, дядьки ще й додають: «Та з васильками!» Звідки квіти взимку?

У радянські часи колядки та щедрівки, святкування Нового року за старим стилем – Маланки і Василя –  були під негласною забороною. Їх показували тільки в кіно, і, можливо, ще зі сцени сільського клубу. На Різдво хрещеник міг принести  матері «вечерю» зі словами: «Я зріс і вам вечерю приніс». Може, ще сусіди або родичі колядували один одному, але без вуличного розмаху, без колоритного перевдягання, без гучних пісень і сміху, без Кози і Зірки-сонця. Це вважалося нерадянським, особливо на Східній Україні, і геть не віталося канонами соціалістичних реалій.

Вже в університеті, збираючи ватагу колядників, ми знали, що кількома роками раніше, попередників-«першопрохідців» зупинили люди в цивільному і забрали студентські квитки. То була пригода із щедрівниками, які гуртувалися навколо голосів Сашка Зайця і Валерія Ясиновського, нині заслужених журналістів України. Був тоді 1979 рік. Пісенний гурт, як і попереднього разу, йшов вітати  Олеся Гончара. Завважимо, 31 грудня на законний Новий рік. Але  перед під’їздом до них підійшли з іншого «гурту»: «Какие колядки? Студенты? А документы есть? Хорошо, заберете их в ректорате послезавтра, если, конечно, вам их отдадут…»

Хлопці посунули невеселою ватагою до квартири декана факультету Дмитра Прилюка. Почувши  про забрані квитки,  дружина декана Віра Григорівна вигукнула: «Митя, дітей треба рятувати!» Та й сам декан, мабуть, розумів, що треба рятувати. І не лише дітей. Бо одразу два десятки «організованих буржуазних націоналістів» –  то занадто не лише для факультету журналістики, а й для всього університету. Дмитро Михайлович розважливо порадив: «А зайдіть до ректора, пощедруйте у нього». Михайло Білий був не просто ректором, академіком-фізиком, а й Головою Верховної Ради УРСР. Тоді, як відомо, народні депутати були народними, навіть керівники Ради працювали на основній роботі, відлучаючись «під купол» лише на кількаденні сесії. Ректор жив в одному будинку з деканом і радянські щедрівки йому сподобалися. Замість «син Божий народився» тоді співали «рік новий…», а замість «славна Україна» – «радянська Вкраїна».

Пам’ятаючи про таке, перед виходом «в люди», ми влаштували офіційне «прослуховування»: запросили секретаря парторганізації факультету журналістики, доцента Михайла Скуленка. «Назвіть першоджерела», – по-діловому поцікавився Михайло Іванович. «Видавництво «Наукова думка», зібрання українських пісень, том третій, сторінки з 220-ої по 250 –у»,  – миттєво знайшовся тодішній учасник ватаги, нині заслужений журналіст України Василь Метерчук. «Екзамен» пройшов на відмінно.

Першим ділом поводили Козу по рідному студмістечку на Ломоносова. «О, український новий рік!» – радісно посміхалися студенти з Африки. «Мама, смотри, ряженые!», – щебетало дитя на зупинці 38-го автобусного маршруту. Продовжили на Хрещатику, там у кафе, якого вже нема, нас пригостили кавою.

А увечері настала черга письменників. «Спасибі, що привели Козу, яка «ні в одном глазу»!», – зустрів з порога незабутній майстер експромту поет Петро Осадчук. У прозаїка Володимира Дрозда і поетеси Ірини Жиленко підростав синок. Побачивши хлопців і дівчат у народних одностроях, справжню рогату Козу у вивернутому кожусі, напросився з нами. «Ось що воно, водити козу», – сказав Володимир Дрозд, рахуючи сходинки багатоповерхового письменницького будинку. «А ми тепер знаємо, що таке дати дрозда!» – почув відомий письменник у відповідь від Юрія Лисенка. То був наш викладач, молодий аспірант, нині відомий багатьом під псевдонімом Юрко Позаяк. Він теж  напросився до нашого гурту, після того, як ми защедрували в його родині. В академіка Миколи Жулинського колядували двічі: «Буде професор із Канади, ще раз зайдете, хлопці?». –  «Чому б і не зайти!»…

«Та ви ж у мою хату жар-птицю привели!», – вигукнула велика Ліна Костенко, почувши, як ніжно дівчата виводять: «Щедрик-щедрик, щедрівочка, прилетіла ластівочка».

