Катастрофічний паводок знову накрив значну територію Західної України. Як констатує Прем’єр-міністр України Денис Шмигаль, за декілька днів випало понад 70% місячної норми опадів, а тому цьогорічне потопелля перевищує потугою біду 2008 року.

Прем’єр доручив профільним міністерствам розробити проєкти, які б не допускали таких катастроф. Йдеться про зміцнення дамб, укріплення берегів, збереження заплав та запобігання незаконній вирубці лісів. А найперше, що намітив Денис Шмигаль, – провести аудит Держлісагентства і змінити керівників лісгоспів, які роками поприростали до своїх директорських крісел. Для цього Кабмін узгодить проєкт національної інвентаризації лісів, щоб їх можна було бачити на кадастрових картах.

Втім, на думку експертів, не «лісовий» фактор спричинив цьогорічну катастрофу. Нарікають на зростання водності, підвищення сонячної активності, глобальне потепління. Але і вплив людини, антропогенний фактор не скидають із карбу: розорюваність крутосхилів, перевипас худоби, захаращення гідротехнічних споруд. І, звісно, зменшення площі карпатських лісів, знаних «зелених легенів Європи».

Гірські екосистеми (витоки річок, полонини, ліси) надуразливі: дуже легко переступити межу, за якою зріє катастрофа. Про це йдеться у фільмі «Золото Срібної Землі».

Завершений 2004 року, фільм – результат дев’ятирічного вивчення проблемних питань лісової галузі Закарпаття. Але, як не дивно, основні питання, порушені там, досі залишаються кричущо-актуальними…

Декілька ілюстрацій.

– Два роки тому, після паводка я бачив біду від суцільних рубок – у районі злиття Білої і Чорної Тиси, – пригадував 2003 року директор швейцарського Федерального інституту досліджень WSL Маріо Броджі. – Вже понад сто років ми у Швейцарії таких паводків не маємо.

Сьогодні в мережі часто бачимо кадри оголених суцільними рубками гірських крутосхилів. Хоча існують технології лісозберігання, зокрема, рівномірно-поступові рубки у букових лісах, які наша знімальна група побачила в Рахівському районі.

– Таким добірним природним матеріалом створюємо нове покоління лісу, – пояснював тодішній заступник начальника Закарпатського обласного управління лісового та мисливського господарства Володимир Кічура. – Спершу вирубується до 40% дерев запасу. А далі створюються мікрокліматичні умови, щоб у розрідженому деревостані утворювався підріст з генетично цінної материнської породи, яка була раніше.

Сутність природного поновлення, його раціоналізм у тому, що підріст постає саме з генетично сильніших, життєздатніших дерев. Таким чином підтримується природний відбір – для покращеного покоління нового лісу.

За 5-7 років приступають до остаточного прийому. А завершивши, ділянки рекультивують. І щоб зберегти неушкодженим підріст, прикінцеву рубку проводять узимку.

– Це аксіома, – наголошував тоді Володимир Петрович. – Бук треба заготовляти тільки зимою. Так робили раніше в Закарпатті, так роблять тепер у країнах Європи. Взимку якість деревини помітно краща.

Той знімальний день пам’ятаю досі. Погожа морозна сонячна днина. З гір кіньми трелюють ліс. Чутно крики погоничів, та ось у кадрі з’являються коні, що тягнуть волоком колоди… Напевне, ось так коні-гуцулики тягли колоди і сто, і двісті років тому… А робота на лісосіках завжди була важкою…

– Встаємо вночі, ще темно, треба коней покормити, робота важка, самі бачите – зима, – зізнався візник-трелювальник Кобилецько–Полянського лісництва Іван Ясинчак.

На перший погляд, старі дідівські методи заготівлі і транспортування деревини не такі ефективні та рентабельні. Але якщо до вартості отих «кубиків» лісу додати вартість завданої природі шкоди, збитки від паводків, селів, ерозії ґрунтів? Хоча зимова лісозаготівля породжує нові проблеми: чим задіяти і що заплатити людям влітку, якщо лісозаготівлю не проводити теплої пори року?

Ощадних екологізованих технологій запасання лісу замало. Ключове питання – як його транспортувати.

– І поганий стан гірських доріг, і недофінансування заставляють держлісгоспів іти на порушення, – зазначав 2002 року професор Ужгородського національного університету Андрій Ковальчук.

Той, хто ходить горами, не раз бачив рештки вузькоколійок, прокладених ще за часів австро-угорського цісаря. Тоді сталеві рейки підходили майже до кожної лісосіки. Отак чужинці піклувалися про наші Карпати… Нині ці гірські залізничні полотна майже повністю зруйновані.

