-
ВОЄННИЙ Щоденник
-
FICTION/OPINION COLUMN
-
ФОТОБУК
-
ДАЙДЖЕСТ
-
Нетлінне
-
На часі
ЗЛАМАТИ «ХОТЄЛКІ»
Від Трампа вже рябіє ув очах і шумить у вухах. Усі новини починаються й закінчуються ним – такі великі надії й сподівання на нового президента США. Аж надто великі.
«ТРАМ-ПАМ!», або ЯК США ВЧАТЬСЯ В УКРАЇНИ
Що ж, братове і посестри, сага скінчилася. Чи то тільки починається?
Не буду лукавити: вибори на вашингтонському видноколі мені не цілковито байдужі, але ж їхні результати були очевидні. Схоже, ми навчили колиску демократії, як треба проводити оті довбані виборчі кампанії. Прості, доступні тези для кожного маленького американця, бездоганна акторська гра кандидата, блискучий сценарій — і Трамп президент.
«МИРО(ПО)ТВОРСТВО»
Міжнародний комітет Червоного хреста й ООН. Здавалося б, саме ці дві ключові міжнародні інституції в час кровопролитної війни мали б стати оборонним щитом для країни-жертви. Натомість упродовж двох із половиною років широкомасштабного вторгнення росії в Україну вони показують не лишень безсилля, але й відверто заграють з міжнародними злочинцями.
ВІДСТОРОНИТИСЯ НЕМОЖЛИВО БРАТИ УЧАСТЬ
Яких і де саме розділових знаків бракує у цьому заголовку? Два з половиною роки пильного «відеоспостереження» за життям, висловлюваннями європейців, коли вони в себе вдома та в публічному просторі (а, зазвичай, це діаметрально протилежні слова), дозволяють мені гучно грюкнути дерев’яним молоточком та винести такий безапеляційний вирок: Європейці не вміють НЕ розмовляти з українцями про війну.
Архів розділу »
З перших вуст
«Говорить Київ!». Слухає світ
Є різні ювілеї – маленькі й поважні. Наприклад, студентське інтернет-радіо Київського столичного університету імені Бориса Грінченка «Radio BG», 1 жовтня 2024 року відзначило перше 5-річчя. А вітчизняний суспільний мовник – Українське радіо святкує у ці дні своє славне Століття.
До «Школи безпеки». На канікули
Тишу золотої осені Пущі Водиці будили дзвінкі дитячі вигуки, сміх, які луною ширилися галявинами. Так просто неба в МДЦ «Артек» проходила частина практичних заходів Всеукраїнської акції «Молодь – за безпечний світ».
Енн Епплбаум. Як українців заморили голодом
Тема Голодомору та його наслідків десятиліттями була табуйованою в українському суспільстві. Захована, втаємничена, огорнута шепотом і застережливим «краще вам не знати». Чимало з нас помічали, з яким трепетом наші родичі ставляться до їжі. Особливо до хліба. Як методично старші люди проводять заготівлю зимових запасів, намагаються зберегти якомога більше. І з скорботою запалюють ту саму єдину свічку на підвіконні в останній четвер листопада.
Трипільська Наддніпрянщина Вікентія Хвойки
Якщо прямувати від столиці в бік Канева автошляхом Р19, то старовинного наддніпрянського села Халеп’я не оминути. І в самому його центрі побачите ошатну одноповерхову будівлю, зведену ще у позаминулому столітті. Великий надпис на фронтоні «Музей», пару екскурсійних автобусів поруч наочно переконують – ми не заблукали. Це єдиний у світі музей першовідкривача трипільської культури Вікентія Хвойки.
Архів розділу »
Постаті
«Мене немає в однині…»
Поетеса і правозахисниця, голова «Союзу українок», дружина В’ячеслава Чорновола і, як вона сама твердила, «не політик, а просто патріотка». Атена Пашко. Історія її – про витривалість, здатність переборювати перешкоди й попри все затято верстати шлях до обраної мети.
Пошуковець, відкривач, подвижник
Поза всяким сумнівом, Микола Шудря належить до лицарів духу, пам’ять про яких не зітреться, не зникне, попри будь-які політичні й навіть глобальні геологічні зміни…
Леся Українка. Не Мавка і не 200 гривень
Знані науковці, виховані у радянській парадигмі світу, та викладачі (здебільшого, шкільні), дбайливо виколисані на їхніх наукових роботах, чомусь вважають, що найкращий спосіб зацікавити учня/студента твором з української літератури – викликати співчуття до автора.
Трудар
Понад два десятиліття тому, 2002 року, кінотрилогія «Я камінь з Божої пращі» режисера Аркадія Микульського за сценарієм Леоніда Череватенка була відзначена Національною премією імені Тараса Шевченка. Цьому передувала глибока, подвижницька праця над матеріалом: надто обмаль тоді було відомостей про літератора, вченого і політика Олега Ольжича, який загинув у 37-річному віці у нацистському таборі Заксенгаузен. Але навіть за часів Незалежності ці три фільми («Ольжич» – 1996 р., «Доба жорстока, як вовчиця» та «Незламний воїн» – 2000 р.) поклали на полицю. Тобто вони є, але глядач їх не бачить. А 2022 року вийшла книжка спогадів «Про Леоніда Череватенка» (упорядники Валерія Богуславська і Людмила Забарило)… Сподіваючись на доброзичливість і поблажливість, читачу, спробую залишити у вашій пам’яті образ Леоніда Васильовича Череватенка на підставі моїх взаємин з цією видатною особистістю.
Архів розділу »
