Група науковців і практиків факультету здоров’я, фізичного виховання і спорту Київського університету імені Бориса Грінченка працює над створенням уніфікованої системи оцінювання функціонального стану та ефективності фізичної терапії при хворобах і травмах опорно-рухового апарату та нервової системи. Взявши за основу реабілітаційний набір Міжнародної класифікації функціонування,обмеження життєдіяльності та здоров’я – документа, розробленого Всесвітньою організацією охорони здоров’я, який став «фаховим навігатором» для реабілітологів цивілізованого світу.

Тривалий час українській освіті вкрай важко: спочатку її підкошувала пандемія коронавірусної хвороби, а нині – велика війна. Правильні та дієві заходи життєво необхідні, щоб подолати ці руйнівні виклики та налагодити повноцінний навчальний процес. На цьому наголошували в Укрінформі учасники пресконференції «Забезпечення якості освіти в умовах війни».

Що приховано за звичним страхом отримати низький бал під час ЗНО чи екзаменаційної сесії ? І як це може впливати на психологічне здоров’я?
Відповіді знає психологиня Кристина Муляр. Вона проводить тренінги, на яких порушує теми родинного благополуччя: виховання дітей та стосунків між партнерами. Професійна психологиня – ще й мама двох діток, якій знайоме їхнє хвилювання перед важливими подіями.

Життя Каті Сидоренко, десятикласниці з міста Бориспіль на Київщині, кардинально змінила війна. Місяць тому разом з батьками Катя стала біженкою. Довга рятівна дорога привела їхню родину до Чехії.

Українські школярі впродовж місяця пошили рекордну кількість екологічних торбинок – 47 тисяч. Про те, як утілюється всеукраїнський проєкт «Мішечок», розповіли його організатори, представники Міжнародного молодіжного руху «School Recycling World» –  на пресконференції в Укрінформі.

Всеукраїнський конкурс наукових студентських робіт на тему Революції Гідності (відзнака імені Сергія Кемського) започатковано три роки тому, щоб сприяти критичному переосмисленню новітньої історії України, популяризувати уроки, досвід та цінності Майдану, підтримати талановиту молодь.

Досвід останніх кількох років упровадження системи забезпечення якості вищої освіти в Україні обговорювали на «круглому столі», ініційованому Національним агентством із забезпечення якості вищої освіти, представники Міністерства освіти і науки України, професорсько-викладацький склад Львівської політехніки, на базі якої організували цю дискусію, посланці інших провідних вітчизняних вишів, фахівці Erasmus+ офісу в Україні та інших освітніх структур.

Хочеш про щось дізнатися? Запитай у Вікіпедії. Це настільки просто, як і формула «запитай у Google». Кожного дня з’являється все більше дописів у медіа та соціальних мережах з цитатами або навіть цілими текстами з «Вікі». Але як функціонує цей ресурс і чи можна безпечно ним користуватись?

Ініціювавши круглий стіл «Медіаосвіта та медіаграмотність: досягнення ЄС та перспективи України», Інститут журналістики Київського університету імені Бориса Грінченка разом зі співорганізаторами – Лабораторією психології масової комунікації та медіаосвіти Інституту соціальної та політичної психології НАПН України, Національною спілкою журналістів України, Незалежною медіапрофспілкою України, громадськими організаціями «Українська Академія Акмеології» і «Українська Асоціація Медіапсихологів та Медіапедагогів» – мали на меті об’єднати вже чинні програми з медіаграмотності та узгодити єдину дорожню карту розвитку.

Глибини опанування учнями та студентами історичної науки, інструментарій цього процесу та його слабкі місця обговорили експерти, науковці, педагоги під час дискусії «Спадок Майдану: яке суспільство будує сучасна школа?» Розмову у столичному виставково-освітньому просторі «Майдан. Меморіал. Музей» почали з «кадрового питання».

Напевне, дехто здивується, прочитавши інформацію, що на сьогорічний Великдень українці відпочиватимуть аж три дні. Звісно, коли більшість трудящого люду вже не перший тиждень дистанціювався та самоізолювався у вимушеному простої, таке повідомлення викликає навіть не іронію, а нервовий сміх.
Втім, це не стосується викладачів і студентів Київського університету імені Бориса Грінченка. Сучасні комунікативні можливості дозволяють організувати повноцінний дистанційний навчальний процес, органічно поєднати теоретичний вишкіл з практичними заняттями. І як зазначають самі учасники вимушеного дистанційного навчання, карантин – час для викладачів і студентів не лише набути нових знань, досвіду, а й більше дізнатися одне про одного. Як це відбувається, можна побачити на сторінках соціальних мереж.

