Архів розділу: Суспільство

На зв’язку. Навіть у блекаут

Лише 37% абонентів по всій Україні мають оптичний інтернет, який може працювати за відключеної електромережі. Це надто мало, зважаючи на непередбачувану зиму і підступні наміри росії нищити нашу енергосистему.

«Олімпієць» спортивної журналістики

Хоча у чемпіонаті Полтавщини 17-річний Сергій Савелій був другим, в дальшому житті чимало разів ставав першим. Коментував перший матч 1-го чемпіонату незалежної України з футболу: «Чорноморець» – «Карпати», разом з колегою Сергієм Лифарем 12 лютого 1994 року провів з норвезького Ліллехаммера перший прямий репортаж з Олімпійських ігор. І першим серед українських спортивних журналістів здобув нагороду AIPS (Міжнародної асоціації спортивної преси) – за роботу на 10 Олімпіадах. Цей фактаж легко «нагуглити» самій. Та хіба замінить суха статистика Всемережжя живого спілкування з Метром української спортивної журналістики?

Фотограф – це насамперед про людину

Ян Доброносов – бувалий фотокореспондент. У його доробку – і знімання «паркетів» із чиновниками, і світлини про події Революції Гідності, і сила-силенна фронтових знімків.

ЗЛЮТОВАНІ ГІДНІСТЮ

Десять років тому, 30 листопада, світ сколихнуло жахливе побиття студентів, які вийшли на центральний майдан Києва вільно сказати своє ТАК євроінтеграції України.
Таким був початок однієї з найгероїчніших і найкривавіших сторінок незалежної Української держави. Диктаторські закони Януковича призвели до масових протестів по всій Україні, до сутичок мітингувальників із озброєними силовиками; остання крапля терпіння українців луснула.

Протоієрей Дмитро Долгий: «Єдиний вихід – щоб держава більше впливала на церковну ситуацію»

Священник у місті Ромни Сумської області Дмитро Долгий зрікся московського патріархату в перші дні повномасштабного вторгнення. Місто було оточене російськими військами, а після розголосу про зречення до отця Дмитра почали навідуватися посланці з погрозами. Майже всі віряни підтримали настоятеля, але в Ромнах є й такі, хто досі чекає російських окупантів.

Орест Сохар: «У журналістиці сталості немає»

За даними ІМІ, у 2022 році інтернет-видання «Оглядач» посідало п’яту сходинку рейтингу найпопулярніших українських ЗМІ.

Закон, який житиме змінами

В межах дводенної конференції «Donbas Media Forum-2023», яка щорічно збирає журналістів і медіаменеджерів України та світу, де налагоджується комунікація та обговорюються актуальні проблеми професії, відбулася дискусія стосовно закону «Про медіа». За обговоренням безпосередньо спостерігали і студенти українських вишів, зокрема, й волонтери зі столичного Грінченкового університету.

Валерія Бадуліна: «Лідерство – це вміння брати на себе відповідальність»

Міжнародна молодіжна організація AIESEC виникла в Європі ще після ІІ Світової війни. Її творці, група ініціативних людей, керувалися моральним імперативом: всі люди повинні здійснювати спільні дії задля створення кращого світу.

Медики-волонтери зріднюють людей

Українсько-ізраїльська місія медичних волонтерів FRIDA відвідала Сумщину. З користю для області: за два дні – 728 наданих послуг. Консультації, УЗД, дерматоскопія, вимірювання артеріального тиску, десятки вдячних пацієнтів та сотні посмішок, подарованих одне одному.

Юрій ЩЕРБАК: «Мрію про те, щоб Україна перестала бути провінцією»

Початок літа 2011-го. В помешканні письменника, сценариста, публіциста, політика, діяча екологічного руху, дипломата Юрія Щербака, що на столичній Великій Васильківській вулиці, записуємо розмову з господарем для документального кінопроєкту «Україна 20/21». 

Вічна пам’ять… Вічна вдячність…

Студентське братство Київського університету імені Бориса Грінченка зазнало непоправної втрати: в районі Токмака загинув Максим Бодяк, студент факультету суспільно-гуманітарних наук. Йому було всього лише 20 років.

Креативні донати

Психіка намагається захиститися від трагічних подій, хоча це вдається не завжди. Для частини населення у відносно безпечних регіонах війна знову починає бути «десь там». Це, на жаль, багатьох розхолоджує: спрацьовує «ефект втоми» – люди менше донатять на потреби наших оборонців. Українські інфлюєнсери, фонди, волонтери змушені шукати креативні способи пожвавити цей процес.

ВІЙНА. ПЕРЕОСМИСЛЕННЯ

Початок листопада означено появою статті Головнокомандувача Збройних сил України Валерія Залужного в авторитетному журналі «Economist». Стаття набула неабиякого резонансу в українському суспільстві, хоча спрямована, здебільшого, на активізацію допомоги від наших союзників. Автор чітко визначив нинішній період у російсько-українській війні як період позиційного протистояння, що набуває затяжного характеру.

«Шабля», боями гартований

Олександр К., солдат 25-ого окремого батальйону ЗСУ, вступив лав Збройних сил у березні 2022 року. Вподобав собі позивний «Шабля». Не стримуючи в очах лукавих іскорок, пояснює: це, мовляв, спрощений варіант фрази «Тихіше, будь ласка, панове!». Отримав бойову посаду кулеметника і зброю – РКК (ручний кулемет Калашникова). Це відбувалося у стінах столичного Грінченкового університету – там тоді діяв один зі збірних пунктів Тероборони. Деякий час Олександра навчали новій військовій професії в Києві, потім продовжили підготовку під Броварами, а звідти групу передислокували під Канів.

За кадром – істина

Навіть у цифрову епоху, коли інформаційний потік сягнув небачених раніше швидкостей, документальне кіно залишається потужним інструментом, здатним проникнути в глибини людського розуму й серця. Такий собі місток між дійсністю та глядачем, у широкий екранний світ.

ВИКАДЖУЄМО «МОСКВОБІССЯ»?

На початку жовтня Верховна Рада України в першому читанні проголосувала за заборону релігійних організацій, пов’язаних із росією. Проєкт закону довгоочікуваний, хоча з підготовлених його варіантів цей найменш радикальний, або простіше сказати – яловий. Його ініціювала Рада національної безпеки та оборони, проаналізувавши безліч фактів антидержавних дій попів московської церкви, які досі легально діють в Україні.

Коли скинемо червоні шаровари?

Нація, що забуває своє коріння, – не більше, аніж сіра людська маса, котрою легко маніпулювати, котру неважко визискувати. Народ без своєї культури, мови, традицій – це скопище рабів.

Щоб не вигорали

У сучасному світі поняття «успіх» і «статус» нерідко стають визначальними критеріями оцінки особистості. Надмірна увага до матеріальних досягнень та зовнішнього вигляду може довести до втрати контакту із самими собою. У світі, де розмір гаманця перевершує внутрішні якості, ми реально ризикуємо втратити сенс життя, зневіритися у власних силах.

Чи завернемо дорогу в один кінець?

«Я приїхала сюди з дочкою, вона закінчить курси німецької мови, буде вступати у виш. Чоловік залишився сам на господарстві в Україні, чекає коли відкриють кордони, і він переїде до нас». Переселенка з Київщини ділиться розповіддю про нове життя Німеччині. Зізнається: повертатися в Україну не планує. Мовляв, знайшла нову роботу, за яку отримує більше грошей, ніж дома.

«Буду жити в Україні»

В той час як студенти країн Європи, оговтуючись від пандемії Covid-19, поверталися в рідні авдиторії, більшість українського студентства разом з родинами, сусідами, знайомими і незнайомими переховувалася в підвалах, а рідні виші, міста і села здригалися, стогнали і ставали руїнами під смертоносними обстрілами армади рашистських варварів. Частина наших студентів мимоволі поповнила потоки біженців. Багато з них опинилося закордоном.

З болем – до життя

В медичних закладах завжди не по собі. Тут, серед особливого, притлумленого гамору і зосереджених облич засів біль. Часом смертельний. Його дихання вловлюєш одразу і довго носиш на одязі: це називається «лікарняний запах». Але кілька походів до військового шпиталю змусили забути все, що бачила доти.

Земля стогне…

Війна вбиває довкілля. Обстріли промислових об’єктів, будинків, руйнування систем водопостачання та каналізації, знищення лісів та морських екосистем спричиняють планетарну екологічну шкоду з довгостроковими катастрофічними наслідками для біоценозу та біорізноманіття.

Проти лудоманії – соціальною реабілітацією й… анкетуванням?

В Україні це поширений вид залежності, характерний патологічним потягом до азартних та комп’ютерних ігор. Але кваліфікованої допомоги людям із симптомами лудоманії не надається. Вкрай бракує фахівців, не розроблено стандартів надання такої допомоги, у бюджеті катма сталої статті фінансування таких потреб.

Вечірній потяг «Київ – Дім»

Гомінкий столичний вокзал, здається, ніколи не затихає. Щодня радо зустрічає й зі смутком проводжає киян та гостей. Напевно, він бачив все: щасливі щирі сльози, радість, печаль, горе… Словом, увесь спектр емоцій.

Новий етап кримінальної юстиції

Президент України Володимир Зеленський підписав ухвалений парламентом закон, який запроваджує новий вид кримінальних покарань.

Гуртуються для великої відбудови

Громадська організація «Будуємо Україну Разом» (БУР) єднає молодих волонтерів для відбудови поруйнованих рашистськими варварами українських міст і селищ.

Я (не) люблю свою дитину

Післяпологова депресія – серйозна проблема у житті багатьох жінок. І, на жаль, для багатьох незрозуміла, бо недостатньо обговорювана. Цей стан виникає після народження дитини і зазвичай згубно діє на фізичне і психологічне здоров’я жінки.

ПОСТГЕНОЦИДНИЙ СИНДРОМ

Історичні періоди, які випадали на межі століть, зазвичай приносили великі зміни. Для нас вони стали знаменними, доленосними: розмах національного відродження, відновлення української державності, розбудова незалежної демократичної держави… Такі зрушення потребують концентрації зусиль кожного члена суспільства, взаєморозуміння, узгодження, спрямування цих зусиль в одне русло. А ще впевненості, віри у свої сили і свою правоту. На жаль, у нас із цим далеко не все гаразд. Будь-який задум, що є очевидним поступальним кроком, відразу ж наштовхується на наш-таки скептицизм: «Та нічого з цього не вийде, з нашим народом цього не зробиш…». – «А чого це з нашим народом не вийде?». – «Бо ми такі… А хіба ні?».

Зупинити людоморців, засудити мововбивць…

Науковці, представники громадськості, викладачі та студенти столичних університетів імені Бориса Грінченка і Михайла Драгоманова, Західноукраїнського університету зібралися за круглим столом, щоб обговорити шляхи і засоби протиборства лінгвоциду. Саме так можна юридично трактувати цілеспрямоване нищення української мови, яке проводять на окупованих українських землях рашистські варвари.

ВІЙНА НА ДВА ФРОНТИ

Володимир Зеленський публічно ініціював прирівняти корупцію до державної зради. Принаймні на час війни. Втім щиро зізнався, що не відає, чи підтримає цю ініціативу нинішня Верховна Рада.

«Нерівні» тварини

Чому людина так легко застосовує до тварин видову дискримінацію? Чому одних ми любимо, піклуємося про них, вважаємо їх ледь не членами сім’ї, а інші в нашому розумінні – всього лише товар чи навіть їжа? Чому моральні підходи й ставлення до «братів наших менших» такі різні?
Чи часто шукаємо відповіді на ці запитання? Змалечку нас привчають до того, що, приміром, собака чи кішка – це наші «чотирилапі друзі», а свиня чи корова – лишень товар, який людина вигодовує собі на харч.

Забіг удячності

Олег Дурмасенко, батько старшого солдата ЗСУ Олексія Дурмасенка, який загинув, боронячи Україну від російських окупантів, вкотре ініціював патріотичний забіг «Шаную воїнів, біжу за героїв України».

«НАМ УКРАЇНУ ХРАНИ!..»

День Незалежності. Тридцять друга річниця. У пам’яті зринають відеокартинки минулорічних святкувань. За різних українських урядів та президентів, які керували Україною після 1991-го… Щоразу сценаристи цього найголовнішого масштабного дійства намагалися додати креативу. На київський майдан Незалежності запрошували багато іноземних гостей, серед найпочесніших – керівництво «братньої росії». Зараз про це важко говорити, але були свята, коли з трибуни (за Януковича) «тубільців» вітали путін з мєдвєдєвим. А неподалік відблискував золотою кадебістською кокардою кіріл-гундяєв…

«ЗЕМЛЯЧКИ»

За понад 300 років насильницького окупаційного «братання» українська та російська спільноти справді переплелися на побутово-житейському рівні. Імперська чорна діра століттями втягувала таланти з України. Там, у «центрі» їм надавалося значно більше можливостей для реалізації. Це правда. Єдина вимога – розчинитися, перестати продукувати українське, примножувати російське… Наші знакомиті вчені, інтелектуали, наставники московських царевичів, громадські діячі, військові, дипломати, митці примножували славу «расєї», ностальгуючи лиш вряди-годи за своїм, рідним.

«Оре він поле, не своє…»

В ярмі скорбот, нужди, неволі
Важке він тягне «житіє»
І, затаївши в серці болі,
Не нарікаючи на долю,
Оре він поле не своє…
Олександр КОНИСЬКИЙ

Кінець ХІХ століття, українські землі в складі Австро-Угорської та російської імперій. Аграрне перенаселення, економічні та культурні утиски, масові смерті від голоду та недоїдання. Ставши заручниками ситуації, люди кидали все нажите роками і на останні гроші їхали шукати кращої долі. А хто ж бо знав, що краще вже не буде?
Початок ХХІ століття, Україна. Несприятлива соціально-економічна ситуація, рекордно низька заробітна плата, повномасштабне вторгнення російської федерації. Діти, які ростуть без батьків, розділені тисячами кілометрів.
Циклічність історії вражає до мурашок…

Академік Євгеній ПЕДАЧЕНКО: «Нейрохірургом можна стати, маючи фаховий досвід щонайменше 10 років»

Дар цілителя. З ним народжуються, чи набувають його досвідом і лікувальною практикою? Як і в багатьох інших царинах людської діяльності, як визначити межу, котра виокремлює з обширу професійної спільноти справжнього віртуоза? А якщо під орудою талановитого диригента створити цілий колектив таких віртуозів, озброїти найсучаснішими знаннями, техніками і технологіями, долучити до знаних майстрів обдаровану молодь? Можливо такою понад сім десятиліть тому і була мотивація засновників Інституту нейрохірургії імені академіка А. П. Ромоданова Національної академії медичних наук України, нині науково-дослідної та лікувальної установи зі світовим ім’ям.

«Поворознюківщина»

«Україна здавна славетна щедрими застіллями, салом, борщем, горілкою, шароварами, вишиванками, піснями та гопаками» – певно за такою «методичкою» опрацьовували вже екскерівництво Міністерства культури України, яке донедавна готове було виділити тридцять мільйонів кревних гривень на чергову бурлескно-шароварну оперу авторства шоумена та ведучого Юрія Горбунова. Не встиг збіднілий на комедійний дух аматор-«вуйко»  відспівати кремлівського диктатора – у палкій агонії «Похорону путіна» за участі ширвжиткового ексадника глави ОП, як за державні кошти вирішив освіжити інший образ – затятого «господарника» і ватажка «конкретної братви».  

Своя гостя

Ранок. Залізничний вокзал столиці заливається світлом, а слідом шириться звістка: поїзд Київ-Краматорськ прибуває на тринадцяту колію. Тремтить у грудях. Дивно усвідомлювати, що їду вже не в подорож, але ще не додому. Їду на побачення до Слов’янська – мого рідного прифронтового містечка на Донеччині неподалік Краматорська.

Андрій Котляр: «Дуже непросто змінити парадигму в головах людей, що росія – це зло»

Підіймаюся мармуровими сходами на другий поверх Будинку кіно. Чую дзвінкий сміх і музику зі славетного ресторану «Вавилон». Символічно: прийшла на показ документальної стрічки «Залізні метелики» від кінооб’єднання «Вавилон`13». Фільм досліджує збиття росіянами у 2014-му році малайзійського «Боїнга MH17», на борту якого загинули усі 298 цивільних.

НЕ ВИХЛЮПНУЛИ Б ДИТЯ…

Новітня російсько-українська війна загострила й пришвидшила процеси очищення від усього, століттями нав’язуваного Україні імперською «тюрмою народів». Зокрема, географічних та топонімічних назв. Усе логічно й правильно. Але скільки вже начулися і набачилися випадків, коли людей до комісій із перейменування міст, сіл, площ, бульварів, вулиць і провулків, підбирають за будь-яким принципом – партійним, політичним, чиновницьким – але тільки не за професійним. А фахівцями для цієї значущої і делікатної місії, звісно, є історики та краєзнавці. Саме вони мали б верховодити і заправляти у цих комісіях – заради істини, яка, як відомо, найдорожча.

Сон воєнної ночі

Вечірньої пори до мене в лікарняну палату «підселили» новенького. Неговіркого хлопця-військового. При знайомстві лише назвався і сказав звідки родом. Його рідне місто в Дніпропетровській області я добре знав з юності. Вже згодом Олесь (назву його так) повідав, що на фронт пішов добровольцем у перший же день війни.

