Магістрантка Західноукраїнського національного університету Віталіна Кислюк має унікальний освітній досвід. Здобувала базову освіту в українському виші, пройшла академічну мобільність у Канаді, програму обміну «Erasmus+» у Польщі, а завершила навчання рівня «bachelor +3» у Франції.
Словом, є що порівнювати.

– В Канаді я навчалася в найкращому університеті країни – Торонтському, – почала розмову Віталіна. – Тому , звісно, не можу узагальнювати канадську систему вищої освіти за його рівнем. Там справді дуже сильні викладачі з реальним професійним досвідом, справжні фахівці своєї справи.

– А що найбільше вразило поза навчанням?

– Високий рівень студентської інфраструктури. Гуртожитки за комфортністю навіть переважають європейські. Величезна бібліотека з вільним доступом. Їхні їдальні за вибором збалансованого харчування – рівня наших ресторанів.

– Невже не було чогось, що засмучувало?

– Для мене як учасниці програми обміну багато чого було безкоштовним, однак вартість базових потреб там дуже висока. Порівняно з Європою життя в Канаді значно дорожче.

– Після Канади ви продовжили навчатися в Польщі.

– Так, і до Польщі мені було значно легше адаптуватися. Менталітет ближчий до українського, морально почувалася комфортніше. Навчання також відбувалося англійською мовою й не було надто складним.

– Що особливо запам’яталося?

– «Erasmus+» орієнтований на соціальну інтеграцію. Було багато заходів для знайомства студентів із різних країн, спільних подій, культурних активностей. Звідти багато хороших спогадів та емоцій, знайшла нових друзів.

– А щодо академічного рівня?

– Викладачі професійні та кваліфіковані. Але якщо порівнювати з Канадою, різниця відчувається. Заняття були більше практичними, доступнішими. Не такими академічно інтенсивними.

– Франція стала наступним етапом вашого навчання. Що там було найскладнішим?

– Однозначно французька мова. Але вже приблизно за рік я змогла опанувати її до рівня B2. Це стало великим викликом, адже потрібно було не лише вивчати дисципліни, а й постійно розширювати свою лексику.

– А сам виш чим запам’ятався?

– Університет дуже вдало розташований – поруч із Люксембургом, ключовим фінансовим центром Європи. Для студентів профільних спеціалізацій там великі можливості стажуватися.

– А для вас?

– Я освоювала менеджмент і мені було складніше шукати обов’язкове стажування, яке мають пройти всі студенти. Навчання французькою мовою також виявилося складнішим за англомовне.

– То яка система освіти вам ближча?

– В академічному сенсі – канадська. За доступністю та легкістю – польська, там навчання практичне й не таке складне. Французька освіта, на мою думку, не є чимось особливо інноваційним, а наша… Наша, на мій погляд, потребує оновлення та більшої орієнтації на практику.

– Тобто…

– На мою думку, у нас усе ще багато застарілого. Для прикладу, у вибірковій системі дисциплін. Студенти часто не мають реальної можливості обирати предмети, які їм справді цікаві або потрібні для майбутньої професії.

Очевидно, варто мати в програмі менше предметів, зате глибше опрацьовувати ті, що залишаться. Краще глибоко засвоїти менше дисциплін, ніж поверхово пробігтися десятками різних.

І активніше долучати до навчального процесу таку форму, як дискусії, особливо на гуманітарних факультетах. Щоб семінари були не просто переказом теорії, а місцем для дебатів, аналізу та обговорення. Важливий інтерактивний підхід, коли студенти можуть висловлювати власну думку, опираючись на свій досвід. Це допомагає краще запам’ятовувати матеріал.