«Події у Сихові». Так сором’язливо іменують у новинах напад на військовиків ТЦК у Сихівському районі Львова. Намагання подати цей зухвалий акт як випадкову сварку чи локальну пригоду – свідома маніпуляція, котра приховує справжній характер кризи. Насправді ж це симптом системної, вкрай небезпечної хвороби.

Львів, що віддавна був символом державності, українського духу, сьогодні стає прихистком для «ждунів», ухилянтів і дезертирів, яких дипломатично іменують «особами у СЗЧ». Поки сотні тисяч галичан разом з усією Україною кров’ю виборюють право на існування нації, інші перетворюють тиловий простір на зону відчуження для захисників. Перекинуте авто та насильство над людьми у формі – демонстративний розрив суспільної угоди.

Реакція влади яскраво ілюструє масштаб цієї недуги. Президент Зеленський називає це «дуже поганою історією» і доручає діяти «в межах закону». Андрій Садовий говорить про «ганебну поведінку» і страх перед ворожою пропагандою. Кирило Буданов кваліфікує це як перешкоджання ЗСУ.

Ці три голоси звучать як дипломатичні «висловлювання стурбованості». Ті самі формули, якими європейські партнери роками реагували на події в Україні. І саме це найбільше дратує: замість конкретних дій знову слова, які нічого не змінюють. Це мова безсилля, яка лише підживлює безкарність.

Спроба затушувати цей вибух у Сихові під вивіскою «локальної пригоди» – заперечення реальності. Це приглушення симптомів без лікування хвороби. А хвороба – система мобілізації, яка тріщить по швах, імітація боротьби з корупцією та деградація довіри. Подія у Львові – вирок цій квазісистемі косметичних реформ. Якщо влада не перейде від риторики «стурбованості» до жорстких дій, симптоми загрожуватимуть самому існуванню держави.

Місто Лева не пробачить знецінення. Україна не витримає замовчування. Настав час для політичної чесності.

А тим, кому у гурті спонтанно тьмариться розум до звірства, нагадаю мудрого довженківського кіногероя-коня. Його відповідь своєму господареві, котрий заповзявся пужалном вимести на ньому своє озлоблення іншими: «Не туди б’єш, Іване!».