Чергова війна з ордою триває. Хтось досі ховається від обстрілів, хтось уже аніяк не реагує на сигнали тривоги. Живемо надіями, жадаємо якомога скоріше почути те заповітне слово – перемога.

Багато чого в житті пізнається в порівнянні. От, наприклад, завдяки їм можна зрозуміти наскільки вдома краще або гірше. Тому цікаво, а як сприймають реалії сьогодення люди, котрі давно пізнали, що таке війна. Нещодавно вдалося поспілкуватися Ніною Радько, мешканкою села Стецьківка Сумської області. Ніні Павлівні – 81. Коли їй було 10 місяців, нацистська Німеччина напала на Радянський Союз, усю війну вона разом з мамою та сестрами пережила в селі, поки батько був на фронті.

– Ніно Павлівно, Ви нині чуєте новини про звірства росіян над мирними жителями України. А тоді, у Другу світову німці таке витворяли?

– Ну як тобі сказати? Був один момент коли мене, сестер та маму хотіли розстріляти, бо батько був партизаном, але він здався в полон і вони відпустили нас. Я так дуже сильно війни не помню, самі лише проблиски в дитячій пам’яті. Добре помню, що у сільського коменданта був перекладач, який постійно пригощав мене шоколадом, казав мамі, що у нього такий же кіндер вдома остався. Німці були більш цивілізованими, вони воювали більше проти комуністів, ніж з населенням. Тому я не чула і не бачила таких звірств, які витворяють оці виродки зараз.

– А день перемоги добре пам’ятаєте?

– Чесно кажучи, не дуже. Лише як Левітан оголосив на радіо, то і не дуже раділи, бо війна була вже від нас далеко, і стільки людей полягло, що і не пощитаєш.

– Який для Вас найсвітліший спогад тих часів?

– Коли з госпіталю осінню приїхав батько. Ми так плакали і раділи, бо він лише один-єдиний з вулиці повернувся живим. Це мені дуже сильно запомнилось (плаче).

– Від людей вашого віку частенько звучать ностальгічн іспогади про Радянський Союз, деякі думають, що путін хоче його відновити. Як Ви до цього ставитеся?

– Та будь він тричі проклятий! Так, не буду спорить, там пройшли мої найкращі роки, але треба жити майбутнім. І який Радянський Союз? За що гинуть наші діти через одного старого придурка, якого старочеська «бєлочка» взяла? А інші його ще й підтримують… Це вже все, ця вражда тепер на десятки поколінь.

– Яка у Вас зараз найбільша мрія?

– Аби скоріше наші хлопчики побороли оту чуму та вернулися живими.