Василь Могилевський: «Епічність цієї війни в тому, що з боку росії гине весь непотріб, а у нас гинуть найкращі сини України»

З майором медичної служби Василем Могилевським (позивний «Жнець»), командиром групи медичного забезпечення окремого загону спеціального призначення «Омега» Національної гвардії України, зустрілися у столиці. Користуючись нагодою, Василь завітав до колег з екстреної медицини, з якими у мирний час рятував киян. Високий і дужий, з міцними руками, за статурою і стереотипом сприйняття більше схожий на хірурга, аніж на лікаря анестезіолога-реаніматолога. Розмова почалася із спогадів про перші дні великої навали, коли «Жнець» знову повернувся на військову службу.

«Це розмова не про сексуальні фантазії, це питання безпеки дітей у суспільстві»

Випадки сексуального насилля, на жаль, не така вже й рідкість у нашому житті. Часто-густо ми б’ємо тривогу уже тоді, коли лихо сталося. А зазвичай намагаємося з показним сум’яттям уникати розмов на ці теми, особливо з рідними дітьми. Людей старших, навіть 30+, невідчіпно сковують рецидиви радянського виховання – з його провідним наративом: «В Совєтском Союзе сеєкса нєт». І підлітки довідуються «про це» з інших джерел, часто каламутних і нездорових. Тому й не дивно, що для багатьох статеве визрівання випереджає визрівання свідомості.
Щоб глибше розібратись у цій темі, я поспілкувалася з Вікторією Старовойтовою, психологинею, сексологинею, експерткою телепрограми «Говорить вся країна».

Топонімічна коловерть

Як часто, гуляючи містом, чіпляємося зором за таблички з назвами вулиць, провулків, бульварів: чиї імена носять? Зазвичай у такий спосіб увічнюють героїв, митців, громадських діячів… А чи заслуговують деякі такого вшанування? Щиро зізнаюся: частину прізвищ читаю на цих табличках уперше в житті.

Юрій Малашко: «Ситуація на Запорізькій АЕС контрольована»

Російські окупанти безперестану обстрілюють керованими авіаційними бомбами міста і села Запоріжжя, зокрема Оріхів, Гуляйполе, Малу Токмачку. Варварськи руйнуючи об’єкти цивільної інфраструктури, передовсім домівки, вбиваючи та калічачи мирних людей. Про це вчора на брифінгу в Медіацентрі Україна – Укрінформ повідомив очільник Запорізької обласної військової адміністрації Юрій Малашко.

Про «байрактарщину»

Війна знімає полуду, розкриває людям очі. Щоб бачили в полові зерно. Щоб не велися на макуху. Щоб переоцінювали цінності і знецінювали фальш. Навіть, якщо та фальш убрана в рідні строї.

Молодь Україну не віддасть

З початку повномасштабної агресії росією в Україні зруйновано десятки молодіжних центрів. Програма розвитку ООН вже оцінює ці збитки у 3,3 млрд доларів. Цифру оприлюднив постійний представник ПРООН в Україні Яко Сільє на презентації дослідження «Вплив війни на молодь в Україні», підготовленого ГО «Аналітичний центр «Cedos» і дослідницькою агенцією «Info Sapiens» за ініціативи і підтримки Представництва Фонду ООН у галузі народонаселення в Україні, Програми розвитку ООН в Україні і Міністерства молоді та спорту України. Участь у фінансуванні цього проєкту також узяло МЗС Данії.

Беззахисні заручники війни

Є люди, які нічого, крім байдужості та зневаги, до тварин не відчувають. Схоже вони, ці люди з черствими душами, справді вважають себе «вінцями природи». Чи нездатними до любові, милосердя, співчутливості. Або безвольними, неспроможними, як писав Антуан де Сент- Езюпері, взяти на себе відповідальність за тих, кого приручили. А то й іще гірше: вони всерйоз думають що кимось призначені знущатися над тваринами, відбирати їхнє життя. Відвозити на трасу, залишати серед безлюддя тісну коробку, в якій запаковане хатнє створіння, і спокійно їхати собі геть. Чи ще гірше – топити беззахисних тварин… Уперше чуєте про таких варварів? Сумніваюся. Навіть у селах, де люди серед тварин , піклуються про них і люблять, як своїх рідних дітей , – навіть такі випадки не рідкість.

Скалічене дитинство

Ніхто нині достеменно не скаже, скільки українських дітей росія вивезла на свою територію чи в окуповані терени. Владці росії ретранслюють звіти про 738 тисяч дітей, вивезених з України. На думку ж Дмитра Лубінця,  Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, це явно перебільшена цифра. Омбудсман вважає, що росія незаконно вивезла з України близько 150 тисяч дітей. Його колега, Уповноважена ВР з прав дитини Дар’я Герасимчук каже, що йдеться про «кілька сотень тисяч дітей, тобто десь 200-300 тисяч».

При тривозі, серед добрих людей

Чергова повітряна загроза. Знову пронизливо і звично виє сирена. Яка ця тривога за рахунком – давно втратили лік.

НЕ ВЗЯЛИ ВОГНЕМ – НЕ ВІЗЬМУТЬ І ВОДОЮ

6 червня 2023 року росія здійснила черговий терористичний акт екоциду – підірвала греблю Каховської ГЕС. Це сталося близько 2:50 ночі. У цей час російська вояччина масово обстрілювала територію України.

Олег Грицун: «Свобода породжує відповідальність»

Олег Грицун у військовій журналістиці з лютого минулого року. Має досвід роботи на передовій на півдні та сході України.

Воїни правдивого слова

Вони щодня, щохвилини захищають наш простір. Їхня зброя – об’єктив, мікрофон, диктофон, нотатник. І слово Правди. Українці, весь цивілізований світ дізнаються її, правду про цю страшну війну, саме завдяки працівникам українських медіа.

ЖУРНАЛІСТИКА. ВІЙНА. ПЕРЕМОГА

У День журналіста наші медіа та соцмережі, зазвичай, люблять розпалювати дискусії про те, якими мають бути справжня журналістика і справжні журналісти. Згадують параметри журналістської етики, кодекс журналістської честі, наводять приклади, порівняння.

Михайло Шарков: «Я став воєнним кореспондентом з лютого минулого року»

Почула його «наживо», коли у холі столичної станції метро «Золоті ворота» відкривали фотовиставку «Україна: журналісти на передовій».
Знаєте, ще два роки тому, для нас було нормально знімати, як розквітають квіти у ботанічному саду чи як готові пляжі до сезону… Нині ж, на жаль, для нас стало нормою робити сюжети з війни, у найгарячіших точках нашої країни.

Кричати, несила мовчати!

Навесні минулого року світ захоплювався силою духу захисників «Азовсталі». Після 86 днів безпрецедентної оборони у потрійному оточенні ворога вони вийшли з території комбінату за наказом командування. Утім ані самі оборонці, ані їхні рідні не могли уявити, що, евакуювавшись від п’ятитонних авіабомб, вони на невизначений термін будуть відправлені до катівень.

Українське телебачення: рудимент чи медіаперспектива?

Моє покоління «нульових» ще застало часи, коли телевізор був основним джерелом розваг та інформації. Тоді інтернет не був настільки поширеним, і більшу частину свого вільного часу я проводив, дивлячись мультфільми, серіали, фільми та шоу. Навіть музику слухав з телевізора, бо альтернативи майже не було. Але згодом разом з багатьма змінив свої звички щодо телебачення.

Небайдужі і непереможні

Усе в людському житті тлінне – тільки мистецтво вічне. Минають епохи, міняються покоління. А мистецтво, як і тисячоліття тому, вражає, доводить до сліз, загоює рани. Часто народженню його творів передують трагічні події. Україна у цьому не виняток, адже на її життєвому шляху було немало викликів. Їх теж увічнено мистецькою памяттю на полотнах, у піснях, книгах, на театральному кону й кіноекрані.

Рубці і символи національної пам’яті

У колективній пам’яті українців уже закарбувалося багато трагічних і героїчних сторінок новітньої російсько-української війни: оборона Києва та Київщини, знищення флагмана Чорноморського флоту рф – ракетного крейсера «Москва», окупація ЗАЕС, протести херсонців проти російських «визволителів», оборона «Азовсталі», Бахмута, масовані ракетні удари, постачання західного озброєння.

Українці. Рік пекельного гарту

Упродовж понад 30-ти років незалежності світ мало знав про Україну. І ще менше звертав на неї увагу. Багато хто вважав її ледь не випадковим уламком розваленого СРСР. І дружна більшість – придатком росії. Рік повномасштабної війни кардинально змінив геополітику. Сплативши жахливу ціну, наша країна стала справжнім світовим трендом. Українці явили себе нацією, героїзм і волелюбність якої нині викликає щире захоплення на всіх континентах .

«Наш прапор має…»

Цей символ держави – знак її суверенності і соборності. Відомий людству ще з сивої давнини.
Український Стяг нині несе особливу історичну місію. Він став всесвітнім символ нескореності імперству, героїчного опору тоталітаризму і диктатурі.

«Пригнешся так до велосипеда ближче і їдеш з Богом»

Терор російських окупантів ширився багатостраждальною Чернігівщиною, як та чума. Варвари скаженіли від того, що бачили в очах більшості наших людей не гостинну приязнь, а люту ненависть. І сіяли страждання, впивалися своєю владою над беззбройними і безборонними. Вихлюпували свою нелюдську скажену злість на селах довкола нескореного Чернігова, об давні вали якого розбивали свого сталевого лоба. Наткнувшись тут на такий злютований опір ЗСУ і бійців терооборони, який їм не снився навіть у їхніх пяних снах.

Мій герой

Ігор Юрійович Горішнєв, мій батько, захищає Україну від початку повномасштабного вторгнення росії. Наприкінці квітня вдруге приїжджав на ротацію. Це моє перше інтерв’ю про війну, про внесок у наближення перемоги над підступним ворогом. (Хоча батько не мав бажання щось розповідати).

Цінуймо себе, щоб нас цінували

Нині навіть діти розрізняють італійську піцу, французький круасан, китайську локшину, турецькі солодощі, американські бургери, мексиканське тако… Народ упізнають за тим, що він робить найкраще і чим пишається. Це теж добрий знак неповторного менталітету. А бути собою – тренд сучасних поколінь. У світі цінується унікальність, ідентичність, неповторні етнокультурні риси народу. Коли елементи його матеріальної культури, духовного надбання стають брендом, стійким та упізнаваним. Ідея популярних «лейблів», символіки зазвичай демонструє характер нації, її погляди та традиції.

Сергій Притула: «Досі не можу призвичаїтися до таких великих сум»

У залі КПІ студенти зустрілися із Сергієм Притулою, українським ноуменом, волонтером й очільником свого іменного благодійного фонду. Це інтерв’ю побудовано з його відповідей на запитання, які цікавили учасників цього діалогу.

Куди бігти, де сховатися?

Лише 73% укриттів столиці доступні киянам під час тривоги. З них тільки 20% мають каналізацію, 30% – запас води та водопостачання, ще 30% електрифіковано. Таку інформацію озвучила на пресконференції Іванна Мальчевська. Вона координує Групу громадського моніторингу «ОЗОН», котра ініціювала кампанію перевірки укриттів Києва.

ПЕРЕПЛЮНУЛИ Й ФАШИСТІВ

Кілька поколінь радянських глядачів виховувалося на документальному фільмі режисера Михаіла Ромма «Обыкновенний фашизм», який вийшов на екрани в 1965 році. Стрічка розповідає про ідеологію фашизму, зародження цього явища в Італії, подальшому поширенні в Іспанії й інших країнах Європи. Головний же акцент зроблено на злочинах нацистської Німеччини в роки Другої світової війни.
І хто знав, що через понад 50 років на території російської федерації визріє різновид сучасного фашизму.

«Вся і давність, і обнова…»

За статистикою близько 33 млн людей розмовляють українською. І ця кількість із 24 лютого 2022 року лише зростає. Передовсім, серед українців, які раніше в побуті послуговувалися російською. Звучить надто прямолінійно, але російська агресія справді збурила українізацію за покликом серця. Люди переводять гаджети, соціальні мережі та й загалом своє життя на рідну мову. І почали більше цікавитися історією своєї країни й мови.

Неймовірні

За даними інтернету, з близько 60-ти тисяч українських жінок, котрі нині служать, 40 тисяч перебувають у лавах Збройних сил України. Значна частина несе службу у Прикордонних військах. Саме їм присвячено фотопроєкт «Неймовірна», нещодавно презентований в Укрінформі.

Удар із неба: успішно вчимося тримати

У нинішньому звитяжному протистоянні українців збройній навалі російських варварів – чималий внесок Повітряних сил ЗСУ. Про те, як українські воїни боронять наше небо, виявляють, ідентифікують, супроводжують та знищують ворожі повітряні об’єкти, розповів на онлайн-брифінгу в Укрінформі речник командування Повітряних сил України Юрій Ігнат.

«Я їх усіх ненавиджу!»

Війна зруйнувала не лише інфраструктуру багатьох українських міст і сіл – передовсім тих, що поблизу кордону з агресором. Рашистські окупанти вдерлися й у життя багатьох наших родин. Найперше – змішаних українсько-російських чи тих, де хтось із сім’ї, переїхавши до сусідньої країни, залишився там, отримав громадянство, створив свою родину… Показовий приклад – Сумщина: віддавна мешканці цієї області мають близьких родичів у Курській, Брянській областях рф.

Дякуємо за єднання!

Того лютневого ранку українці вперше за роки Незалежності не побачили сонця. Життя ніби зупинилося, попереду, здається, була непроглядна пустка безнадії. Ми відчули на собі кривавий «братній» поцілунок каїна.

З нашим Олегом і Рембо не тягався б!

У фільмах чи книжках світах кожен-кожна з нас могли обирати свого героя чи героїню. І щиро вболівати за них. Нас водило світами фантазій, чар та нестримних пригод, але ми точно знали, що, перегорнувши останню сторінку чи дочекавшись заключних титрів на екрані, повернемося в звичну буденність… Ті, хто читали чи дивилися історії про непереможних героїв, виросли, змужніли, і багато з них сам перевтілився в героїв. У реальних.

ВІЙНА ПРОЗРІННЯ

Наші національні словесні змагання з того, хто більший українолюб, стали звичними для медіа. Багато хто із самоназваних патріотів цілить стрілами іронії у тих донедавна російськомовних українців, які, мовляв, лише після 24 лютого минулого року «перевзулися» і нині намагаються спілкуватися українською.

Ветеранське підприємництво розвиватиметься

– Коли боєць стабілізований і психологічно адаптований, він радіє життю, хоче займатися та відновлюватися фізично, – наголосила керівниця благодійних проєктів з реабілітації поранених бійців ГО «Гвардійсько-військове товариство «Редюїт» Дарина Требух.

Роботи вистачить на всіх. Відбудовчої

Війна, закриті та зруйновані підприємства, вимушене переселення сотень тисяч людей, втрата бізнесу та скорочення робочих місць на підприємствах, що працюють… Наприкінці 2022 року Україна мала 8,6 мільйона найманих працівників – на 1,2 мільйона менше, ніж у 2021 році.

Панацея від зловживань?

Відколи воєнний стан, до України, за різними даними, надійшло десятки тисяч тонн різноманітної гуманітарної допомоги. І в нас, і за межами нашої країни вже постала ціла армія волонтерів – організаторів такої помочі: тисячі людей з добрими намірами та бажанням допомогти, сотні благодійних організацій.

БОГУ – БОГОВЕ, А КЕСАРЮ… НА БОЛОТА!

Толерантна українська влада разом із толерантним суспільством гадали, що релігійна ситуація в Україні з двома співзвучними за назвою церквами (Православна церква України та Українська православна церква) якось вирішиться сама собою. Не забуваймо, ще зовсім недавно українські державні службовці найвищих рангів охоче молилися в українських храмах московського патріархату, демонстративно показуючи свою прихильність саме до цієї церкви.

«Ти як?»

Стартувала всеукраїнська програма ментального здоров’я «Ти як?», ініційована Першою леді України Оленою Зеленською.

«За дві доби нам написали більш ніж 50 історій»

Вкрай вважливо нині говорити про права жінок, випадки насилля, образи в їхній бік – замовчування ґендерних проблем у суспільстві матиме погані наслідки. В цьому переконана й Анастасія, співзасновниця проєкту «wom_stories»

Українці самостверджуються

Пішов другий рік повномасштабного вторгнення росії. Боротьба триває не тільки на фронті, а й у душах українців. Переосмислюються життєві цінності, власне місце в країні, своя ідентичність. Все більше наших земляків усвідомлює: геноцидна акція нищення імперією рашистів українського народу, української культури, мови триває не рік, не 8 років, а століттями. Тому в Україні наростає суспільний спротив усьому російському – воно стало маркером варварства.
Для багатьох наших громадян ця внутрішня трансформація розпочалася зі зміни мови спілкування.

«Забути війну неможливо, якщо бодай раз побував у бою»

Україна у вогні масштабної російської агресії. Вкотре нескорені українці обстоюють волю та незалежність рідної держави. І вражають світ безприкладним героїзмом.

Зупинити рашизм

У Київському університеті імені Бориса Грінченка представили читацькому загалу книжку «Заборонити рашизм», перше науково-публіцистичне видання, у якому дається визначення рашизму як ідеології та суспільної практики сьогодення. Як зазначали організатори презентації, це книжка про новий вид фашизму, витоки й методи формування російського експансіонізму, месіанства та гегемонізму, що стали підґрунтям творення імперської ідеології «русского міра», набули гіпертрофованих рис та вилилися у прямий військовий напад на Україну, в агресивні наміри росії щодо решти країн Європи та всього світу.

