Українська письменниця Ольга Саліпа пише історії про людей, їхні життєві випробування й досвід. Я поцікавилася у неї, як з’явилася книжка «Квіти з корінням»? Чому домашній  сад став джерелом її сили?

– Рік тому навесні я завершила писати серію книжок, – розповіла моя співрозмовниця. – Певний час думала про те, куди рухатимусь далі, де шукатиму нових героїв, нові жанри. Допоміг випадок. Під час презентації роману «Таких тисячі» у Львові до мене підійшла читачка і подарувала прикраси з епоксидної смоли. В мене доти не було нічого подібного. Але я згадала, що в одній із моїх попередніх книг «Світлі часи» є епізодична героїня Христина, яка робить прикраси з епоксидної смоли. Тоді подумала: а що як це вона з вигаданого світу натякає на те, що мусить стати головною героїнею мого наступного роману? Зачепилася за цю думку й, поки доїхала поїздом додому, вже мала цілком сформовану ідею книжки і навіть короткий план. Це схоже на містику, але насправді я просто «запустила» процес у підсвідомості.

– Хто з персонажів дався Вам найважче, а хто став найближчим?

– Усі три головні героїні роману «Квіти з корінням» дуже мені близькі. Христина – символ сучасної української дівчини, яка чекає коханого з війни. Часто її не розуміють, та й вона сама не знає, де шукати підтримку. Упродовж роману Христина відкриває себе. Її мама Люба спершу здається нам доволі токсичною, але, як виявилося, всі її дії мають причини. Це жінка в переломному віці, коли більшість уже хоче говорити про якісь досягнення, а вона лише починає нове життя. Баба Лєна – жертва совєцької системи. Її намагаються переконати в тому, що вона «витягнула щасливий квиток», що їй усе дало «государство». Лише на старості вона починає розуміти, чим насправді заплатила й що отримала. Саме частина про бабу Лєну давалася найважче, бо мені було шкода свою героїню. У неї однієї вже фактично не залишилося часу змінити своє життя. Попри це, вона намагається насолодитися кожним днем.

– Ви багато розповідаєте в соцмережах про квіти й свій сад. Що для Вас  це місце?

– Це моє місце сили, мій психолог, моя медитація. Є такий напрямок у психології – садотерапія. Сад навчає бачити результат старань, але також вчить відпускати, приймати зміни природи. Я люблю працювати із землею без рукавичок – це особливі тактильні відчуття. Моя основна робота пов’язана з інформацією. Тримаю шалений темп, який виснажує, тому в саду я сповільнююся.

– А є спільне між вирощуванням квітів і написанням книжки?

– Я маю улюблену фразу, яка працює в обох сферах: «Які зусилля — такий і результат». Ні вирощування квітів, ні написання книги не дається легко. Треба мати план, але готуватися до форс-мажорів.

– Якби «Квіти з корінням» описати образом конкретної квітки, яку б обрали?

– Власне, у самій книжці й на обкладинці є кілька квітів-символів. Насамперед – це пролісок, вирваний із корінням, – символ наступності поколінь. Підсніжники, на які чекає герой книжки малий Владик, також символізують  початок. Цей символ грає на контрасті з історією баби Лєни, для якої кожна весна може стати останньою. Вона передає цибулини підсніжників онукові, і це теж символ. Владик, до речі, перший хлопчик у цій сім’ї, і, можливо, саме йому судилося розірвати ланцюжок непростої родової спадковості. Також у книжці є крокуси – символи надії. Вони наче натякають: надія є навіть тоді, коли побачити її найважче.

– З чого Ви черпаєте натхнення у такі непрості для українців часи?

– Із задоволення від роботи над текстом. Із відгуків читачів. Це дуже мотивує й підштовхує писати нові історії. У юності я читала світові шедеври й думала: як добре було тим письменникам жити в такі буремні часи й мати про що писати. Тепер я сама опинилася в такому часі.

– Що з досвідом стало для Вас найважливішим у письмі?

– Найважливіше – не зраджувати собі в погоні за трендами. У письменників завжди є спокуса писати лише в тому жанрі, на якому можна заробити і який буде на слуху. Але тут потрібно чесно відповісти собі на запитання: чого ти насправді хочеш і для чого пишеш? У погоні за «блискучим» модним,  ми іноді можемо розгубити свою унікальність.

– А як досягти успіху тим молодим, які відчувають своє покликання працювати з текстами? Що їм для цього треба неодмінно засвоїти на початку професійного шляху?

– Найперше – не прагнути ідеальності. Найкращий час починати щось робити – тепер. Моє життєве кредо: «Хочеш добігти – біжи»! Вдосконалюватися можна тільки в процесі роботи. Роки теорії ніколи не дадуть вам того, що дадуть тижні практики.

Не боятися починати, не зневірюватися після перших невдач і не шукати в невдачах винних. Мій шлях у письменництво починався з кількох відмов, які отримувала від видавництв. Я шукала свій шлях у літературі й знайшла його – перемогла у конкурсі «Коронація слова». Але в кожного шлях до успіху різний, головне – не зневірюватись. Якщо тобі щось не вдається, це ще не означає, що ти робиш свою справу погано й не маєш у ній перспектив. Можливо, тобі просто трохи бракує досвіду, а двері до успіху відчиняться пізніше.