Кажуть, вчитися треба завжди. Звісно, базові знання ми здобуваємо у школі: вивчаємо різні дисципліни, знаходимо друзів, розвиваємо лідерські навички, отримуємо перший досвід. А трапляється, зважуємося на ризиковані кроки. Валерія Радченко школяркою здобула  «щасливий квиток» на рік навчання у США. А коли повернулася, щоб продовжити вищі студії, – вибрала Київський університет імені Бориса Грінченка. Пояснює: програма навчання тут насиченіша, ніж в інших вишах. Вивчає суспільні комунікації на факультеті права та міжнародних відносин.

Що нині читають люди? Це не важко помітити, їдучи у громадському транспорті: сучасних авторів, мотиваційну літературу, блогерів, з порадами як жити щасливо… Звісно, не маю надії побачити в руках пасажирів столичної підземки філософські трактати, бо як можна опановувати «науку наук» в такому людному та гамірному місці? До того ж, складні і незрозумілі титани мудрості з минувшини нині не вельми популярні серед молоді. Нам би все спростити, швидко переказати, а потім бігти, бо часу катма.
То чим для сучасної людини є філософія? Про це говоримо з кандидатом філософських наук доцентом Вадимом ТИТАРЕНКОМ, котрий щодня спілкується з майбутнім поколінням філософів.

Чому абітурієнти обирають Грінченків університет

Та й завелелюдів же у ці дні стольний Університет  імені Бориса Грінченка! В аудиторіях де працюють приймальні комісії, а найбільше у коридорах справді яблуку ніде упасти.
Велелюдно, а проте не надто гамірно. У храмі науки, як і належить, абітурієнти поводяться стримано. А до заповітної мрії лишається один крок: треба здати приймальній комісії оригінали вступних документів і пройти . У довгій вервиці до обранця-вишу – вже щасливці: вони  у списку зарахованих. Хто ж  вони – за мить  студенти-«грінченківці»?

Це Амстердам, фото з Державного музею (Rijksmuseum), із зали з всесвітньовідомим шедевром – картиною Рембрандта ван Рейна «Нічна варта». Біля полотна славетного голландця – діти. Але їхні погляди не на картині – у смартфонах. Торік це фото облетіло весь світ, стало «вірусним». Соцмережі рясніли обуреними, приголомшеними коментарями: «ідеальна метафора нашої епохи», «кінець цивілізації», «сумна картина нашого суспільства»…

Можемо щиро порадіти: дякуючи цілеспрямованому Міністерству освіти і науки України та ініціативному Українському фонду культури нинішній рік започатковує Всеукраїнські Сковородинські навчання «Пізнай себе». Визначено і точну дату: 5 жовтня, у Всесвітній день вчителя. Цього дня про Сковороду і сковородинство говоритимуть в навчальних закладах  по всій Україні, в країнах, де бував великий український філософ і педагог, та в українських освітніх закладах за кордоном.

Лагідні хвилі «Київського вальсу», які ладно пускає у залюднене фойє і коридори камерний оркестр, радісний гамір, яким зазвичай супроводжуються стрічі старих добрих друзів, аромат кави, що ним заманює гостей новостворений розкішний університетський «італійський дворик»,  шурхіт лотерейного барабана, у якому «фантики» таки безпрограшної лотереї, бо і щирі побажання на новий навчальний рік тут сприймають так само радо, як і цінний приз: сертифікати на комплекти навчальних посібників, на візову підтримку до Великобританії та Канади чи на безкоштовні навчання для вчителів і учнів у медіашколі Грінченкового університету. І, звісно ж, групові фото та індивідуальні селфі біля стенду «Нова українська школа». Це, так би мовити, показний, урочистий, святковий бік традиційного зібрання освітянської еліти – на Серпневу вчительську конференцію. А був іще й суто робочий – за дверима університетських аудиторій, які на два дні преобразилися в учительські робітні:  дискусійні майданчики,  тренінг-класи,  конференц- та презентаційні зали. Тут панувала інновація: освітяни знайомилися із сучасними підручниками, наочним приладдям, комп’ютерними технологіями, методиками і навіть цілими освітніми стратегіями.