– Фактично вузькоколійка стала невигідною в силу певних економічних причин, – пояснював професор Ковальчук. – Парадоксально, але факт: лісокористувачі не зацікавлені її мати! Нині найдешевший ліс на Закарпатті – в Усть-Чорній, найдальше від вузлових станцій. Там і найбільші лісозаготівлі. А в Усть-Чорній рубати треба найменше бо, що це паводково-небезпечна зона.

Вже давно львівськими інженерами розроблено проєкт «Карпатський трамвай». Одну його гілку реалізовано в Долинському районі Прикарпаття. Котрий рік тільки завдяки місцевим ентузіастам жевріє надія зберегти Боржавську вузькоколійку на Закарпатті. Окрім туристично-рекреаційної функції, «Карпатський трамвай» виконував би і важливу соціальну функцію – транспортного забезпечення віддалених гірських сіл, життя в яких нині й без паводків на межі надзвичайної ситуації. Справді, відновлення старих шляхів сполучення, не кажучи вже про нові дороги у горах, – це не лише основа сучасного лісокористування, а й передумова ефективного розвитку туристичної галузі, як підґрунтя сталого розвитку регіону.

Через Закарпаття на захід проходять нитки нафто- і газопроводів. Тож одним із перших кроків сталого розвитку краю є газифікація гірських районів. Іноді автор цих рядків з сумом зазначає, що з 1997 року знімає у верхів’ях Тереблянської долини «серіал» «Газифікація села Колочава». Змінюються сільські голови, депутати усіх рівнів, котрі впевнено розповідають, скільки вже зроблено, що, мовляв, ось-ось і…

– Забезпечення населення дровами – чи не найбільший головний біль місцевої влади, – зізнається в іншому кутку Закарпаття, в Ужанській долині, голова села Загорб Олексій Мушак.

– Введення пільгових тарифів на електрику для населення високогір’я збереже значні площі карпатських лісів, стимулюватиме розвиток сільського зеленого туризму і пов’язаного з ним малого бізнесу, – вважає ентузіаст сільського зеленого туризму, власник сільської екосадиби «Полійова Хижа» Павло Павлі.

Трохи про екологічно зорієнтовані бізнесові перспективи. На початку 2000-х у Мукачеві на прикладі деревообробної фірми «ЕНО» побачили як відроджується добре знана в минулому закарпатська меблева промисловість з глибинною переробкою місцевої деревини. Коли замість лісу-кругляка, або чорнових меблевих заготовок на експорт йшла готова, конкурентоспроможна продукція. Активно мукачівські меблярі просувалися і на вітчизняному ринку. Було створено понад півтори тисячі нових робочих місць, вагомі кошти надходили до бюджету податками. А головне – люди тоді повірили у своє майбутнє. Впевнена у перспективі, фірма «ЕНО» взяла у довгострокову оренду значні лісові площі.

– При заготівлі деревини застосовуємо природоощадні технології, – розповідав 2002 року заступник директора фірми «ЕНО» Іван Печер. – Будуємо лісові дороги, мости, підпірні стінки. Тільки за останній рік у лісову структуру вклали понад 650 тисяч гривен. Висадили лісів на площі 139 гектарів, витративши 120 тисяч гривень. Вкладаючи гроші в інфраструктуру, знаємо наперед, що будемо користуватися тими самими дорогами, які будуємо, тими самими мостами, знаємо, що після нас росте молодий ліс, а це якраз принцип сталого розвитку.

Під час підготовки матеріалу з сумом побачив у соцмережі на сторінці фірми «ЕНО» останній запис, датований червнем минулого року. В ньому йшлося про розпродаж унікального деревообробного обладнання, бо «завод закрився і всі меблі, обладнання і автотранспорт розпродається»…

В експертному висновку державної комісії з вивчення причин листопадового 1998 року паводку в Закарпатті, записано: «Доцільно здійснити заходи щодо переорієнтації господарського комплексу гірської частини Закарпаття в бік розвитку екологічно-безпечних видів діяльності, зокрема розширення рекреаційного використання лісів та збільшення площі природно-заповідних територій».

Поза сумнівом, подібний висновок, низку інших абсолютно слушних та доречних рекомендацій залишить на папері і нова високоповажна комісія, проаналізувавши причини й наслідки нинішнього лиха.

Кажуть, історія розвивається по колу. Але дивлячись нові жахливі кадри розбурханої стихії, на збитки, вкотре нею заподіяні, пригадався віслюк, котрий намотує коло за колом, тягнучись до підвішеної перед ним морквини…