Інформаційна небезпека

Досі не сходить з екранів телевізорів та соціальних мереж «незручне» запитання Президентові України Володимиру Зеленському, яке поставила кореспондентка «5-го каналу». Президент подякував їй «за виступ», а публіка в залежності від політичних симпатій та антипатій розділилася на тих, хто назвав журналістку «обличчям свободи слова» і тих, хто вважає її спіч мірилом непрофесіоналізму та заангажованості. Тут я аж ніяк не хочу вдаватися в суперечки, тим паче продовжувати цю тему. Бо насправді перед Україною стоять набагато серйозніші виклики, ніж партійні суперечки за участі журналістів.

Боролись за свободу, тепер – за справедливість

Довгі дев’ять років кримінальні справи за фактами тяжких злочинів, скоєних владою проти учасників Революції Гідності, найперше – убивство Героїв Небесної Сотні, у більшості випадків усе ще не «визріли» до судових вироків. Хід розслідування, перепони у судовому розгляді, значний російський слід у справах та вади українського законодавства аналізували учасники пресконференції «Справи Майдану: стан слідства і перспективи правосуддя», яка відбулася в Укрінформі.

«СИНДРОМ МОБІЛІЗАЦІЇ»

Сонячний морозяний ранок, я, радісний, крокую рідним містом, своїми «місцями сили». Нотую щось у планшет…
ДЗИНЬ! – повідомлення від телеграмканалу, де зазвичай сповіщають про ракетну небезпеку: «УВАГА! Ще один піксель ходить з планшетом по Микільсько-Ботанічній, схоже, йде роздавати повістки, будьте обачними!». Дивуюся, бо розумію, що цей піксель я! Дожився: власний народ жахається мене, ще й у рідному місті, тільки через те, що я у формі.

«Тепер немає тебе і мене – є МИ»

24 лютого зарубцюється в підручниках історії як дата розв’язання росіянами найбільшої катастрофи в Європі після Другої світової війни. Кожен прожитий день після цього буде хронологічно відображено в інформаційних повідомлення з фронтів, у статистиці зайнятих та звільнених населених пунктів. Пізніше неминуче розкриється ще одна статистика, найстрашніша: кількості невинних жертв серед цивільного населення і захисників.

Переселився – не загубився

Наші громадяни, які за рік широкомасштабної агресії росії проти України масово стали вимушеними переселенцями, дивують світ: втративши рідну домівку, не втрачають людяності та щирого бажання допомагати іншим. Серед них – і Наталія РАДЧЕНКО.

Ми з роду Нескорених

Сама поява майстерно, на рівні світової літератури, написаних українських художніх текстів завжди люто дратувала росію: імперія намагалася применшити значущість творів українського письменства, позначивши вічною і неодмінною вторинністю і їх, і їхніх авторів.

Холодний душ побіля прірви

У столичному Українському домі презентували книжку «Над прірвою. 200 днів російської війни». За участю авторів – віцепрезидента Національної академії наук України, голови Наглядової ради Українського інституту безпекових досліджень академіка Володимира Горбуліна і директора Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння, військового експерта, письменника Валентина Бадрака.

Дзеркало суспільства. Модне

Вона швидкоплинна. Її тренди змінюються від сезону до сезону. Іноді згадуючи минуле, вона, втім, завжди націлена на майбутнє. Так, мінливість – її сутність. Сучасна фешн-індустрія тримається на творчій фантазії величезної кількості модельєрів і дизайнерів, професійність яких набуває справжнього мистецького рівня. Покази мод перетворюються у захопливі шоу, головна мета яких – естетичний вплив на глядача. Проте їх також можна вважати своєрідними соціальними меседжами для підтримки суспільства.

Відчуй себе, опануй себе…

Війна й особисті переживання викликають неабиякий стрес. Психологічна допомога потрібна багатьом підліткам. На жаль, не кожен може звернутися до спеціаліста. Іноді це зумовлено фінансовою скрутою, а подеколи – обмеженнями батьків, пов’язаними упередженим ставленням до психологів та психотерапевтів.

ВІЙНА І СОВІСТЬ

Корупцію в нашій державі ніхто не відміняв. На превеликий жаль. Навіть за теперішнього воєнного лихоліття. Цей спрут на певний час зачаївся, та й увага суспільства перемістилася туди, де нині наше земне пекло. І тільки на початку 2023 року один за одним почали вигулькнули факти, м’яко кажучи, некоректної поведінки деяких високопосадовців – від елементарного жлобства, до підозр в корупційних схемах. І пішла ціла лавина відставок. Таке враження, що хтось збирав цих «хлопців» докупи, аби в певний час «випустити з рукава».

Медіаротація

Оскільки кадри, як відомо, вирішують все, то вельми цікавим видається підсумкове дослідження, яке наприкінці 2022-го провела громадська організація «Детектор медіа».

Похорон путіна чи весілля шароварщини?

Пильне око «великих комбінаторів» та «ідейних борців за грошові знаки» продовжує виловлювати теми, які наш «зело патріотичний» масспоживач воліє енергійно «хавати». Раніше такі танці на кістках усього вкраїнського звалися «шароварщиною», нині ж, «в актуальному світлі сьогодення», старого кожуха перелицювали і нарекли новою назвою «байрактарщина». І якщо донедавна цього звіра вигулювали в піснях при «кумпанії» ведмедів, балалайок, ваньок-встаньок і схожої бурди, то тепер український шоумен, актор і продюсер Юрій Горбунов заповзявся створити на поживу сьому чудовиську фільм. І не простий, а КА-РА-О-КЕ. Та ще й комедію.

Києво-Печерська лавра дочекалася української молитви: як усе відбувалося

В Успенському соборі Києво-Печерської лаври Предстоятель автокефальної Православної церкви України митрополит Епіфаній 7 січня 2023 року очолив Божественну літургію з нагоди Різдва Христового.

ЦІННОСТІ НАШОЇ БОРОТЬБИ

У своєму розвиткові людство здобуло низку загальноприйнятних цінностей, які стали еталонними. Попри розмаїття історичних і культурних традицій, попри різновекторність шляху, все ж у більшості країн, які досягли успіху і процвітання, цінності схожі. Базуються на постулатах про добро і зло, світло й темряву, правду й брехню, любов і ненависть…

ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ! УКРАЇНА ХРЕЩАЄТЬСЯ!

Важко перелаштуватися й відмовитися від усталеної традиції відзначати свято Різдва Христового за юліанським календарем 7 січня. Досі, навіть у патріотично налаштованих ЗМІ, «окремі» медійники бездумно переспівують наративи московських попів, називають святкову дату Різдва 7 січня «православним», натомість 25 грудня – «католицьким».

Під Різдвяною зіркою

Про Різдво вперше почув від батька на початку шістдесятих. В ніч перед Новим роком ніяк не міг заснути – так кортіло нарешті побачити отого Діда Мороза, як він приходить й приносить дітлахам подарунки.

«Не так тії воріженьки…»

Восени 2022 року в нашому місті відбувся круглий стіл «Національна освіта і національно-патріотичне виховання – запорука нашої перемоги у війні з росією». Один із його учасників тоді повідомив, що у київському видавництві «Портал» вийшла книжка Ярослава Грицака «Подолати минуле: глобальна історія України». Додав: це, мовляв, нове слово в історії України… Якась частина присутніх, зокрема й директори бібліотек міста, погодились придбати цю книжку, хоча за ціною вона таки кусалася: понад 700 гривень. Підкуповував цілий друкований проспект авторових регалій: український історик, публічний інтелектуал, професор Українського католицького університету, почесний доктор Національного університету «Києво-Могилянська академія», колишній викладач Гарвардського і Колумбійського університетів…

СВОБОДА ПЕРЕМОЖЕ!

Минає рік 2022-й, воєнний. Рік горя, страшенних втрат і розчарувань, водночас віри і сподівань, героїзму і перемог. І ще це рік гордості. За наш народ, військо, кожного, хто об’єднався в дужу потугу, аби громити московських зайд, рятувати дітей, котиків, зрештою – думати про наше мирне майбутнє. Без росії, в «сім’ї вольній новій», європейській.

Буденне щастя стало мрією

Не впевнена, що можу назвати себе вірянкою. Я не ходжу до церкви, не знаю молитов, проте точно вірю, що щось існує — якась енергія, до якої можу звернутися з проханням чи подякою. Іноді говорю до Бога, іноді — до сили Всесвіту.

В ясну ніч, під коляду сирени

«Возсія мирові Світ разума!..»

БУДЬМО СВІТЛОМ!

За час новітньої російсько-української війни українці навчилися цінувати світло. В найширшому розумінні цього слова: від світла у своїх оселях – до світла у людських душах. Про світло людських душ особливо хочеться говорити напередодні Різдва, адже це і є свято Народження Світла! При світлі легше жити чесним, добрим людям, кому немає чого боятися, кому немає від чого ховатися. Саме таких людей в Україні стає більше.

Історія, написана дітьми

Яка різниця між людьми і тваринами? Першим властива емпатія, співчуття. Те, що робить нас людьми. Однак це відчуття з часом може загасати. Після Другої світової жителів німецьких міст примусово возили в концтабори, щоб вони все побачили наживо. Після нашої війни так потрібно буде робити з росіянами. Та чи усвідомлять вони, як страждали українці?

Гармонійне цвяхостояння

У час війни психоемоційний та фізичний стани погіршуються як ніколи. Постійні гойдалки настрою, страх, що сковує м’язи, хвилювання та бажання втекти від самого себе – все це невситимо відбирає сили.

Бучанська ялинка спотикання

Після деокупації Бучі минуло сім місяців. Місто загоює тяжкі рани, заподіяні рашистськими нелюдами, й потроху звикає до повсякденних мирних клопотів.

ГОЛОДОМОР. НЕВМИРУЩЕ

У заключну суботу листопада Україна й світ вшановують пам’ять жертв Голодомору 1932-33 років. Цій планетарній трагедії, цьому акту геноциду українського народу виповнилося 90 літ. Сумні роковини посилюють новітні жахіттями російсько-української війни. Нащадки тих, хто виморював тоді мільйонами українців, нині знову згадали геноцидні практики. І знову застосовують їх проти українців, варварськи бомбардуючи цивільну інфраструктуру нашої держави.

Відвойовуємо свій інформаційний простір

На звільнені території Херсонщини та частину Миколаївщини повертаються вітчизняні ЗМІ, передовсім, друкована періодика. Про це на брифінгові в Укрінформі сповістив заступник міністра культури та інформаційної політики України Тарас Шевченко. Додавши: це нині найпростіше, адже телерадіопередавальні центри та мережі там зруйновано, і потрібен час, аби їх відновити.

Суспільна солідарність проти владного егоїзму

Україна продемонструвала: сильною є та демократія, у якій суспільство готове захищати себе й свою державу. Про це сказав політолог і співзасновник «Національної платформи стійкості та згуртованості» Олег Саакян на пресконференції про успіхи та невдачі української політики.

Коли як не зараз?

Єлизаветі Самсоненко – лише 18, а її фотографії вже прикрашають глянцеві журнали «Vogue Hong Kong» та «Harper’s Bazaar Indonesia». З 15-ти років дівчина працює моделлю.

«Мріє, не зрадь!»

Рік тому соціологічна група «Рейтинг» розпитувала українців про їхні найсокровенніші мрії. Респондентами були чоловіки і жінки віком від 16 років. Найбільше, 58% опитаних, відповіли: мріють про міцне здоров’я. Значна частина респондентів бажала б збільшення зарплат і пенсій, 40 відсотків учасників мріють про дітей та онуків. А ще хтось – про власний будинок, подорожі, вдалу кар’єру і щасливе кохання.

Діджиталізація на повну

Про нові сервіси додатку «Дія» розповів на пресбрифінгу в медіацентрі «Україна-Укрінформ» Мстислав Банік, керівник із розвитку електронних послуг у Міністерстві цифрової трансформації України.

Інший погляд. Релігійні спільноти про війну

Люди схильні довіряти думкам, судженням священнослужителів, котрих вони поважають та цінують.
Втілюючи проєкт «Інший погляд», спілкуємося з представниками різних релігійних течій, конфесій, аби зрозуміти головні постулати віри. Також шукаємо відповіді на вкрай болісне нині питання про війну росії проти України.

Повернення

За даними Агентства ООН у справах біженців, від початку повномасштабного вторгнення росії в Україну понад 12 мільйонів наших земляків перетнули державний кордон, виїхавши з країни. Втім уже наприкінці весни багато їх пакувало свої нехитрі пожитки назад, на отчі терени. Нині повернулося майже 5 мільйонів «вимушених емігрантів».

Лялька

Тут темно й тісно. Мої ноги затерпли від незручного положення і трохи поколюють. Пружини над головою постійно перемовляються тонким скрипінням. Так тихо, що чую, як серце пульсує у горлі, довкола обличчя літають маленькі клубочки пилюки. Лежу, притиснувши до грудей ляльку, ледве вміщаючись у цій коробці. Наче черепаха, що принишкла у замалому панцирі. Тільки панцир мій не надто міцний – у такий зазвичай залізають діти, граючись у хованки.

Мова – суспільна обнова

Безпрецедентне єднання українського суспільства на тлі війни різко вплинуло на ставлення до мови. Української загалом стало більше. Як свідчать результати опитування соціологічної групи «Рейтинг», все менше українців спілкуються вдома винятково російською.

Коли загубиться тінь?

Клуби диму, затхле повітря, вібрація, яку відчуваєш животом, пливкі тіні… Для когось до 24 лютого  уява намалювала б нічний клуб з кальяном, голосними сабвуферами та образи розкішниць в прозорих сукнях… А що малює вона тепер? Бучу, Маріуполь, Оленівку?..

Почин Дмитра Лубінця

Про перші 100 днів на посаді, особливості роботи під час воєнного стану та виклики, пов’язані з російською агресією розповів на брифінгу в Укрінформі уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець. Повідомивши: за цей час до його офісу надійшло 15 001 звернення.

П’ятірка щедрих брендів

Вони створюють одяг та аксесуари з патріотичною символікою і весь прибуток або ж частину виручки від продажу донатять на підтримку ЗСУ та надсилають у фонди, що займаються гуманітарною допомогою України. Ви можете придбати річ, а отже зробити свій внесок у підтримку армії та економіки України.

ПЕРЕМОЖНИЙ ЗНАК ІДЕНТИЧНОСТІ

«Украінського язика нє било, нєт і бить нє может! Кто етого нє понімаєт – враг Россіі!». Це вирок горезвісного «валуєвського циркуляра», одного з багатьох імперських документів, які виправдовували московський лінгвоцид українства.

Віктор «Симеїз» Руссу: «У теракті в Оленівці росіяни звинувачували «денерів»

21 вересня 2022 року стало червоною цифрою воєнного календаря: з полону звільнили 215 українських захисників, зокрема й частину бійців «Азовсталі». Славнозвісна Катерина «Пташка» Поліщук, Денис «Редіс» Прокопенко, Михайло «Мішаня» Діанов, фотографії якого облетіли увесь світ. Але ейфорію посилюють знайомі прізвища у списках…
Його не знайдеш на світлинах Дмитра «Ореста» Козацького, за час перебування там він не виходив із рапортом у світові ефіри, як Сергій «Волина» Волинський, однак, як і його побратими, Віктор «Симеїз» Руссу наближав нашу перемогу, боронячи Маріуполь у званні капітана 36-ї ОБрМП.

«Нобель миру»: втішив і здивував

Вибір цьогорічних лауреатів Нобелівської премії миру викликав неоднозначну реакцію українців: окрім української правозахисної громадської організації «Центр громадянських свобод» (ЦГС), Нобелівський комітет ушанував цією високою нагородою представників двох країн, ведуть війну проти України. За «надзвичайні досягнення у встановленні миру» Нобелівськими лавреатами стали білоруський політв’язень Олесь Біляцький та російська правозахисна організація «Меморіал».

Зниклі безвісти, але не забуті

Понад 4,3 тисячі українців нині у розшуку: їхні долі кинула у безвість війна . Цю цифру оприлюднив на брифінгу в Медіацентрі Україна – Укрінформ Олег Котенко, уповноважений з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин.

Будемо з теплом?

Українці напружено чекають зими: деякі експерти прогнозують складний опалювальний сезон. Та чи справді населенню варто надміру тривожитися? На якому етапі нині підготовка ТЕЦ, котелень, локальних засобів обігріву багатоквартирних будинків? Про це розповів на брифінгу в Укрінформі Олексій Чернишов, міністр розвитку громад на території України.

З людьми і для людей

Волонтери благодійного проєкту «Їжа Життя Дніпро» від початку навального вторгнення росії станом на 8 жовтня приготували й роздали біженцям, пораненим військовим і просто нужденним понад 250 тисяч порцій їжі.

Нема сирітства серед людяних

Серед узаконених українських свят День усиновлення набув нинішнього року особливої значущості і тональноті. Новітня московсько-ординська навала нагло вкрала в українських дітей дитинство. Із 67 тисяч юних українців – сиріт і позбавлених батьківського піклування, лише 16 тисяч знайшли нові родини.

Чи пахне кава на війні?