Аллу Демченко пов’язав зі школою випадок. Після закінчення Київського Шевченкового університету збиралася до аспірантури. Думала  повчителює «трішки», а залишилася на довгих 34 роки. Сьогодні згадує:

Коли випадає нагода потрапити у місто над Ужем, завжди намагаюся якщо не завітати, то хоча б телефоном передати вітання Олександру Геревичу і його колегам із Закарпатського обласного еколого-натуралістичного центру учнівської молоді (ЗОЕНЦ). Цього разу пощастило: до київського потяга часу вдосталь, і ми знову сидимо у затишному кабінеті Олександра Васильовича, згадуємо наші колишні мандри, експедиції карпатськими заповідними стежками. Так за неспішною розмовою дійшли до питання чому для декого система позашкільної освіти стала зайвою.

У коридорах Педагогічного інституту столичного Грінченкового університету – нова виставка. До скарбів старожитностей із інститутського музею та приватної колекції родини Ульяничів,  які розмістили зібрані експонати в одній із тутешніх аудиторій, додалася фотовиставка «Школи Лохвицького земства». Кількадесят фотографій початкових шкіл, збудованих століття тому за проектами українського етнографа й архітектора, мистецтвознавця і педагога Опанаса Сластіона. Не будиночки – архітектурні шедеври: фігурна кладка витворює орнаменти традиційної української вишивки, вікна у верхній частині змуровані «під конус», заломлені дахи та обов’язкова башта над ними, ніби вершина пізнання.

Чому європейські студенти «прогулюють» навчання за кавою з викладачем?

Викладач  студенту колега, а не суворий наглядач. І студент – не боржник при стосові конспектів і з відробітком за «прогуляні» практичні заняття. Такими є стосунки викладачів та студентів у західних вузах.

Підготовка столиці та Київщини до нового 2016-2017 навчального року, стратегія модернізації системи освіти стали ключовими питаннями Великої регіональної педагогічної ради, яку гостинно прийняв у себе Київський університет імені Бориса Грінченка.

Законопроект «Про освіту», який нині практично готовий до вирішального розгляду сесійною залою, без перебільшення та пафосу можна вважати не лише рушійним для освітянської сфери, а й доленосним для країни,  її майбутнього. Без цього закону реформа освіти потоне в деклараціях, але не зрушиться з місця. І, зрештою, вітчизняна освіта безнадійно скнітиме при цивілізаційних задвірках, на європейському приступку. 

У Київському університеті імені Бориса Грінченка вшановували переможців та лауреатів ІІ міського туру Всеукраїнського конкурсу «Учитель року – 2016» та лауреатів Всеукраїнського конкурсу «Класний керівник року». Окрім традиційних грамот і дипломів переможці та лауреати отримали грошові премії.

Кореспонденти «Грінченко-інформу» поспілкувалися з учасниками врочистостей.

Фунікулер. Ще змалечку з усіх видів столичного транспорту він найбільше вабив. Є у ньому щось незвичне, навіть таємниче. Ось так, плавно видряпуючись, старенький вагончик непомітно підносить тебе з метушливого подільського гамору у лагідну тишу Володимирської гірки. Саме тут ми домовилися зустрітися з Володимиром Коваленком.

Якою має бути нова українська школа? Очевидно, у кожного – батьків, педагогів, чиновників райвідділу освіти чи й самого міністерства – своє бачення, свій варіант розв’язання цього рівняння з багатьма невідомими. А розв’язувати треба, бо від цього прямо залежить майбутнє країни, могутність її кадрового потенціалу. Згадаймо давню як світ істину, прагнення справжніх педагогів: учень мусить перевершити свого вчителя. Тільки тоді суспільство матиме позитивний розвиток.

Що робити, коли хочеш здобути освіту в українських вишах, але залишився в окупованому Криму чи на підконтрольній бойовикам частині Донбасу? Як знайти відповідь на це доленосне для тисяч юнаків та дівчат питання, розповідали на прес-конференції «Нові можливості прийому на навчання осіб, що проживають в зоні проведення АТО та на тимчасово окупованій території Криму».

Коли сто з лишком років тому сільський полтавський учень виходив на поріг школи, він бачив перед собою широчезний простір, високе небо, соковиті кольори безкінечності – на нинішні гроші краєвид на пару мільйонів доларів…