вона була поруч як він задрімав

як тіло його забирала зима

як з кожною миттю робився холодним

прощання із ним було наче безодня

а серце її розкололось на склянки

душа начке місяць, що зблід спозаранку

лишилась лиш пустка німа і нічна

за кілька годин ця сира глибина

обох їх накриє мов ковдра одна

з коханим з єдиним  у спільній пітьмі

де змовкнуть назавжди слова неземні

і знала вона що душа не воскресне

що серце із милим в могилі пощезне

закопана заживо в темну стіну

щоб тільки з коханим піти в глибину

аби тільки поруч крізь камінь і тлін

де вічність на двох де вона це є він

не тямила як намагалась зігріти

теплом своїм  руки його наче віти

блідий мов холодний застиглий кришталь

вона цілувала холодну вуаль

і раптом цей плач мов розірваний спомин

навколо їх мрій порозривані грона

потрощені долі розкиданий прах

війна розтікалась по їхніх кістках

і тільки вона  у кривавій росі

самотність свою притискає до всіх

не вітер розвіяв життя наче іскру

не стужа загнала у землю сиру

втім правда страшна крижана і сумна

обох їх украла у світу війна

2026 рік