Звичне у мирний час висвітлення «світського життя» – те, до чого медійники нині ставляться максимально обережно. Не лише через внутрішній «моральний компас», а й через можливий осуд за «аполітичність» та «асоціальність». Слово справді стало зброєю. «Самофільтрації» зазнають і публікації в соцмережах.

Медичний канабіс: гадаємо і сперечаємося…

Понад 50 країн світу, включно з тими, хто дотримується суворого правового регулювання медпрепаратів, вже давно легалізували канабіс. В Україні ж про це затято дискутують уже два роки. Кілька разів реєстрували у Верховній Раді законопроєкти, але до ухвалення закону так і не дійшло. Про це говорили учасники круглого столу, організованого Українською асоціацією медичного канабісу (УАМК).

Проти «колективного путіна»

Експерти в Укрінформі обговорили причини, етапи, наслідки мобілізації в росії, дії України та світу проти дальшого загарбання рашистами нашої території, а також геополітичну ситуацію у світі та розклад сил у східноазійському регіоні, зокрема позицію Китаю у російсько-українській війні.

НЕ ЖДИ ДОБРА, ХТО ЗЛЕ СТВОРИВ…

Побутує думка, що тільки маніпуляції та жорстокість можуть допомогти досягти успіху. Та чи справді до вершини доходять лише «погані хлопці»? За останні 15 років науковці зосередились на дослідженнях «темних» рис особистості нарцисизму, психопатії та макіавеллізму. Як з’ясувалося, ці риси характеру більше притаманні чоловікам, аніж жінкам.

Гуманітарний батальйон

Тривожного ранку 24 лютого на запитання «Що далі?» молодь відповіла не вагаючись: «Наближати перемогу України». Саме тоді, вже першого дня небаченої навали команда волонтерів створила Гуманітарний батальйон.

«ОЧЄВІДНОЄ НЄВЄРОЯТНОЄ»

Людям, які зростали при Радянському Союзі, добре відоме сусідство цих протилежних слів, які хтось узяв для назви популярної телепередачі. Вона була пізнавальною, її любили дивитися ерудити та всезнайки, які хотіли знати ще більше.

Де Крим, де НАТО, а де кремлівська блекота

Кримськотатарський ресурсний центр від квітня цього року відслідковує поширення фейків про НАТО у ЗМІ тимчасово окупованого Криму. У червні центр навіть відкрив нову антифейкову рубрику «НАТО у ЗМІ окупованого Криму».
На пресконференції, скликаній в Укрінформі, експерти громадської організації поділитися з журналістами основними тенденціями поширення на півострові інформаційного фальсифікату.

Крим рашистам не скорити

Що європеєць чи американець знає про Крим? Можливо про море, гори і … про російську експансію? Погодьтеся, цього замало. Інформаційна кампанія «#LIBERATECRIMEA» нині розширює знання про найпівденнішу частину України, представляючи світові багату та складну історію Криму, його народу.

Новомова пам’яті

Для України важливо напрацювати культуру, сенс, які мають доноситися до тих, хто відвідуватиме місця пам’яті російсько-української війни. Це стане значущим для виховання майбутніх поколінь українства і, безумовно, привертатиме увагу іноземної спільноти.

«Славних прадідів великих…»

За ініціативи Товариства ветеранів походів «Українського козацтва на Кубань» в Укрінформі відбувся круглий стіл, присвячений 230-річчю переселення козаків чорноморського козацького війська на Кубань та 30-річчю походу «Україна-Дон-Кубань».  Як відомо, ці переселенці є  нащадками запорожців та кубанського козацького війська.

Війна – спокій – витримка

Стресові ситуації для нас і в мирний час не дивина. А нині, коли точиться  масштабна війна, це неабиякий тягар для кожного з нас і вельми значний психологічний подразник загалом для суспільства. Його наслідки, схоже, впливатимуть на психічне здоров’я не лише нинішнього покоління українства.
Про психологічний стан наших людей, методи його покращення йшлося на брифінгу «Відповідь на потреби населення у сфері психічного здоров’я під час надзвичайних ситуацій: чому це важливо та які заходи є ефективними?» Організував його медіацентр «Україна Укрінформ» за участі Фамі Ханна, експерта штаб-квартири ВООЗ у Женеві, співголови Референтної групи із психічного здоров’я та психосоціальної підтримки.

Контрнаступ

Лише за тиждень і лише на Харківщині Збройні сили України звільнили близько 8,5 тис. квадратних кілометрів території України. Цей блискавичний наступ викликав серед українців справжній підйом радості й гордості і вкотре збурив щире захоплення цивілізованого світу. А тимчасом кремлівський диктатор, з трудом приховуючи розгубленість і ляк, харамаркає у «зомбоящику» для своїх довірливих підданих нову маячню про чергове «перегрупування сил» російської армії.
Як змінилася ситуація на фронті, зокрема на його південному напрямку, розповіла на брифінгу в Медіацентрі Україна – Укрінформ начальниця об’єднаного координаційного пресцентру Сил оборони півдня України Наталія Гуменюк.

Рік – і цілий світ

Ще торік Шполянська об’єднана територіальна громада жила своїм звичним, буденним життям, і гадки не гадаючи, який жах їй доведеться пережити у найближчому майбутньому…
Читаю місцеву пресу річної давнини, порівнюю тодішні провідні новини із нинішніми – і мимоволі на думці: це було в іншому світі, «десь, колись, в якійсь країні»

Не звикати, щоб не зникати…

Завіса літа: на зміну палючому сонцю прокрадається довгоочікувана осіння прохолода. Незмінною залишається тільки війна. Жорстока. Нещадна. Несправедлива. Пів року війни. За якими – тисячі жертв, десятки тисяч покалічених доль. Кажуть, час лікує. Притлумлює біль, затягує рани, притуплює пам’ять… А ще кажуть, що можна звикнути до виття сирен, до вибухів, навіть до втрат…

Павло МІХЛІН: «Війна – найстрашніша психологічна травма»

Як побороти відчуття тривоги, страх, депресію, притаманні багатьом за нинішньої ситуації? Саме з цього питання почалася розмова з медичним і сімейним психологом, ґештальт-терапевтом, професійним астрологом Павлом Міхліним.

ЕМІҐРАНТ СОНҐ

Бувають такі місцини, регіони, опиняючись в яких, в голові одразу виринає мелодія. Такі собі «асоціативними місцями», аналогія з літературними «асоціативними кущами». Наприклад, оглядаючи зі Щекавиці чи Лисої гори картато-контрастний Київ, старі одно- або двоповерхові будинки його Подолу чи «позняківський» ЖК «Корона», вам напевне ж пригадається: «Грає море зелене, тихий день догора»… А опинившись на кручах славнозвісного Дунаю, думками вальсуватимете в ритмі «Ander schönen blauen Donau» Штрауса-молодшого.

Бази ДНК: всемогутні і всезнаючі

Хтось колись образно висловився, що ДНК українця вишите червоними та чорними нитками. Маючи на увазі традиційні барви нашої вишивки і, звісно ж, біологічну значущість самого ДНК, який несе в собі інформацію поколінь і фактично є кодом нації. У багатьох країнах світу вже створюються спеціальні ДНК-бази. Україна теж зробила важливий крок для приєднання до всесвітнього реєстру ДНК.

Дорослі вчинки українських дітей

Щодня чуємо про те, скільки допомагають рідній країні та її оборонцям українські волонтери. Вони за короткі терміни збирають нереальні суми для закупівлі ЗСУ і терообороні озброєння, амуніції, технічних засобів, провізії. Чого варта, для прикладу, славнозвісна всеукраїнська волонтерська акція «Народний «Байрактар», яка засвідчила волю народу до перемоги над агресором і подивувала українською жертовністю світ.

Рашистська медіамакуха

Ця війна щодня неспинно віддаляє нас від ворожої росії. Все більше переконуємося: сфера сучасних медіаресурсів теж стала повномасштабним полем бою, де противник веде прицільний і нищівний вогонь. Назву принаймні чотири  позиції, на які варто звернути увагу всім нам. Щоб, проаналізувавши, чітко і ясно сказати собі: не ставай покірною мішенню, не ведись на солодку московську отруту!

«Ми ховали дівчаток і телефони, бо знали, що може статися»

Село Богданівка Броварського району – за 40 кілометрів од Києва. Враховуючи можливості сучасного транспорту – рукою подати. Богданівці провели під окупацією близько місяця. Тут рашисти проявилися в усій своїй ницості – як убивці, насильники, палії і руйнівники. Для мирного населення ці довгі тижні перетворилися на кошмар підвального життя під постійним страхом лютої смерті.

Великий світ малих бібліотек

Бібліотекам малих громад пророкують незавидну долю, аж до закриття. В кращому випадку на їхніх полицях стоятимуть старі книжки та ще хіба шкільні підручники. Проте я не вірю, що книжка колись втратить щирих своїх шанувальників. Переконана: книгозбірні ще заживуть у кращі часи і для багатьох наступних поколінь.
Але якими вони будуть в цифрову епоху?

«Привиди», «Соколи», Герої…

З початку повномасштабної війни, яку розв’язала проти України росія, зенітно-ракетні війська Повітряних сил ЗСУ збили 500 повітряних цілей напасника, включаючи крилаті ракети, безпілотники, літаки та вертольоти.  Про це повідомив речник Повітряних сил ЗСУ Юрій Ігнат – на брифінгу в агентстві «Укрінформ».

ЦІНА ПЕРЕМОГИ

Українське суспільство налаштоване на Перемогу. Це підтверджує не одне опитування, проведене вітчизняними і зарубіжними соціологами.
На чому ж базується це тверде переконання? Звісно, на моральній категорії про добро, яке неминуче перемагає зло. Але цього замало, мають бути реальніші аргументи. Так, ми віримо у міць українського війська, у вірність та непохитність наших союзників. У те, що Збройні сили України, освоюючи новітню техніку, стратегію і тактику бойових дій, наближають час нашої Перемоги.

росія нищить довкілля України

Українська громадська організація «Екодія» зафіксувала понад 200 екоцидів, спричинених російською загарбницькою війною.

Історії привокзального готелю

Нас минула «гаряча війна». Мій Козятин не чув вибухів. Ми врочисто і велелюдно ховали наших земляків, які загинули у боях з рашистами, щиро їх оплакували і поверталися до буденних клопотів.  Мої добрі земляки живуть і працюють у відносному спокої, але їхні душі вже безповоротно зранила війна.

Під покровом добросердих

Серед мешканців Дніпра нині чимало волонтерів. У місті діють центри прихистку для біженців. Один з них разом з друзями створила волонтерка Надія.

Вибратися з пекла

Маріуполь. Місто-герой у жорстокій борні трималось три місяці. Знищене та окуповане рашистами, проте нескорене. Свою історію розповідає 60-річний маріуполець Іван Таушан, який зміг евакуюватися з міста.

Бити ворога зброєю, а добивати – гумором

Війна – нищівна і руйнівна стихія, проте навіть з цього кривавого румовиська проростають пагони нової української культури. Ледь не щодня з’являються нові українські патріотичні пісні, сленги, крилаті вислови, нові жарти та анекдоти, чи як їх називає молодь, меми. Чудодійний спосіб не тільки зняти стрес, а й показати собі та всьому світові справжню сутність нашого народу, який здатен сміятися навіть у найважчі часи і «добивати» окупанта словом та своїм неперевершеним гумором.

Після шоку

За 100 днів повномасштабної війни більшість із нас, очевидно, вже поборола страх та паніку. Якщо перебувають у відносній безпеці, ночами можуть спати спокійно, потроху звикають до поганих новин у телеграм-каналах, до певних обмежень у житті. Хоча справжнє життя наче зупинилося: живемо думками про минуле і майбутнє. 

Будні воєнного волонтера. Хвороби

Безкрайні поля Полтавщини рясно поливає дощем. Накрапувати почало ще в Києві, але тут погода розігралася не на жарт. Двома машинами мчимо в бік Харкова. В нашій – спорядження та медикаменти для захисників, позаду двоє закордонних журналістів та волонтерка зі Львова. Ми обіцяли познайомити їх з Харківськими спецпризначенцями.

Будні воєнного волонтера. Смерть

Не вперше було відвідувати північ Київської області, але вперше з моменту повного виведення російських військ. Ранок на столичному вокзалі. Колегиволонтери поять чимось схожим на каву, нині сприймаємо це як розкіш. Небо знов затягнуло, з тяжких хмар накрапає ріденький дощ.

Як там кур’єрка?

Через повномаштабну війну, яку розпалив у нас варвар-окупант, кожен українець вже ніколи не житиме колишнім життям. Перетнувши стоденну межу мужнього опору ворогу, ми точно стали іншими. З нами змінився наш світ. І наш побут.

Будні воєнного волонтера. Війна

Ранок волонтера також починається з кави. Але не з якісного напою в одній зі столичних кав’ярень, а з гіркуватої рідини у пластиковому стаканчику. Такою залюбки напоять на будь-якому з наших сховищ-складів. Пропонують поснідати, але аби не образити бабусю, котра готує на всіх, хто живе у сховищі, ввічливо відмовляюсь. Голод мобілізує, ситим я починаю засинати, а дорога попереду далеченька. До того ж ми не знаємо напевно, що на нас очікує.

Будні воєнного волонтера. Голод

Цей маршрут знайшов мене наприкінці першого тижня війни. З-поміж десятків дзвінків про потреби вихопив його.

«Це вже все, ця вражда тепер на десятки поколінь»

Чергова війна з ордою триває. Хтось досі ховається від обстрілів, хтось уже аніяк не реагує на сигнали тривоги. Живемо надіями, жадаємо якомога скоріше почути те заповітне слово перемога.

Невмируща сила, нездолані співці

Фрази на кшталт: «мистецтво не може нічого змінити» чи «культура завжди поза політикою» стали нині знаками не просто безпомічності, а угодовства, рабського конформізму тих «сіячів доброго і вічного», хто, позиціонуючи себе «поза політикою», фактично служить тиранії, благословляє імперську маячню правителів.

«Втрачене покоління» рятує країну

Ukrainian Titansholdupthesky
Автор: Kinder Album

А ви раніше теж були адресатом таких фраз: «Єта маладьож вся в тєлєфонах, ані нєабщаютсябєзніх, дажє в туалєт ходят с тєлєфонамі. Что с ніх вирастєт, божє мой! Вот ано – прапащає пакалєніє!»?

Біда навчить

У Фонді «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва спільно з Центром політичної соціології та за підтримки фундації «John Fell Oxford University Press Research Fund» порівняли, як війна вплинула на думку українців про друзів, ворогів та стратегічні цілі держави.

Рятувальник

Відважні та сильні духом… Щороку, ризикуючи власним життям, рятують тисячі душ. Бути героєм у мирний час непросто. Що не скажеш про воєнний. Але для рятувальників немає кращого чи гіршого часу, у них є лічені хвилини й чужі життя, котрі чекають на допомогу.

Коли відкриваються очі…

Я позитивістка. Все своє свідоме життя вишукую світлий промінь – навіть у суцільному мороці.

Про радість і печаль на чужині

Інтернетом поширюють відео, де люди на митницях говорять, як вони сумують за Україною і хочуть додому. За кордоном їх гарно приймають, але вони все ж таки гості у чужій державі. Піднесений дух, патріотизм вражають! Та чи не минула ейфорія? Як є насправді?

«Волонтерство – це не мета, а принцип життя»

Іноді здається, що волонтерські організації всемогутні, а люди, які там працюють, – нездоланні. Волонтерство стало другим за значущістю фронтом нашої національної оборони. Наталія ФЕДОСОВА, президентка МГО «Золото Нації», на прикладі очолюваної нею громадської організації розповіла, як працюють волонтери.

Сила вірності

Цілий тиждень вмовляла маму та її чоловіка поїхати від війни у безпечне місце. Той тиждень правильніше б назвати вічністю сподівань. Довгий тиждень, який потім перейшов у місяць цілковитої невизначеності. Батьки маминого чоловіка – похилого віку, самостійно не пересуваються, потребують постійного піклування. І він вирішив залишатися. А з ним залишилась і моя мама.

Де нам краще?

Варварська війна росії вигнала з рідних місць, із домашнього затишку мільйони українців. Хтось знайшов прихисток на західних теренах Батьківщини, а комусь випав шлях у країни Європи і навіть географічно далі. Для багатьох із них одвічне гамлетівське «бути чи не бути?» стало питанням вибору долі.  Хай і в іншому формулюванні: «Де краще?» Це нині на вустах й у помислах багатьох, котрі, як і я, виїхали закордон.

Неаполітичний кіберспорт

До початку масштабного вторгнення росії в Україну часто можна було почути щось на кшталт «мистецтво поза політикою»… Хоча ні, не зовсім так, радше «іскусство внє палітікі», «спорт внє палітікі». Хочемо того чи ні, але такі наративи теж упливали на нас. Суспільне прозріння настало на світанку 24 лютого: політика таки повсюди. У кіберспорті зокрема.

Миколаївські волонтери

Триває четвертий місяць української боротьби проти російських окупантів. Серед міст, які особливо потерпають від російської навали, – Миколаїв. Його мешканці від початку війни перебувають під постійними обстрілами. В місті давно відсутнє водопостачання, порушено логістику. У таких скрутних умовах боротьбу на передовій доповнює волонтерський фронт, учасниками якого стали студент Київського університету імені Бориса Грінченка Віктор, його брат Олексій і їхній товариш Володимир. Ще 24 лютого хлопці організувалися в неофіційну благодійну організацію «Миколаїв Добро».