Тоді я і знайшов відповідь на своє дитяче питання: «Звідки взимку васильки?» Такими піснями, може, тисячу років тому, а може, й давніше, наші далекі предки зустрічали новий рік. Тоді його починали навесні з пробудженням природи, з першими квітами, з прильотом птаства. Вдумайтеся: українці ще й не називали себе українцями, але вже була наша праукраїнська мова, були пісні й традиції, які дожили до наших днів… З прийняттям християнства мої васильки «наклалися» на князя Володимира, хрещеного Василем, а ластівці довелося прилітати взимку, коли почали по-новому відраховувати новоліття.

Багатьом народним звичаям у радянській імперії ставили тавро «пережиток», навіть забороняли, бо вони заважали новим святам, вигаданим під партійну руку. А головне, колядки та щедрівки руйнували міфи про єдність зі старшим братом, про першорідність російської мови. Українські щедрівки збирачі російського фольклору ховали під «щедровки южнорусских славян». Від Валерія Ясиновського я довідався, що відомий поет-енциклопедист Микола Бажан, почувши у своїй квартирі студентські щедрівки, розплакався: «Я востаннє їх чув 1919 року, коли в Умані працював бухгалтером»….

Свою першу обробку народного «Щедрика» український композитор Микола Леонтович зробив у 1901 році, а через двадцять літ хор Олександра Кошиця подарував її світові.  1 січня 1919 року голова Директорії УНР Симон Петлюра запропонував Кирилу Стеценку та Олександру Кошицю організувати дипломатичну культурну місію: Європа має зрозуміти Україну через її душу – народну пісню. Український хор з тріумфальним успіхом гастролював Європою, представляючи згодом  уже задушену більшовиками Українську державу.  Європейці зрозуміли «хто такі українці і чого вони хочуть». «Вам заперечують існування вашої нації, але ваші співаки доводять світові, що ця нація мaє незрівнянно могутню і музикальну душу», – говорив професор Сорбонни , хоровому диригентові та композиторові Олександрові Кошицю. Пізніше були  виступи у Латинській Америці  перед багатотисячними аудиторіями, були концерти у Північній Америці, в легендарному американському «Карнегі-Холі». Американець українського походження Петро Вільговський  написав новий текст «Щедрика», замінивши ластівочку на срібні дзвони. «Перезимувавши» в Америці найтяжчі більшовицько-сталінські зими, рідна пісня-ластівочка повернулася на Батьківщину на крилах світової слави.

«Carol of the вells» сьогодні одна з найпопулярніших різдвяних мелодій! Але хто знає ім’я її автора? Бо якби не хор Олексадра Кошиця, не  дипломатична ідея Симона Петлюри, то «Щедрик», напевне, зупинив би свій політ разом з автором обробки народної мелодії.  1921 рік, який розпочав світову популярність «Щедрика», став останнім роком життя Миколи Леонтовича. За офіційною радянською версією, 22 січня композитора, який приїхав до батьків, смертельно поранив з гвинтівки і пограбував бандит-петлюрівець (!), напросившись у сільську хату на нічліг. Насправді «петлюрівцем» виявився чекіст Грищенко, «агент по боротьбі з контрреволюцією і саботажем». Для радянської влади українська пісня, українські традиції та звичаї, діячі української культури були безумовною «контрреволюцією і саботажем» завжди. Втім, хіба тільки для радянської?

…На зворотньому шляху до гуртожитку, втомлені, з великим міхом нащедрованого  добра, ми незмінно стукали до квартири  Івана Драча! Тут був завершальний акорд нашого походу. Іван Федорович дарував книжки – ставив розкрилений підпис. В один із приходів мені випадково дістався «Соняшник» без автографа. Через два десятки років я попросив поета «повернути борг», але підписати книгу вже моїм дітям. «Софійці й Антонові, двійнятам, на щастя, здоров’я і любов. Від серця», – написав Іван Драч і так само розгонисто розписався.

Через тисячоліття прилетіла до нас наша ластівка – жар-птиця і з нашими дітьми летить у нове тисячоліття!

«З Новим роком Вас! Та з васильками!»

Loading...

Напишіть відгук

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company