Фейлетон

Жив-був швець. Добрий швець, чого ж там. Він шив добротне взуття, а ще люди просили його щось відремонтувати і чоловік латав  швидко, дешево… Про нього казали: «Ото майстер! Ото руки!..». 

У пік слави нашого героя хтось на базарі сказав, що він – надія цілого повіту, і всі схвально закивали головами. Вкупі з тими, хто взуття до нього зроду не носив.

…Настали  жнива, пора збору врожаю.

Громада кинулися до свого славного швеця:

– Може, покосиш? Ти ж у нас такий вправний!

– Я ж лише вправний швець, – обережно заперечив чоловік.

– Та в тебе ж золоті руки! – загула громада. – Вони важливіші за твій фах! Ти зможеш і це!

І швець, який не звик нікому відмовляти, пішов у поле. Косив як умів: десь рівно, десь косо… Над полем стояв гул громадянського схвалення:

– Молодець!.. Слава!..

Хоча робота та й виглядала кепсько.

Минули польові роботи і громаді захотілося музики. А дуда без діла лежить.

Громада знову до швеця:

– Заграй!

–  Та я ж не музика!  Я швець. Хіба ще трохи… жнець.

– А ти спробуй, – насідала громада, – ти ж у нас такий вправний! Справився з косою – справишся і з дудою.

І швець «дудонув»!. Вийшло, м’яко кажучи, фальшиво. Звісно, громаді не сподобалося. Звісно, громада обурилася.

– Та ким він себе він себе уявив?! – озвався перший.

– Він і раніше на дуду хтиво поглядав, – підтримав другий, який сам дуди у вічі не бачив.

– Міг би й до нас під тин вийти, а не з ґанку на дуду дути, – втрутився третій, який під тином не стояв, бо там протяг.

– І чого він не називає, хто саме йому гарно грати заважав? – загули хором одразу кілька голосів. Ці люди гру не чули, бо щойно нагодилися на людський гамір.

Натовп, невдоволено склавши на грудях руки, хором «народив» історичну фразу, яку відтоді у цих краях бережуть, мов фамільне срібло, і дістають лише тоді, коли треба об когось ноги витерти:

– О, це щось ніяке: він і швець, і жнець, і на дуді грець.

Зауважте геніальність конструкції. Це та сама фраза, якою ще вчора хвалили. Коли хвалений був «майстром на всі руки». Хоча направду  щось путнє зробити не міг. Українська мова економна: навіщо вигадувати вирок, коли можна вивернути похвалу.

А потім лунає головне, як кажуть, вишенька на торті:

– Ми так не домовлялися! Ми скидалися на нову підошву, а не на те, щоб ти нам тут грав!

Утім, на підошву скидалася жменька, а до осуду зійшлося ціле село, ще й із сусідніх хуторів підтяглися послухати, як воно там у нас.

То ж в чім мораль? Зробити з нікого героя – вартує одного інфоприводу. Як, до речі, і зробити з героя нікого.  Цілком симетрична операція займає рівно стільки часу, скільки треба, щоб догортати  стрічку новин до кінця й нічого нового не знайти. Бо ж часто героїв не обирають, а  призначають — на вакансію «людина, за яку не соромно». Вакансія одна, «конкурс» великий, випробувальний термін не передбачено, посадової інструкції не виписано, зате в трудовій угоді дрібним шрифтом написано: «Працівник зобов’язується залишатись бездоганним, поки нам це потрібно, допоки ми не втомимось від нього».

Тут, власне, й фінал історії. Залишається без відповіді запитання: то хто ж насправді  наш «первинний швець» –  герой чи навпаки?

Спробуйте відповісти.