НАКАДИЛИ ПИЛЮГОЮ МЕЖИ ОЧІ

Маю знайомих серед прихожан УПЦ московського патріархату (хто їх не має?). Так ось, нинішня ситуація, за їхньою аргументацією, проста: звичайні вірні та духовенство нижчої й середньої гільдії щиро хочуть порвати з Російською церквою. Саме так. Але розжиріла вища церковна каста, яка  має чималий зиск, давно поставила власні статки та посади вище справедливості, миру та віри в Господа. І саме вони німим бастіоном стоять… за себе! За себе в тій церкві, яка дарувала їм усі «земні блага».

Пробудження

Війна демаскує і розсекречує. Лише тепер побачили справжні обличчя багатьох друзів та знайомих.Тому деякі з них вже колишні. Кумири мільйонів стали ніким. А ті, кого хейтили, в очах мільйонів стали героями. Маски спали. Кожен отримав досвід. Шкода, що саме такою ціною. Жаль невимовний, що для усвідомлення цінності життя дивимося у вічі смерті. Для кожного українця війна стала своєрідним пробудженням.

До тиші…

Передсвяткове воєнне 7 березня. Повітря не пахне весною, замість дзвінких пташечок чутно роботу наших крутезних Протиповітряних сил та страшну канонаду десь у напрямку Бучі.

Творець Добра

Світ закляк від жаху, дивлячись кадри, світлини з Бучі, Маріуполя, Чернігова Світ шокований геноцидом, мародерством, нищенням нації, воєнними злочинами, не сумісними з нормами цивілізації.

 «Писати про те, що не бачив, я не вмію»

Письменник, журналіст, громадський діяч та мандрівник, заслужений журналіст України  Олександр Карпенко напівжартома переконує: журналіст – це та людина, яка готова піти на розстріл, щоб довідатися, як це стояти під прицілом.

Баггі «VOLS»: страшний сон окупантів

«Це ідеальний автомобіль для розвідки, снайперів, партизанської війни. З можливістю розміщення кулеметів, гранатометів і доставки боєприпасів», – з цього допису розпочалась історія поширення баггі «VOLS». Опублікувала його Меліса Садик – дочка підприємця, який виготовляє ці транспортні засоби для українських військових.

На медійному фронті гаряче

Про виклики, що постали перед українськими медіа у час війни, про те, як виживати регіональній пресі і якими мають стати українські видання після нашої перемоги, – говорили редактори і репортери регіональних ЗМІ під час онлайн-конференції, ініційованої Національною спілкою журналістів України.

Зміни та втрати. Розкажи мені…

Перші вибухи, страх, панічний настрій… Так багато українців зустрічали світанок 24 лютого. Реальність ураз змінилася для мільйонів.
Смерть рідних, утрата житла, вимушений переїзд, трагічний досвід –непосильний фізичний і морально психологічний тягар. Звісно, час гоїть рани – з його плином навіть горе вже не так ятрить душу. Вкрай важливо взяти себе у руки, наголошує психологиня Світлана Дундал.

Орест СОХАР: «Якби всі знали, що відбувається в кожному підвалі в зоні бойових дій, ми мали б загальнонаціональну істерію»

Розв’язану росією війну, що дев’ятий рік триває в Україні, називають ще й «війною пропаганди».

Все, що ви бачите, чуєте і читаєте в новинах з наших «гарячих точок», з територій, окупованих ворогом, в тій чи іншій мірі несе заряд пропаганди, – пояснює шеф-редактор інтернет-видання «Обозреватель» Орест Сохар. – По-перше, вже тому, що значну частину інформації повідомляти не можна – у зв’язку з воєнним станом це державна таємниця. А по-друге, якби люди знали всі подробиці того, що відбувається на фронті, у них було би набагато більше причин для занепокоєння, ніж є тепер.

Циклічне горе

Жорстокий час, насичений трагедіями, горем, сльозами, зойками болю. Жахливі кадри тортур, новини про чергові обстріли, невинні жертви. Серце болить за Маріуполь, Бучу, Ірпінь, Бородянку… Українці прагнуть справедливого покарання злочинців, їхньої довічної розплати. І за скоєне сьогодні, і за злодіяння понад 70-річної давнини…

Вареники на фронт

Вишуканий ресторан люб’язно надав просторе приміщення з відтінками шоколадного кольору, аби тут розташувався ще один маленький цех. Тринадцятеро людей – жінки та чоловіки – щодня сходяться сюди, щоб під орудою пані Уляни та пані Вікторії ліпити вареники, які потім відправляють на фронт.

Хворі мультики

Україна позбувається радянського мотлоху. «Братній» народ допоміг – варварською війною. Їдкий дим від палаючих міст і сіл, кров убитих оборонців, зґвалтованих жінок, дітей, замордованих стариків розкрили наші очі і змили полуду: позбуваємося і сліду тієї облудної історії, освіти і культури, яка породила рашизм, – у пам’ятниках, назвах вулиць, у книжках апологетів «русского міра» і московського реваншизму.

Молодь та бізнес: «Найголовніше – почати»

Коли-небудь замислювались над тим, що хобі можна перетворити на бізнес? Чи над тим, що зробити це можна навіть у 16 років? Суспільство має багато стереотипів, пов’язаних з віком, місцем народження чи матеріальним становищем. Але насправді все це відходить на другий план, коли з’являється мотивація щось робити. Тоді будеш хапатися за кожну можливість і зрештою зможеш втілити свої амбіції.

З подіума на передову

Війна змусила багатьох українців підлаштовуватися під нову реальність. Так сталося і з майстерною кравчинею Анною Павлусь. Замість елегантних суконь вона тепер шиє бронежилети.

Бізнес на стражданні

Б’юсь об заклад, що кожен із нас хоча б раз бував у зоопарку, цирку або дельфінарії. Когось туди ще маленькою дитиною приводили батьки, дехто вже в зрілому віці ходив зі своїми друзями, коханими (це ж бо так цікаво – повитріщатися на живих диких звірів). Та чи задумувався хтось, як почуваються тварини, які стали об’єктом для людських розваг і потіхи? Яка сувора реальність ховається за завісою тих веселих видовищ?

Ще один день…

Поки українські захисники та захисниці боронять нашу незалежність на фронті, інші у тилу забезпечують країну необхідними для життя ресурсами. Постачають світло, ремонтують дороги, прибирають на вулицях і виходять на ринок з домашнім молоком. І кожна така людина своїми не героїчними, а мирними, повсякденними справами робить великий внесок у нашу Перемогу над рашистським нелюдом.

Нелюдів не мине розплата!

На росії довгий час існував міф про неперевершеність російської армії геть у всьому. Що для будь-якого російського вояка честь – не порожні слова. Очевидно, вони й самі вірили у ту маячню, яку несли. Вірили цим брехням і в багатьох країнах.

«ГРЯЗЬ МОСКВИ»

Прозріння через страх знищення, денацифікування чи імітація патріотизму як данина моді?  Це питання мучить мене давно. Не з початку активної стадії війни і навіть не з Революції Гідності. Ще 2003 року, коли під час помаранчевого Майдану весь світ зрозумів, що українці це сила, а Україна не окраїнна область рашки, бути патріотом стало модно і багато хто почав вивчати культуру, мову та історію своєї країни. Хтось це робив через прозріння, щоб нарешті самоідентифікуватись, а хтось як данину моді та можливість «вилізти».

«ПОБЄДІТЕЛІ»… БЕЗ ПЕРЕМОГИ

Саме це очікує росію в їхній сакральний день 9 травня. Звісно, хворий кремлівський карлик у своїй клінічній уяві бачив себе на параді в Києві, де йому колись янукович пропонував на трибуні посмоктати льодяника… Тепер їм обом залишається лишень облизуватися…

«Як много важить слово…»

Починаючи онлайн-зустріч зі студентами-журналістами столичного Грінченкового університету голова Національної спілки письменників України Михайло Сидоржевський зізнався: волів би не монологу, а живого спілкування – про те, що нині цікаве нам.

Пішов, щоб повернутися Перемогою

Олександр Махов… Саша… Український журналіст, воєнкор, доброволець, герой нашого часу… Тепер у нашій вічній і вдячній пам’яті.
Ввечері 4 квітня, під час чергової повітряної тривоги, Україну сколихнула жахлива звістка про його загибель.

«Прийшли зі своїм «міром», начебто на них тут хтось чекав»

Від початку березня Берислав, що на Херсонщині, окуповано російською вояччиною. Страх, ненависть, холод, відчуття втрати реальності… З тим нині живуть бериславці.

В чому наша сила

Замість мирної ранкової кави – гортання стрічки новин і перекличка друзів. Замість вечірнього перегляду фільму – сеанс заспокоювання родичів.

Історія світла в холодній темряві

Війна вражає влучно, боляче, руйнівно, безжалісно. І все ж не спроможна вбити надію – те світло, що дарує радість. Ним промінять наші мужні Оборонці, його підтримують люди, які попри все допомагають одне одному. Бо тільки так народ здобуває перемогу – громадянською злютованістю і спроможністю кожного знайти своє місце, аби тримати загальний сталевий стрій.
Ілона – волонтерка з Дніпра. Створила організацію «Light» та центр допомоги переселенцям, військовим. «Light» з англійської – «промінь світла». Назву волонтерській організації підібрали Ілонині друзі. Бо знають її засновницю як Ілону Light.

Чи соромно бути в безпеці

Війна «окупувала» наше буття – вона на вулиці, у мешканнях, у транспорті і сховищах, у медіа, в думках і серцях. У час смертельної небезпеки і тяжких випробувань для України, коли щодень точаться кровопролитні бої, коли ЗСУ і тероборонівці самовіддано борються за кожну п’ядь української території, коли жертвують заради перемоги над ворогом особистою безпекою, здоров’ям, життям, декому з нас доводиться витримувати свій особистий запеклий бій – із самим собою. Тяжку битву, де палять нищительним вогнем не фосфорні бомби не ракети, а… сором.

«СВЯТ-СВЯТ!..»

Бувало, аби позбутися чогось лихого, навіть нечистої сили, наші сільські жінки хрестилися і при цьому шепотіли: «Свят-свят!..» Це коротке й нехитре заклинання згадалося у нинішній страсний тиждень перед Паскою, коли сили світла й добра ось-ось мають перемогти смерть.

Час Непід’яремних

В мені палахкотить злість. Через тих нелюдів, що прийшли катувати та ґвалтувати.
Мене переповнює гордість. За країну, в якій народилася, в якій можу пізнати свободу.

Нелюди

«Это не мы, это все власть русская, а великий народ-то в чем виноват? Мы вообще в дела полетические не лезем», – чути скигління на росії. Поодинокі, але щораз гучніші і плаксивіші.

І на оновленій землі не буде й духу супостата

Борітеся – поборете!
Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас слава
І воля святая!

Увічнені століттями рядки Кобзаря відродили тривке жаріння у бездонних надрах українського духу. Пророчі трактати стали животрепетним символом нескореності козацької крові. Сталевим зором Пророк спозира спідлоба на тліючий вогонь, що ятриться у рясних румовищах «світу тихого, краю милого». Піт заливає чоло, змиваючи аспідну кіптяву.

Інформаційний «джавелін» українців

Не знаю, як ви, а я перші дні війни не могла відірватися від телевізора. Скільки подій, звернень політиків, прямі включення… До 24 лютого можна було впевнено сказати, що телебачення відходить на другий план, поступаючись соціальним мережам. Але нині телевізор знову отримав першість, на жаль, такою ціною.

Війна. День сорок шостий

Смурний ранок не від погоди – від війни. Так, вона відійшла від Чернігівщини, отримавши розгром, але палить наші міста й села на Слобожанщині, на Донбасі, у Таврії і Приазов’ї. У Гомелі росіяни концентрують техніку і війська при білорусах, а ті відводять очі…

Війна. День сорок п’ятий

Він прийшов слідами дощу. А той вицигикував по бляшаних підвіконнях, мірно й сильно бив по дахах і вікнах, шумом своїм покривав інші, криваво-краючі звуки російських снарядів та авіанальотів, що були недавно. Були, але завдяки методичній волі всепоглинаючого дощу – наче їх уже й не було. Психотерапія дощу.

Мій герой

Разом із другокурсниками Інституту журналістики Київського університету імені Бориса Грінченка творимо мозаїку воєнного сьогодення України. На тему «Мій герой».

Марія СКЛЯР: «Щиро прагну наснажити кожного упевненістю, оптимізмом»

Марії Скляр 21 рік. З 2014-го, відколи почалася війна, дівчина волонтерить. Зізнається, за цей час багато чого навчилася: плести маскувальні сітки, творити ляльки-мотанки – символічні обереги. А ще збирала необхідні речі та кошти на різну амуніцію нашим воїнам. Каже, ніхто не закликав її до цієї праці – це голос ізсередини.

Війна. День сорок четвертий

Вогкий ранок прийшов на побиту нелюдами землю, споглядаючи, як люди на Сіверщині поступово приходять до тями після навали чужинців. Розміновуються села й дороги, але, ради Бога, не спішіть у ліси і лісопосадки, бо там може бути багато «подарунків» від самозваних братішек! Цей рік точно не буде врожайним на березовий сік…

Війна. День сорок третій

Уже звикаємо до мирних ранків на Чернігівщині, уже тягне до землі, бо ми хліборобська нація, на відміну від кочівництва окупантів, бо сьогодні – Благовіщення Богородиці і після цього свята вже можна чіпати землю.

Війна. День сорок другий

Ранок класично-квітневий, сонячний, вмитий нічним дощем і просочений живлющою вологою…
Був би таким гарним, якби не війна…

Війна. День сорок перший

Ранок прийшов у благословенній тиші, яку мирно перебиває шум старого київського шляху з Чернігова до Києва через Вишгород. Доки не відкрито традиційну дорогу через понищені росіянами Количівку, Іванівку, Ягідне, Красне, офіційно дозволено рухатися в обидва напрямки саме старим шляхом. Це шлях Володимира Мономаха та Іллі Муровця з незначними змінами – скажімо, отой первісний стелився через Шестовицю. Мономах у заповіті писав, що від ранньої до вечірні він доїжджав до Києва, звісно, конем верхи.

Квітень повернення

За даними ООН, повномасштабна військова агресія росії проти України підняла величезну міграційну хвилю: понад 4 мільйони українців виїхали закордон, ще 6,5 мільйона стали внутрішньо переміщеними особам.

Війна. День сороковий

Він прийшов нарешті із сонцем, але від того не стала відтаювати душа, бо вчора до макабричної інформації про геноцид росіян у Бучі додалося нове жахіття – про злочин у Ягідному.
Я знав цю інформацію раніше, від військових, але до останнього не хотів вірити, аж доки не підтвердили її в обласній військовій адміністрації.

Війна. День тридцять дев’ятий

Не помічаєш, що ранок сірий, бо він – тихий і це головне. Не помічаєш, що ранок недільний, бо російські бомби та снаряди змішали із залізом не тільки тіла, землю, дерева, але й дні.

У рефрижераторі, на Територію Волі

Можливо, воно забудеться, як забуваються тривожні сни. І я мало кого здивую тим, що евакуювалася з окупації. Бо навіть не тисячі, а сотні тисяч людей одномоментно проживають цей процес мученицької евакуації з міст і сіл України, на які посягає російський окупант.

Війна. День тридцять восьмий

Дощ із ночі старанно відмивав землю від російської нечисті.

«Із ран – нове життя заколоситься»

Ще тридцять сім днів тому я перебувала на вершині щастя. Сама цього не відаючи. Я тоді ще не знала війни. Колись (нині мені здається, що це було геть в іншому світі), готуючись до ЗНО з історії і вивчаючи теми про I і II Світові війни, не сприймала це всерйоз, для мене вони даленіли десь із сивої давнини, і мені здавалося, що у нинішньому цивілізованому світі, тим паче в Європі, повторити цю трагедію просто неможливо.

Війна. День тридцять сьомий

Вчора прилетіли чорногузи. Не всі, і не на всі гнізда, але прилетіли, мабуть, тривожно споглядаючи згори покоцану російськими хижаками українську землю. Сусід Сергій каже: «Я поздоровався, а вона крила розпустила і обходить гніздо, мовляв, це моє, не чіпай!». Він чомусь вирішив, що то жінка чорногузячого роду…

Війна День тридцять шостий

Він прийшов з дрібнесеньким дощем і радісними звістками про втечу російської армії з Чернігівщини. Звісно, не всі і не навіки, але вчора вони, побиті під Києвом, з підібганими хвостами двома колонами по 300 і 150 одиниць техніки драпали лосинівським та ічнянским напрямами. Їх Чернігівщина зустріла гаряче: був бій біля Нової Басані, а от Стару Басань окупанти дуже понищили.

Помічні листівки

«Ми відповідальні за тих, кого приручили». Думка героя казки Антуана де Сент-Екзюпері сьогодні, у важкі для України часи, звучить як ніколи актуально. Саме вона надихнула студентку Інституту мистецтв Київського університету імені Бориса Грінченка створити проєкт «Не кидайте своїх тварин».

Війна День тридцять п’ятий

Тихий досвіток. Трагічно тихий. І з блювотним сморідком Росії – підступної, хижої, брехливої. Бо після заяви про відведення частини військ з київського та чернігівського напрямків вечір і ніч росіяни гатили по Чернігову і Ніжину. Є пожежі в центрі Чернігова, про інші наслідки ще не оголошено. Власне, брехня – суверенна риса росіян, нічого нового.

