Старі вишиванки, символи тяглості поколінь, етнознаки нашої незнищенності й незламності, розкривають у Словенії правду про Україну. Сорок автентичних строїв, які вижили попри все, розповідають унікальні історії, виткані з полотна та доль.

Наприкінці травня Словенський етнографічний музей, що у Любляні, на чотири місяці став рідним домом для виставки «Ноша ідентичності: народний одяг українців кінця XIX – XX століття» («Embroidered Ukraine: Ukrainian Clothing Heritage of the Late 19th and 20th Centuries»). Саме тут під одним дахом уперше стрілися автентичні однострої з різних куточків України, з різних родин та епох.

Частину експонатів надав Музей народної архітектури і побуту у Львові імені Климентія Шептицького – відомий в Україні як Шевченківський гай. Ще одну –київська підприємиця та колекціонерка Наталія Холод. Вона вже майже два десятиліття збирає старовинні вишиванки та традиційний одяг, в її приватній колекції –  понад 200 автентичних предметів із 13 регіонів України, датованих XIX – XX століттями. Значну частину родинних реліквій пані Наталія придбала разом із фотографіями та сімейними спогадами їхніх власників. З початком великої війни вона із сім’єю евакуювалася до Словенії.

– Взяли із собою, – розповідає, – вишивані сорочки як частину нашої ідентичності.

Тут, у Словенії, дієвій Наталії спало на думку організувати виставку. Показати Європі сакральні історичні глибини, багатство й розмаїття культури її батьківщини, яка нині самовіддано боронить себе і демократичний світ од навали рашистських варварів.

Виставка свідомо відходить від суто музейного формату. Вона не про те, «який вигляд мав традиційний костюм Полтавщини». Хоча географічний і мистецтвознавчий контекст, звичайно, їй притаманний. Вона, передусім, про людей. Бо кожен стрій має свою історію. Якісь раритети пережили Голодомор. Інші переховували від більшовиків загорнутими у лахміття – тоді, коли за вишиванку можна було потрапити в табір. Деякі строї побували разом із власниками у сибірських засланнях, деякі чекали своїх господарів із гулагівських таборів, та так і не дочекалися. Є українське вбрання, пов’язане з дисидентським рухом, з аварією на ЧАЕС і з пробудженням національної свідомості наприкінці 1980-х, з діяльністю Народного Руху, коли вишиванки масово замайоріли в українській столиці та інших наших містах.

Нинішнє свято України у Словенському етнографічному музеї стало знаковим для міжнародного культурного діалогу двох країн. Втім, ініціатори планують показати виставку у десяти столицях світу, як знак культурної дипломатії. І шукають для цього партнерів – музеї, українські громади за кордоном, грантові програми, бізнес. А ще – звичайних людей. Які мають старі вишиванки чи традиційні однострої з родинною фотографією і бодай уривком історії. Вони можуть стати частиною цього проєкту.