Вже на виході зі станції метро «Почайна» відчуваєш характерний запах старих книжок. Дорога до «блошиного ринку» веде повз невеличкі крамнички, задні стіни яких сучасна молодь розмалювала графіті. Прямуємо туди, де збігають зацікавлення різних поколінь, де шукають натхнення в давньому і сьогочасному.

Сама Почайна ніби живе на стику епох. Молодь сюди притягує атмосфера, старших – спогади. На цьому ринку час ніби зупинився: історії ховаються не лише серед сторінок старих томів, а й серед інших речей, що давно втратили своїх власників.

Щоразу він зустрічає мене новими обличчями. Продавці прагнуть не лише банально збути товар, а й неодмінно вплести в розмову частинку власного життя. Варто запитати – і їхня відповідь стає спогадом, а спогад – цілою історією.

Довкола – справжнє маркетологічне розмаїття. Старі валізи. Платівки з Америки 1960-х років. Бюсти радянських діячів. Іржаві підсвічники, які їхні власники називають «антикваріатом ХІХ століття». Розмаїття годинників, кожен з яких показує свій час.  Десь долинає музика зі старого патефона, її слухає, вклякнувши, порцелянова дівчинка…

Ніколи не знаєш, що саме знайдеш цього разу. Колекцію вінілових платівок, кришталеву вазу виробництва київського заводу, якого давно немає,  військові значки чи марки із зображеннями всесвітньо відомих художників.

Кілька років тому так познайомилася з чоловіком, який продавав опасистий альбом марок. Він розповів, що з радянських часів захопився колекціонуванням. І як справжній філателіст мріяв, коли одного дня його зібрання стане цінним раритетом. Проте час минув, а мрія так і не здійснилася. Альбом він віддавав майже за безцінь, ніби хотів якомога швидше з ним попрощатися. Тоді придбала лише кілька марок. Уже вдома довго розглядала їх і шкодувала, що не забрала весь альбом. Минуло кілька років, ті марки досі лежать у моєму гаманці.

Попри видимий хаос, ринок, схоже, живе за власними неписаними законами. В книжкових рядах не торгують антикваріатом чи одягом, а продавці старовинних речей рідко заступають територію букіністів. Невеликі лавки з тематичною атрибутикою ховаються в глибині книжкових «батальйонів», ніби знають своє місце в цій особливій екосистемі.

Іноді у вашу розмову можуть втрутитися незнайомі люди. Так, ніби ви давно знаєтеся або колись уже спілкувалися. Тут це нікого не дивує.

До 2013 року ця барахолка розташовувалася на Куренівці. Переїзд на Почайну не змінив її сутності. Як і раніше, щовихідних сюди приходять люди, яких об’єднує цікавість до речей із минулого та до історій, які ті раритети ховають.

Найдивовижніше в цьому місці – його постійність. У світі, переповненому новинами, змінами та невизначеністю, «блошиний ринок» продовжує існувати майже незмінним. Навіть війна виявилася безсилою проти цього вкоріненого порядку. Поряд залізничні колії, торговельні центри, знайомі мережеві заклади, але між ними залишається незайманим цей невеликий острівець поза часом.

Черговий потяг проноситься повз і повертає тебе до реальності. Але лише на мить. Зникає шум – над тобою знову змикається куполом неба світ старих книжок, вінілових платівок, потертих валіз…

І людей, які зберігають серед речей свої неоціненні історії.