«…А ХТО БОРЕЦЬ, ТОЙ ЗДОБУВАЄ СВІТ»

Я завжди відчувала в собі кров могутніх духом предків. Я знала, що немає нації сильнішої за українців. Нас нищили, поневолювали, нашу землю плюндрували, виснажували, а ми щоразу поставали ніби фенікс. Цей феномен не можна осягнути розумом, його не зрозуміють ті, хто не переживав такого пекучого болю. І нині епохальна мить: ми відроджуємо істину з глибинних надр, являємо її всьому світові. Важливо заволодіти цією правдою раз і назавжди та не відпускати її більше ніколи на уярмлення до сусідської імперії.

Війна День тридцять четвертий

Сей ранок пахне дощем і… волею. Тиша і ґелґіт якихось еміграційних птахів. Підсвічені напівсонним сонцем хмари підсвідомо тривожать: чи не від пожеж? Але слава Богу, ні! Просто хмари. Просто схід сонця. І це вже неймовірно.

Війна День тридцять третій

Коли настає світанок, стає спокійніше, не так в’ялить душу страх перед російськими авіабомбами, які кидають на наші голови «асвабадітєлі». Чернігів виживає без світла, тепла і подачі води, дивуючись сам собі своїй стійкості. Воду люди беруть завдяки героїчним діям працівників «Чернігівводоканалу». Як добре, що це підприємство комунальне, що не віддали його у приватні руки, бо маса хапуг, що поприхватували підприємства, повтікали, тільки-но забахало…

Мені наснилася весна

…Ніколи не снився рідний двір… Може, тому, що останнім часом через безсоння взагалі нічого не сниться. А може, тому, що власним двором я обжився не так давно – якихось 10 років тому…

Битва за розум

Ми вже звикли до побутування слів «фейк», «дезінформація», «пропаганда». Але чи віддаємо собі звіт, які страшні та руйнівні явища стоять за цими поняттями.

Війна День тридцять другий

Ранок таки виборсався, хоч і з натугою, з-під чорнющого хмаровиння, начиненого сніжною крупою, тримаючи в пам’яті нічні видива пожарищ древнього Чернігова. І то були не древні сни про пожарища орди монгольської, а таки свіжі – орди московської.

Війна. День тридцять перший

Крихка тиша воєнного ранку. Мовчать навіть півні і пси, мовчить людська техніка, ще не тече березовий сік, бо земля глибинно змерзла.

Війна. День тридцятий

Живий і навіть здоровий. А мовчав через відсутність інтернету та вчора наслухав перший за всю Широку війну дощ, який і прийшов несміливо, певно, боячись війни більше, ніж бояться вже обвиклі люди. Цілий день він ходив околясом темними хмарами і тільки ввечері наважився пошепотіти по дахах і підвіконнях, смачно прицмокуючи у маленьких калюжках…

НА МІСЯЦЬ БЛИЖЧЕ ДО СВОБОДИ

Українці – це нащадки Київської Русі…
Будинки українських селян гарні й міцні, ніхто з них не носить лаптів, як у Московщині…
Українці вельми інтелігентні, вільнолюбний дух відчувається і в їхному зовнішньому вигляді.
– Данський географ К. Мальт-Брюн, XVIII ст.

Важко описати всю палітру відчуттів, коли чуєш перші вибухи крилатих ракет у своєму рідному місті. Адреналін проймає все тіло, наганяючи інстинкти.

Війна. День двадцять восьмий

Яка сухенна весна – за час Широкої війни жодного дощу! І російські снаряди, крім людей, вбивають ще й наші луги: білі дими переплітаються над Україною, як молитви. Як прохання з прокляттями, що, також переплітаючись, ширяють з України до неба.

ВИХІД ІЗ ПЕКЛА

23 лютого. Моя перша публікація у виданні «Грінченко-інформ», під назвою «Рубіж». Радість. Плани на весну, конкурси, волонтерство
24 лютого. Звичайне чергове число календаря, але геть інший світ. Пришестя всеохоплюючих страждань та болю. Істерика, плач, розпач, паніка, хаос, пекло…

Народ-супергерой

Хвилина, година, дні, тижні… Війна тепер не в підручнику історії, вона тут, за вікном.

Війна. День двадцять сьомий

Він прийшов у тривозі: цей пост міг би не з’явитися, але деталі поки що не можу розкрити. Скажу лишень, що спав, як заєць на купині. Що ж, на війні – як на війні. Зрештою, Бог не без милості, козак не без щастя…

Рятівна мова

Трагікомічний випадок трапився у мене минулої ночі, рівно о третій годині.

Війна. День двадцять шостий

Сьогодні кацапське літаюче стерво забарилося – прилетіло бомбардувати о 5.15. І хоча в сірому світанковому небі їх вцілити важко, наші намагалися. Проте 4 бомби впали на сіверську землю в радіусі Чернігова. Рашисти не вдовольнилися цією «дружбою»  – прилетіли ще й після 6-ї, але їх уже зустрічали українці. Не квітами – ППО. Так хочеться, щоб уцілили, щоб швидше встановити всеукраїнський рекорд – сотню збитих путінських стерв’ятників. Наразі їх 96,  і один збили вчора.

«Ніщо не перекреслить мій народ!»

Уже й не відаю, який сьогодні день тижня та яке число, – не цікаво. Здається, ранкові сирени сполохали з голови всяку думку. Так, ще довго після нашої славної перемоги вони будуть снитися у нічних жахіттях. Цей пронизливий до кісток звук – моє власне тавро. Воно ниє болем того життя, яке навіки залишилося там, в іншій епосі, до путлерівської війни.

Війна. День двадцять п’ятий

Знову Господній ранок спаскудив російський літак. За заведеним маршрутом – із Білорусі, за заведеним будильником –  близько 5-ї ранку. Летів і скидав смертносний доказ «братньої любові». Знову стрясалася земля аж по довкілля, знову стоїть над моїм Черніговом дим пожарища. Коли вже його покладе в матір сиру землю прицільний український захисник?

Війна. День двадцять четвертий

Треба б говорити про день народження геніальної Ліни Костенко, якій сьогодні виповнилося 92 роки. Але ранок знову почався зі зловісного гулу рашистських літаків, які летіли з Білорусі. Лукашенко став підтирачем путлєра, як свого часу були Хорті в мадяр чи Тісо у Словаччині. І білорусам заціпило… 

Війна. День двадцять третій

Він почався, коли ще не було й третьої ночі, – гулом літака й глухим вибухом бомби.
Вчора росіяни обстріляли в Чернігові чергу за водою, раніше, нагадаю, також обстріляли чергу за хлібом, вбивши 13-ро людей. Скільки загинуло вчора, ще не знаю.

Війна. День двадцять другий

Ранок у Чернігові знову почався з авіанальоту та роботи нашої протиповітряної оборони. Знову о 4-тій – і чого їх, що Гітлера, що Путіна тягне на цей час? Невже радники з тої самої окультної секти? Ранок став ще й продовженням вечора, коли одна жінка телефонує: «Прорвали там!..», друга: «Прорвали сям!..». Воістину, в деяких жінок варто б на час війни повідбирати мобільники… Проте, на всяк випадок, поклав у кишеню штанів флешку, на якій недописана моя книжка про Левка Лук’яненка…

«НАМ УКРАЇНА ВИЩА ПОНАД ВСЕ!» 

Зродились ми великої години,
З пожеж війни і з полум’я вогнів,
Плекав нас біль по втраті України,
Кормив нас гнів і злість на ворогів.

І ось ідем у бою життєвому
Міцні, тверді, незламні мов граніт,
Бо плач не дав свободи ще нікому,
А хто борець, той здобуває світ.

Лицар, Митець, Захисник 

Що наше життя? Гра долі… У якій ніколи не знаєш де знайдеш, а де втратиш. Тому головне, мабуть, жити на повну.

Війна. День двадцять перший

Цей ранок був би сонячно-радісним, якби не війна. Був би клопітним на півдні, де вже кипіла б посівна, – якби не війна. Йому б раділи пасічники півночі, адже пчілки обліталися, – якби не війна.

УКРАЇНЦІ: РФ ХОЧЕ ЗНИЩИТИ УКРАЇНСЬКИЙ НАРОД, А МИ – ЦИВІЛІЗОВАНІ ЄВРОПЕЙЦІ

Соціологічна група «Рейтинг» оприлюднила результати четвертого загальнонаціонального опитування українців. 1200 респондентів від 18-ти років з усіх областей, крім тимчасово окупованих територій Криму та Донбасу, шляхом телефонного опитування оцінювали нинішню ситуацію в Україні, наміри росії та висловлювалися щодо вступу України в НАТО.

Війна. День двадцятий

Двадцятий ранок Широкої війни.
Двадцятий, а Україна тримається!

Всі. Свої

Доброго ранку, ми з Києва!
Переборола власні страхи – здійснила захопливу подорож з Нивок до центру нашої столиці і назад. Ну О’К, пересувалася на місцевості з професійною, журналістською метою.

Війна. Дні вісімнадцятий і дев’ятнадцятий 

Звуки війни вигострюють слух і витончують душу. Розпізнавання «Градів» і танків стало банальним. Як і завмирання при звуках літака: чи скине братські подарунки від російського народу? Але вже й пташині перегуки насторожено фіксуєш, а виття далекого пса зрозуміло які викликає асоціації…

Про «взятіє» і «датіє»

За всі дні війни сьогодні вперше так сміявся.
Розсмішили орківські бляхарі, ті, що наштампували для свого воєнторгівського консервованого м’яса медальку «За взятіє Кієва».

Війна. День п’ятнадцятий

Напередодні столицю притрусило снігом, а сьогодні було багато сонячного проміння, втім повітря не прогрілося. Вперше, мабуть, за стільки тривожних днів вдалося виспатися, хоча й пізно полягали. Позаминулої ночі, коли оголосили повітряну тривогу, щось загупало так, що тряслися вікна, але я вже знаю, що того гупання не завжди треба боятися. Заспокоювала себе, що це наші відправлять русню в пекло. І як же зраділа, коли довідалася, що в районі бойових дій полк спецпризначення ЗСУ «Азов» разом із 72-ю бригадою знищили техніку батальйонно -тактичної групи (БТГ) шостого танкового полку (Чебаркуль) і навіть полковника їхнього упокоїли!

Будьмо. Тримаймося. Вірмо

Два тижні війни.
Ми вже інші.

Таємна зброя України

Світ дивується мужності українських воїнів, єднанню всього народу. Цього не дано збагнути ворогу – він не втямить, що крім байрактарів, автоматів, джевелінів у нас є ще високоточна таємна зброя 

«Братерство» змила кров. Назавше

Чули казочку про те, що українці і росіяни – братній єдинокровний народ?  Вкотре переконуюся: казки не мають нічого спільного з реальністю. Насправді ми зроду-віку не були братами. Ще царська Московія всіляко намагалася нас денаціоналізувати. Московити принижували, сквернили українців, офіційно називаючи «малоросами», а українську мову, яку заборонялося вживати майже в усіх сферах життя, – «малоросійскім нарєчієм велікорусского язика».

Війна. День чотирнадцятий

Цей день належить Тарасові Шевченку й Україні. Хоча він знову означений сиренами повітряної тривоги у Чернігові, новими повідомленнями про звірства російського дикуна з ракетами.

Війна. День тринадцятий

Цей ранок приходить скрадливо, у білій габі нічного снігу – так обережно промацує шлях, як наші ранкові дзвінки рідним і близьким, дзвінки перевірки чи живі: «Доброго ранку!». Коли приховуєш віддих полегшення, чуючи слово у відповідь. А банальне досі побажання «Доброї ночі!» стало майже магічним заклинанням…

Війна. День дванадцятий

Перший день Великого Посту. Взагалі- то піст – це не про їжу (бо то зветься дієтою). Піст – це співпереживання Христу Розп’ятому. І зараз ціла Україна постує. А Чернігів – страшним, суворим постом: учора ввечері рашисти побили дві багатоповерхівки, дві школи, три дитсадки. Про кількість убитих наразі невідомо – не до підрахунків. Над древнім містом стояли чорні хмари російської підлості й українського гніву. 

Війна. День одинадцятий

Наче світ український став цим ранком посередині якихось світових вагів-перевагів. Але ранкові удари по Чернігову і навколо, ні, не порушили рівновагу, а лишень влили злості та стійкості в українських оборонців. Та додали цементу в українство. Мене вчора вразило відео з Новопсковська Луганської області: прості люди стоять навпроти окупантів і кричать їм, що тут Україна.Ті у відповідь стріляють і ранять, а ніхто не тікає – пораненого піднімають і далі обзивають росіян заслуженими епітетами. Роблять це з українськими прапорцями.

Війна. День десятий

Це справді Народна війна.
Став командир перед призваними з оперативного резерву, щоб поставити завдання, і починає: «Дядьки! Гранатометами стріляємо справа…». Дядьки поблажливо слухають і поволі тягнуть ящики з патронами на позиції…

Хата,  добром багата

Обожнюю ці кольори: синій і білий! Традиційна хата на рідному Поділлі.
Тут живе мій брат Василь з дружиною Тетяною.

Війна. Одіссея

Натура моя лінькувата таки мене доведе: навіть на війну запізнився! Та й дізнався я про неї, чесно кажучи, не як очевидець: «блискавка» прилетіла з мого рідного міста Миколаєва. Мене, напівсонного, поінструктувала мати, погано ховаючи хвилювання та намагаючись уникати слова «війна». Похапцем зібравшись під акомпанемент роботи наших ППО, спускаюся сходами будинку, виходжу на вулицю і вже у супроводі виття сирени йду до метро.

Війна. День дев’ятий

Став боятися тихих ранків. Учора був тихий, а став пречорним: щонайменше 33 мирних чернігівців убили росіяни під час бомбувань житлових районів на вулиці Чорновола та в районі 18-ї школи. Цікаво, російським льотчикам, які летіли низько, бо в Чернігові хмарність, і прекрасно бачили, що там нема військових об’єктів, видали шоколадки до ранкової кави чи просто поплескали по плечах «Маладци!»?

Сумський Набат

Час проби на міцність. Усього й усіх: металу, землі, техніки, а головне – людини! Мокшанський вулкан, що періодично дихав гарячою сіркою, розкидав смертельне каміння і струшував світ, – вибухнув.

«… Бо я живу»

Війна – це час від часу дивитися фото, зроблені в мирний час, і ховати сльози. Бо маєш бути сильною.

ЧЕСТЬ!

Про бійців інформаційного фронту слово.
Кажу нині «Честь!» кожній та кожному з журналістів, редакторів, кореспондентів «у полі», кожному/кожній з продюсерів, дизайнерів, інженерів, кожному звукачеві, світлячку, кожному з топ-менеджерів на командному посту!

Заясніє Київ рідний сонцем Перемоги

І чому на нашу долю випало нещастя?

Війна. День сьомий

Сьомий ранок Широкої війни. Тиша така, що тільки чути крики сусідських гусей – цих нащадків римських рятувальників, та шелест дрібного снігу по торішньому листі – як скрадливі кроки сил спеціальних операцій…

Сипався сніг

сипався сніг,
сипавсь на квіти;
плакали всі,
всі, навіть діти;

Велика відвага маленького села

Ця історія трапилася з нами вчора. Ще одне свідчення того, чому ми неодмінно переможемо у цій війні.

НА «ТРОЙКЄ С БУБЄНЦАМІ», У ПЕКЛО

Сконай, біснувате ПУ!
Смерть уже близько. Близько, гівняний фюрере! Тебе прикінчать твої ж, не встигнеш навіть перднути у галіфе.

Народ Вільного світу

Події останніх днів засвідчили кілька безсумнівних речей:

ЯК УБЕРЕГТИСЯ ПІД ЧАС ОБСТРІЛУ

Готуємося

Воєнний стан в Україні: які обмеження діють

Вранці 24 лютого Володимир Путін оголосив «початок військової операції на Донбасі». У цей же час по українських військових об’єктах почали завдавати ударів. Загалом, за даними Державної прикордонної служби, російська військова техніка (зокрема броньованапорушила кордон у Чернігівській, Сумській, Луганській, Харківській областях. За кілька годин після нападу Верховна рада схвалила запровадження воєнного стану в Україні. Які обмеження діятимуть – на інфографіці.

Правдива казка наших днів

В атмосфері суцільної віртуалізації ми дедалі чіткіше усвідомлюємо – світ конкретний! У тривожний час, який нині випав на долю нашого покоління ця конкректика аж надто очевидна. Всі події потрапили під у збільшувальному склі: все видно. Особливо  людей. Кожного. І чим вищий статус людини, тим, краще вона «проглядається».

Скуті префіксом

На письмі, у спілкуванні префікси змінюють тлумачення слова, інколи докорінно. А у суспільно-політичному житті?

Езопова орнітологія 

Часом прогулянки вранішньою безлюдною набережною можуть навіяти цікаві роздуми…

Риба – де глибше, а люди – де риба

Експерти з Українського інституту майбутнього – директор економічних програм Анатолій Амелін та консультант з економічних питань Юлія Самаєва – скликали в агентстві «Інтерфакс-Україна» журналістів, аби повідати їм, як запобігти мільярдним втратам національної економіки через трудову міграцію наших людей.  Навели сумну статистику: потік мігрантів з України обраховується сотнями тисяч, більшість наших заробітчан обирають чужину місцем пожиттєвого осідку, і що найтривожніше – серед шукачів кращої долі переважає молодь.

Янгольські хори Свободи

Над Майданом літають Ангели… І здовж усієї Інститутської, на тонких линвах між деревами та ліхтарями теж тріпочуть крильцями прекрасні білі янголятка. Хлопчик років десяти, відсторонившись від батьків, по-дорослому покладає квіти до імпровізованого постаменту, яких тут багато, і непомітно торкає рукою пластмасову каску: їх тут теж багато, але ті, хто їх носив, уже ніколи не повернуться на Землю.

СИЛА СПРОМОЖНОСТІ

Якось дорогою на рідну Сумщину спілкувалися з Анатолієм Мокренком, народним артистом України, культурним і громадським діячем…  Звісно, центровою темою була Україна, наші болі-негаразди, боротьба за самих себе. Анатолій Юрійович дуже близько біля серця тримав цей біль, намагався долучатися до громадського життя, багато працював у Сумському земляцтві, проводив у своєму рідному селі Терни Недригайлівського (нині – Роменського) району щорічний фестиваль хорового співу «Співаймо разом». Саме на цей фестиваль ми з ним і їхали…

День оманливих «валентинок»

Соціологічна група «Рейтинг» опитала молодь та людей середнього віку і дійшла висновку:  55% респондентів асоціюють День святого Валентина зі… звичайними і буденними клопотами в пошуках подарунків для небайдужої людини.

МЮНХЕНСЬКИЙ УРОК

Британська кінодрама «Мюнхен. На порозі війни» режисера Крістіана Швохова воістину на злобу дня. Мимоволі постають історичні паралелі: 1938-й, рік украй напруженого очікування народів, коли над світом нависає новий морок уселенської бійні – і вже сьогочасна планетарна загроза війни, за новим імперським, путінським сценарієм.

Коронавірус: двобій триває

Експерти Київської школи економіки (КШЕ) провели онлайн-брифінг, на якому проаналізували перебіг коронавірусної пандемії в Україні минулого року.

Самоврядування під столичним пресом

Пресконференція в інформаційному агентстві «Інтерфакс-Україна» інтригувала назвою: «Масові обшуки в Чернігові – політичний тиск на місцеве самоврядування». Журналістів скликали двоє міських голів, однин із яких – столичний. Віталій Кличко, київський голова і лідер партії «Удар», почав розмову із тривожної статистики: «За останні кілька місяців місцеву владу Чернігова обшукували уп’ятеро частіше, ніж за останні шість років». Це, за визначенням, пана Кличка, не просто політичний тиск, а «диверсія» центральної влади. 

Ґендерна рівність: рухаємося важко, але правильно

Громадські організації України, які опікуються дотриманням прав з гендерної рівності, підбили підсумки своєї діяльності за рік, що минув. З цієї нагоди за круглим столом в агентстві «Укрінформ» зібралася  символічна дванадцятка громадських активісток

Земля і люди

Минуло пів року, як в Україні законодавчо скасовано мораторій на обіг земель сільськогосподарського призначення. Запрацювали електронні аукціони з продажу ділянок та набуття права користування ними. Отже правила гри у земельній реформі окреслено.

«Дайте можливість творити!..»

Урядова постанова про перегляд тарифів «у бік підвищення» розділила життя творчих спілок на «до» й «після». І фактично добиває галузь образотворчого мистецтва. Такої думки голова Національної спілки художників України Костянтин Чернявський, яку й озвучив на пресконференції «Тарифне знищення української культури».

Плєс поміж автозаків

Біля театрального під’їзду, чекаючи на виставу, нарахувала десять поліцейських автобусів та п‘ять великих автозаків. На величезні зелені броньовики Нацгвардії, які стояли з тильної сторони театру, і не зважала: там завжди рясно, до них звикла… Патрульні легковики теж не рахувала, бо вони то стояли, то від’їжджали, і так різко старуючи, ніби десь на тротуарах тисячі злочинців зривають діамантові сережки із панянок, які ризикнули о шостій вечора вийти на променад до театру… Автоколону поліційників  об‘єктив мого телефона так і не зумів охопити: машини щільно вишикувалися у два ряди, закриваючи театральний під’їзд, а поліцейські автобуси підігнали впритул до будочки, де театрали зазвичай п‘ють каву. Замість звичних завсідників того вечора кавували  змерзлі поліціянти, а публіка продиралась крізь увесь цей сюр…

.ru чи .ua ?

Миколаївський телеглядач ступив у 2022 рік із втратами: рівно опівночі 1 січня у користувачів МКТБ (Миколаївське кабельне телебачення)  зник сигнал від телеканалів двох медіагруп: «1+1 Media» та «StarlightMedia». Як пояснив директор ТОВ «Миколаївське кабельне телебачення» Андрій Бражко, ці холдинги збільшили вартість своїх послуг і співробітництво стало для провайдера збитковим.

Мережею по ботофермах

На медійному фронті – свіжі сили. Створено Мережу регіональних інформаційних проєктів з протидії дезінформації. Творці узаконили своє дітище підписаним Меморандумом і сповістили про це широку громадськість на спеціально скликаній пресконференції

Кладовищем історичної забудови

Поділ. Поволі роззираюсь, крокую закіптюженими вулицями історичного шматочка української столиці. Ось дореволюційна будівля вп’ялася своїми рідними порепаними стінами у фундамент скамянілого, бетонного та скляного Києва. Екстерєр сього будинку радше нагадував мерця з поезії Шевченка «За байраком байрак…», він так само «замовк, зажуривсь і на спис похиливсь».

«Трендодай» київський і всія України

Микола Тищенко, народний депутат від фракції «Слуга народу», не втомлюється шокувати поштиву публіку безстрашними зануреннями у непробудний енциклопедичний морок. Цього разу дісталося… котлетам. Фірмовим і звичайнісіньким – для ексресторатора вони, схоже, всі на один «фейс».

РІК ТРИВОГ І ОСМИСЛЕННЯ

Цей заголовок можна зарахувати до газетних штампів. Але я його поставив навмисне.  Адже саме так, на жаль, беззмінно іменується кожен із щонайменше восьми «крайніх» років, які ми прожили.

Моцарт опанував українську

У столиці відбулася прем‘єра драматичної опери «Амадеус». За словами режисера-постановника Максима Голенка, вперше цей Моцартовий твір зазвучав українською. 

Перехід Києва з «червоної» до «жовтої» зони не приніс полегшення художньому керівникові «Дикого театру» та головному режисеру Одеського академічного музично-драматичного театру ім. Василька Максимові Голенку. Київська прем’єра його постановки опери «Амадеус» відбулася за жорстких карантинних обмежень: на виставу впускали лише вакцинованих. Бодай разовою дозою. Та це не завадило столичному Національному академічному театрові оперети прогриміти дводенним аншлагом.

До і після «корони»

Ковідна пандемія принесла світові лихо не лише вкрай тяжким перебігом хвороби і мільйонними жертвами. Навіть ті, хто одужав, часто-густо приречені тривалий час відчувати його наслідки.

За чим ностальгуємо

Радянський Союз розпався понад тридцять років тому, але думки про те, що «раніше було краще» все ще побутують серед населення країн колишньої імперії. Україна не виняток. Чому?

Чи діє «Лінія Субтельного»?

На зорі відновлення нашої незалежності відомий канадський історик українського походження Орест Субтельний, автор чи не найґрунтовніших на Заході праць з історії України, проаналізував соціальну, культурну та політичну ситуацію в тодішній Україні. І завважив поділ, що існує в нашому соціумі між північно-західними та південно-східними регіонами. Між проукраїнською та прорадянською позицією населення. Ця концепція отримала власну назву «Лінія Субтельного».

ОДИНОКІ СВІЧКИ ДУШ НАШИХ

Начитавшись матеріалів про «Голодну блогерську тусу», мене так і «рвало» гримнути чимось позацензурним. Але навряд такому місце у суспільно-політичному виданні, а «на холодну голову» цю ситуацію з усіх її боків розглянули всі хто міг. Тому нижче – про дещо інше. Не таке кричуще, але не менш важливе.

Проти дезінформації

Медійна програма, запроваджена в Україні завдяки фінансовій підтримці Агентства США з міжнародного розвитку, розробила короткий тест для українців, у якому досліджується, як респонденти відрізняють якісні матеріали в медіа від дезінформації.

ДОЛЕНОСНИЙ ДЕНЬ

… Іноді за високими словами питаю себе: чи не надто пафосний?
Але про свято 1 грудня, яке нині минуло майже непомітно, безсумнівно і з чистою совістю стверджую: Доленосний День! 

Під стінами «медійної події року»

Коли Президент України спілкувався у столичному «Creative States Arsenal» із журналістами, майданчик перед будівлею жив своїм життям. Я спробував зануритися у нього.

Вічні «Розмови»

Далеких 1960-х після появи «Вечірніх розмов» Максима Рильського дослідники його Слова часто констатували, що це нове явище не лише у творчості славетного письменника, а й загалом в історії української журналістики й літератури. Саме цим циклом публіцистичних роздумів, оприлюднених у газеті «Вечірній Київ», класик української літератури дав чіткий сигнал своїм колегам по красному письменству, яким має бути зв’язок літератора з читачем і які широкі можливості для такого посутнього діалогу творить преса. У цих хрестоматійних для журналістів публікаціях – розмаїття тем, проте усі їх об’єднує щирість, глибина, ота «чесність із собою», з якою публіцист їх розкриває.

Андрій Цаплієнко: «Змінити світ на краще – сенс нашої роботи»

Цьогорічним лауреатом премії імені Джеймса Мейса «За громадянську позицію»  став Андрій Цаплієнко  журналіст, репортер,  режисер, автор кількох книжок, які  висвітлюють події в найгарячіших точках планети, розповідають про путінську анексію Криму та російсько-українську війну на сході України.

Рабська павутина

І міжнародна, й українська статистики щодо торгівлі людьми цілком виправдано наганяють жах. Цей кримінальний бізнес за прибутковістю на другому місці після торгівлі наркотиками. За даними міжнародних організацій, у рабстві нині – від 27 до 40 мільйонів осіб.  В Україні найпоширенішими є трудова експлуатація, а також примусове і сексуальне рабство та торгівля органами.

Під сміттєвим пресом

Протягом року на Закарпатті в заплаві річки Тиса та її приток працівники Держекоінспеції та районних управлінь водного господарства виявили 86 стихійних сміттєзвалищ.

ЧОРНО-БІЛИЙ ЕКРАН

Від часу свого створення воно й було чорно-білим. Це перегодом екрани засвітилися різними барвами – наче реальний світ у всіх його відтінках. Але, схоже, не всім (окрім, звісно, глядачів) кольорове телебачення до вподоби. І воно час від часу знову стає чорно-білим. Ні, колір з екранів нікуди не зник, чорно-білим стаєзміст деяких телепрограм.

Єднання «асфоделями»?

У День української писемності та мови Україна писала ХХІ Радіодиктант національної єдності. Це нотатки людини, котра вже встигла посміятися, обуритися та, перевіривши текст, гірко зітхнути.

Комунікуючи протистоїмо…

Лихо не без добра: ми таки надбали досвіду протистояння в інформаційній війні з російським агресором. Такого цінного, що ним не гріх поділитися зі світом. На цьому наголошували організатори пресконференції «Стратегічні комунікації в умовах гібридної війни як елемент національної безпеки держави», що відбулася в Укрінформі.

Героїку новітньої України досліджує молодь

У Нaцioнaльнoму музеї Рeвoлюцiї Гiднocтi оголошено результати трeтього кoнкурcу наукових студентських робіт на здобуття Вiдзнaки iмeнi Гeрoя Нeбecнoї coтнi Ceргiя Кeмcькoгo.

Сказина

«Таваріщі, рєволюція, о которой так долго говорілі большевікі, свєршілась!»
Сиве марево більшовицького гніву гойдається на площі Конституції, покриваючи ділове завивання сирен «швидких», якими рясно зойкають київські вулиці.

Тонкощі провінційної преси

Від часу здобуття Незалежності українська преса перманентно перебуває в процесі видозміни, оновлення, а з іншого боку – занепаду, аж до фізичного зникнення. Так відбувається скрізь – від загальноукраїнського сегменту до видань обласних і районних. Найважче, напевно, саме районним засобам інформації. Вони намагаються вижити в жорстких умовах конкуренції, змагаючись за читача, а отже за фінансову спроможність, із загальнонаціональною пресою та інтернет-виданнями, які набирають все більшої ваги.

Усе буде КИЇВ?

Колись, у часи  моєї «радянської юності», всі випускники тодішніх столичних вузів правдами-неправдами намагалися «зачепитися» в Києві. У доброї більшості іногородніх з цього  нічого не виходило, адже існував суворий закон прописки: не візьмуть на роботу, якщо у паспорті немає заповітного штампу з київською адресою. А стати киянином/киянкою й отримати отой штамп (а отже й роботу) ти мав/мала змогу лишень пов’язавшись з киянкою/киянином весільним рушником чи знайшовши тут родичів, які зважаться тебе прописати  у своїй квартирі. Тому більшість випускників покірно роз’їжджалися по обласних та районних центрах. Випускники з дипломами журналіста – у тім числі: їм мостилися шляхи в районні чи обласні газети або облтелерадіокомітети. 

Тестування совістю

… Їхав прощатися з Віктором Женченком,  письменником-побратимом. Він не зміг здолати коронавірусну атаку: пролежав близько двох тижнів під кисневою маскою і помер. Прощалися біля стін столичного Будинку письменників, що на вулиці Банковій. Добиратися на траурну церемонію довелося метрополітеном. І ось уявіть собі – я з прощальними трояндами в руках і сумними думками-спогадами, о довкола не полічити пасажирів метро без масок чи з масками що сяк-так прикривають рот. Знаєте, в цей момент хотілося криком кричати: «Люди, ви що – подуріли?! Яких вам іще потрібно жахливих статистик. щоб ви нарешті натягнули на писок маску?!»

Деолігархізація: хто контролює

Законопроєкт за реєстраційним номером 5599 «Про запобігання загрозам національній безпеці, пов’язаним із надмірним впливом осіб, які мають значну економічну або політичну вагу в суспільному житті (олігархів)» став довгоочікуваним кроком монобільшості Зеленського. Його вже гучно назвали «законом про деолігархізацію». Здавалося б, достатньо сміливий крок: почати боротися з клікою, яку народ давно і дружно кляне до сьомого коліна. І з тими, зокрема, її представниками, хто, за деякими даними, активно допомагав і Володимирові Олександровичу в його президентській кампанії.

БЕРЕЖІТЬ БЛИЗЬКИХ ВІД ВЛАСНОЇ СМЕРТІ!

Знаєте, де я зустрів Новий 2021 рік? Ні за що не здогадаєтесь... Я зустрів його з черговими санітарками у лікарні. Поруч зі мною стояли дві крапельниці і протягом чотирьох днів у мене заливали літри бозна-чого. На п’ятий день, коли мене виписували, в палату привезли хлопця, на вигляд років 25-ти, колір обличчя якого я ніколи не зубуду: воно було схоже на вкритий снігом чорнозем. Не знаю, чи вижив той хлоп, але кашляв він, як пес 

Неідеальна

Завжди дивували перфекціоністи: не могла зрозуміти, навіщо люди задля ідеальності так зациклюються на несуттєвих речах. Здавалось абсурдним, що моя мама може витрачати кілька годин, аби бездоганно «правильно» розкласти речі – як їй здається, на свої місця. Так було доти, поки мене не осяяло: я сама прагну ідеальності, якої не існує і, зрештою, ніколи не існувало. Дівчина, яка не розуміє перфекціоністів, виявилася їхньою подобою (недарма ж кажуть: те, що нас дратує в інших, є в нас самих, але, можливо, інакше прослідковується).

«Тихий Чорнобиль»

Що найогидніше в інформаційних маніпуляціях довкола вакцинування? Те, що активне антивакцинаторство безпосередньо впливає на життя і здоров’я українців.

Десять тисяч із волею до лідерства

Цього дня деякі вулиці столичного середмістя перетворилися на бігові доріжки Всеукраїнський спортивний захід «Нова пошта. Напівмарафон. Київ» зібрав десять тисяч бігунів. Організувала цей турнір компанія «NewRun», і не лише в Києві – в багатьох містах України.

ВИБОРОТИСЯ І ПЕРЕМОГТИ!

Свято Покрови – одне із основних в Україні. І то з давніх-давен. За часів Запорозької Січі воно називалося Козацька Покрова. Для січовиків Богородиця була заступницею і покровителькою, а Покрова символізувала своєрідний небесний щит, захист від ворогів. У різні історичні періоди та військові загрози під захист Покрови ставали нові й нові воїни. Це свято дуже шанували бійці армії УНР. І саме її, Покрову вважали своєю захисницею-заступницею вояки Української повстанської армії.

«Багряний хрест». Ветеранська подяка небайдужим

Тепер ветерани мають свою власну нагороду – «Багряний хрест». З нагоди його презентації в агенції «Укрінформ» навіть скликали спеціальну пресконференцію. Як зазначив ініціатор створення відзнаки, ветеран російсько-української війни, представник команди «Простір можливостей» Антон Колумбет, так ветеранська спільнота віддячуватиме всім небайдужим до долі рідної країни, її захисників – лікарям, представникам державних структур, громадський організацій, волонтерам – за внесок у покращення соціального захисту учасників бойових дій.

Ілюзія рівності, або Навіщо людству фемінізм

Людство намагається побороти будь-які упередження, що стосуються дискримінованих суспільних груп, однак до остаточної перемоги все ще далеко. Толерантність часто вважають звичайнісіньким наслідуванням моди. В найкращому випадку. Гірше, коли рівність чоловіка й жінки зневажають, ба навіть засуджують. Якщо ти феміністка чи фемініст – очікуй на критику, якщо підтримуєш права ЛГБТІ-спільноти, то легше про це взагалі мовчати.

«Паперове» перемир’я

Члени Міжнародної моніторингової місії скликали в Укрінформі пресконференцію, щоб розповісти про ескалацію обстановки на Донбасі російськими окупаційними силами. 

Сила антикорупційного пресу. Пресового

Держкомтелерадіо України скликало експертів за круглий стіл, щоб обговорити місію вітчизняних ЗМІ у нескінченній боротьбі з корупцією. Запросили науковців, експертів, журналістів, представників громадських організацій. Прийшли представники виконавчої та судової гілок влади – з Міністерства культури та інформаційної політики, МВС, СБУ, Національного агентства з питань запобігання корупції, Національного антикорупційного бюро України, Спеціалізованої антикорупційної прокуратури і Вищого антикорупційного суду.

Демократія і демагогія

Як захистити демократію від деструктивних інформаційних впливів, визначалися учасники онлайн-зустрічі Дискусійного ПЕН-клубу. Платформою стала фейсбук-сторінка інтернет-видання «Тиждень».

ЩО І КОМУ «ПОНАД УСЕ»

Закон про боротьбу з олігархами вкупі із замахом на першого помічника Президента України – на вустах у всіх. Одні ці речі пов’язують, інші спростовують, треті висловлюють свої версії… Не буду долучатися до цих дискусій. Їх уже й так – «на всі смаки». Моя мова про відчуття тривоги. Тривоги за державу. І про небезпеки, які наростають.

Українська мова. Просто необхідна

Підсумки перших двох місяців іспиту для визначення рівня володіння державною мовою підбито на брифінгові в Укрінформі. Езаменують осіб, які за службовими обов’язками повинні володіти державною мовою, а також тих, хто бажає отримати українське громадянство.

Пліч-о-пліч за рівноправ’я

Напередодні цьогорічного десятого Маршу рівності поцікавилася у знайомих, чи йдуть вони на нього та як ставляться до таких ініціатив. Від одних почула: «У колоні радикали, поза нею теж... Це не для мене». Інші віджартовувалися, а деякі відмовилися йти через погрози.

За межу

Його поховали сьогодні. А днів зо три тому я проходив повз його хату з вицвілими синьо-жовтими ворітьми. Він сидів на лавці, відвернувшись від сільської вулиці, і мого здоровкання не почув. Сусідка, баба Параска, що сиділа на сусідній лавці, теж мені на моє «здрастуйте» не відповіла, бо ніби зумисне відверталася від діда…

«Сашко, прости нас, грішних…»

Хтось це може зрозуміти?! Як з тим жити і що робити?!
Ось так виглядає нині могила Олександра Зуєва (30. 08. 1950 – 31. 10. 2006) –  одного з найкращих методистів нашої естради, першого керівника ВІА «Кобза», автора музики таких суперпопулярних пісень, як «Чого квіти не в’януть?», «А ми удвох», «Три дороги», «Якщо поруч ти», «Пробач нам, Мамо»… Так сталося, що останні роки життя композитор жив серед безхатьків. Ніхто не зміг його підтримати у найважчий час… Похований на цвинтарі у місті Ірпіні… І не сто років тому, а всього лиш 15!

Кукурудзяно-соняшникова Україна. Їхня.

Не відкрию таємницю – українські поля засіваються переважно кукурудзою та соняшником. Уже кілька десятиліть. Для людей, далеких від села, цей доконаний факт ні про що не говорить: сіють, то й сіють. Для романтиків – золотисте соняшникове поле асоціюється з поетикою, а в гармонії з блакитним небом взагалі сприймається за національні кольори… Але ж для тих, хто більш-менш розбирається у сівозмінах (вихідці із села розуміють, про що йдеться), це не може не викликати занепокоєння. Звісно, немає криміналу в тому, щоб сіяти кукурудзу чи соняшник. Злочинно те, що ці культури чортом упилися в одні й ті ж ниви на десятиліття: сонях сіють по соняшнику, кукурудзу – по кукурудзі… Відтак українські чорноземи жахливо виснажуються, пісніють! Як свідчать дослідження Національного наукового центру «Інститут ґрунтознавства та агрохімії», наші ниви за останні 130 років втратили до 30% гумусу.

ДУХОВНА КВІТКА НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ

До 30-річчя відновлення Незалежності України хтось придумав добрий дизайнерський хід – «виростив» повновиду синьо-жовту квітку, яка розквітнула поруч із цифрою «3», утворивши  таким чином композицію «30».

ГКЧП. Український спротив

Вранці 19 серпня 1991 року я, тодішній головний редактор республіканського молодіжного журналу «Ранок», мав справи у центрі Києва. Про те, що у Москві стався державний переворот і що Горбачова його ж найближчі соратники брутально зачинили під посиленою вартою на дачі у кримському Форосі, мені вже було відомо. Хотілося з кимось із тих, кому цілком довіряв, поділитися своїми тривогами і думками. Тож проїжджаючи повз будівлю на Десятинній, де тепер розташоване Міністерство закордонних справ, заскочив на кілька хвилин до свого доброго приятеля Олександра Чижа, голови Комітету молодіжних організацій України.

Владика Тимофій повертається

В селі Щербанівці на Київщині вшанували монументом митрополита Київського і Галицького Тимофія Щербацького. Чин освячення пам’ятника очолив архієпископ Агапіт із собором духовенства релігійної громади Православної Церкви України Обухівського району. В урочистостях узяли участь скульптор Михайло Горловий, представники місцевих органів влади, громадських організацій, історики. Патріотичними піснями завершив захід народний артист України Тарас Компаніченко.

«Темні» невігласи

Мені соромно за столицю і за країну загалом. І не тому, що ми посіли на Олімпіаді 44-те місце, а тому, що в Україні все ще не викорінено расизм. Сказати єдиному українському чемпіону Токіо-2020 «вали з країни», бо ти «чорна мавпа», – це образити не адресата, а народ, до якого він належить.

Євген МАРЧУК: «Конкурентний світ вимагає бути сильними, умілими, розумними, далекоглядними»

Понад десять років тому, навесні 2011-го, ми почали працювати над документальним кінопроєктом «Україна 20/21». Це двадцять серій, двадцять кіномонологів знакових людей, спогади яких є цінним свідченням самовидців, документом епохи. Автори ставили за мету спонукати глядача разом з героями замислитися над тим, яку країну надбали, подумки окреслити наше майбутнє, згадати тих, кому доля довірила втілити віковічну мрію мільйонів земляків наших про незалежну демократичну Україну.
А ще це роздуми вголос про роль і місце України у світовому геополітичному просторі: хто ми такі, що призначено нам на цій землі, розташованій на цивілізаційному вододілі.
І коли визначався з колом можливих співрозмовників, одним із перших вирішив записати Євгена Марчука…

Перший

Не стало Євгена Марчука. Раптово зупинилося серце. Горе для родини, знайомих, друзів… Є особистості, які своїм життям дотикаються до тисяч, мільйонів інших доль. Їх шанують чи ненавидять, з ними погоджуються чи їм опонують, але їх – знають! Євгена Кириловича не лишень знали, його присутність Відчували, а це набагато суттєвіше!

Олександр КАЛАШНИК: «Полтава-Док» – це унікальна атмосфера стосунків у залі, на екрані, в житті»

Польща, Ольштин, завершальні акорди Х Міжнародного телерадіофестивалю «Калинові Мости». Учасники побували на відкритті фотовиставки військового капелана Андрія Дуди «Герої не вмирають. Обличчя війни». Вражаючі миті, схоплені та навіки зафіксовані майстром. Після церемонії відкриття – показ документального фільму полтавця-кінорежисера Олександра Калашника «Репетиція». Спливають останні титри, стихає музика, зціпеніла побаченим аудиторія, тиша… І враз вибух овацій…

БОЖИЙ ЧИ ФСБ-ЕШНИЙ «ПРОМИСЕЛ»?

Від початку одвертої агресії Російської Федерації проти України окупанти посилюють тиск на нашу державу зсередини, залучивши всіх своїх явних та потенційних агентів, продажних політиків і такі ж ЗМІ. Найпотужнішим фактором дестабілізації залишається церква. В суто ФСБешних традиціях ворог перетворює найсвятіше – віру – на вбивчу зброю. А наша тактовна, якщо не боязка українська влада в цьому «тонкому» питанні намагається абстрагуватися: мовляв, хай церковники самі розбираються. І це є грубою (щоб не сказати фатальною) помилкою в умовах реальної війни!

МОВА МАЄ ЗНАЧЕННЯ!

Від 16 липня набули чинності законодавчі норми, які поширюють вживання державної мови в суспільному житті. Українською мають проводитися концерти, шоу-програми, культурно-мистецькі, розважальні, видовищні заходи, супровід (конферанс), афіші, постери, буклети інші інформаційні матеріали про культурно-мистецькі та видовищні заходи. А це основне, чому противилися всілякі «квартали» та «дизелі»…

КОНСТИТУЦІЯ. ВІК БОГАТИРСЬКОЇ СИЛИ

У переддень святкування чвертьстолітнього ювілею новітньої української Конституції пригадалися події трирічної давнини. Тоді громадське об’єднання «Музичний батальйон» за підтримки Верховної Ради провело просвітницький мистецький марафон «Від Конституції – до Конституції», присвячений 100-літтю Конституції Української Народної Республіки. В Києві та інших містах відбулися концерти «Музбату», які завершилися 28 червня, у День Конституції велелюдним рок-фестивалем «Дунайська Січ».

Цяцьки: забава і… небезпека

Обираючи для своїх дітей іграшки, батьки частіше звертають увагу на привабливість обгортки, яскраві кольори та новизну. Проте які наслідки може нести цей красивий дарунок, де і в який спосіб його виготовили чи придбали, задумуються далеко не всі. А даремне. На українському ринку нині близько половини іграшок – сумнівної якості. Нерідко цяцьки, які красуються на полицях наших магазинів, просто заборонені в Європейському Союзі. Тимчасом виробники і реалізатори такого товару у нас майже не несуть відповідальності.

МОВНА КОНТРРЕВОЛЮЦІЯ?

Як відомо,  16 липня 2021 року стане чинною стаття 23 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної»: «Фільми, вироблені суб’єктами кінематографії України, розповсюджуються та демонструються в Україні з мовною частиною звукового ряду, виконаною державною мовою, у тому числі шляхом дублювання або озвучення. Сумарна тривалість субтитрованих реплік, виконаних іншими мовами у фільмі, не може перевищувати 10% сумарної тривалості всіх реплік у цьому фільмі». 

«Дімо, ми встигли!»

Так оптимістично вигукнули сотні людей, які долучилися до порятунку 5-місячного Дмитрика: свого часу лікарі поставили немовляті рідкісний діагноз нервово-м’язове захворювання. Та всього за 80 днів небайдужі люди вибороли Дмитрикові право жити, зібравши 2 мільйони доларів на лікування. Рекордний за швидкістю благодійний збір в Україні!

Не поводирі, а помічники

Піклування про соціальне життя людей з обмеженими можливостями є одним із важливих завдань держави. Та чи можна стверджувати про достатній рівень надання цієї допомоги в Україні? На жаль, чинна влада вкрай неініціативна щодо соціалізації таких громадян На цій проблемі наголошували учасники пресконференції в Укрінформі представники Всеукраїнської громадської організації людей з інвалідністю УТОС.

До успіху – під рідним соцем

Ще донедавна працездатні та активні українці їхали за кордон, щоб заробити і повернутися. А нині багато хто із наших співгромадян, найперше молодих, воліє виїхати до заможніших європейських країн на постійне мешкання. Ці тривожні для країни тенденції примушують український уряд серйозно замислитися, шукати альтернативу. А поки урядовці думають, неурядові організації діють.

Голодна армія? Недобросовісна конкуренція!

Хтось цілеспрямовано модерує та активно поширює в українському інформаційному просторі тему харчування в українській армії. Публікації переважно тенденційні, ущипливі і з безапеляційним висновком: мовляв, українські захисники недоїдають, а часто просто голодують. Тема стала такою суспільно-болючою, що їй присвятили спеціальний брифінг в Укрінформі, який наживо транслювали на YouTube.

Власний бізнес у 50+? А чом би й ні?

Пандемія COVID-19 породила безпрецедентні виклики як для урядів, бізнесу, так і для суспільства. Суттєво попсувала життя і людям передпенсійного та пенсійного (чи як прийнято нині писати, «срібного», «третього») віку. Обкраявши їм і так куці можливості працевлаштуватися і стабільно заробляти. Як практично вирішити такі непрості завдання, обговорювали учасники круглого столу «Гендерна срібна економіка для розвитку місцевої громади».

Юлія Саклакова: «Кондитерська «магія» – це точна наука»

Останнім часом професія кондитера стала неабияк популярною. Бо хто ж не любить смаколики?
Та що стоїть насправді за лаштунками «солодкої» професії? І як її обирають? З цього починаємо розмову з кондитеркою Юлією Саклаковою.

Трутизна привабливих картинок

Наше бурхливе життя вже неможливо уявити без соціальних мереж. Вони помічники в роботі, їх використовуємо для самоосвіти, пізнання, спілкування.

Скажемо курінню «Ні!»

Волею ВООЗ щорічно під завісу травня відзначаємо Всесвітній день без тютюну. Цього дня в Україні відбуваються різноманітні заходи, покликані привернути увагу до небезпеки вживання тютюнових виробів, поширити серед курців і некурців інформацію про пагубу, яку несе людям ця звичка.

Жіноцтво – з новим славнем, жінки – зі старими проблемами

Емансипація, схоже, сягає апогею: жінки світу зажадали для себе славня. Звісно, плебісцит із цього питання у всесвітньому масштабі ніхто не проводив, але найактивніші і найемансипованіші вирішили: славню жіноцтва бути! І його створили – чоловік, італійський композитор Роберто Руссо.

У полоні «дзеркала думок»

Блогерство стрімко розвивається, ці активні балакуни сьогодні стають своєрідною кастою людей, яких знають, читають, ким захоплюються, кого наслідують. Часто вони без зайвої скромності називають себе експертами ХХІ століття, роздають навсібіч різноманітні поради, все вміють і про все знають; їхні лайфхаки вражають інфіковані інтернетом молоді голови із силою і яскравістю блискавки, що спекотним літнім днем влучає в дерево і палить його дотла…

Окуповані архіви

Через війну на Донбасі Україна вже втратила 5,7 млн унікальних документів Національного архівного фонду. На захоплених ворогом територіях залишилося 27 архівних установ, у яких налічувалось понад 2 мільйони артефактів. 

Вади слуху – не завада

Від травня кожен виступ Президента України транслюватиметься з перекладом мовою жестів. Про це в Укрінформі на прес-конференції з нагоди презентації сервісу для людей з вадами слуху зазначила Перша леді Олена Зеленська. Пілотний проєкт «Почуй мене» Міністерство соціальної політики запустило 5 березня 2021 року – за участю пані Зеленської та громадської організації «Громадський рух «Соціальна єдність». Сервіс покликаний зробити безбар’єрність новою суспільною нормою.

Чи страшний книжкам ковід

Ні для кого не секрет: сфера, де цінується креативний потенціал людей, практично завмерла через дистанційну роботу. Хоча деяким організаціям вдалося знайти вихід із «ковідного тупика».
Саме такі інноваційні тенденції та креативні рішення обговорювали видавці на круглому столі «Сучасні виклики та тренди у сфері креативних індустрій» в межах міжнародної конференції «Креативні індустрії: сучасні тренди», яка відбулася у Київському університеті імені Бориса Грінченка.

Влада. Чи треба до розуму серця?

В одному із попередніх матеріалів я досліджував помічну суспільну роль  епістократії, її благотворний вплив на підвищення політичного рівня виборця. А цей роздум про те, як поліпшити фаховість та професійність тих, кого обирають. Про меритократію.

З ОБІЙМІВ ОХЛОСУ

Час визначити терміном, що ж за державний лад панує в Україні, або куди українська демократія може дохворітися, а коли вже дохворілася, то що буде, якщо нагально не втрутитися і не вирізати цю ракову пухлину нашого суспільства.

Щоб не вигоралося…

Вам знайомі відчуття емоційного виснаження, байдужості до всього? Знаєте по собі, що таке творчий застій, небажання робити бодай що-небудь? Після тривалої відпустки не відновилися ані силами, ні енергією? Що ж, скоріш за все маєте рецидиви емоційного (професіонального) вигорання. Всесвітня організація охорони здоров’я тлумачить це як «синдром, що виник в результаті хронічного стресу на робочому місці. З яким не вдалося успішно впоратися». Синдром вигорання входить до 11-го видання Міжнародної класифікації хвороб, хоча ВООЗ не класифікує його як хворобу та планує оприлюднити список рекомендацій, яких бажано дотримуватися на роботі, щоб вигорання вас оминуло.

Згадали Чернігівський майдан