Архів розділу: У колі муз

Пісні про найрідніше, які чує світ

Нова  пісня «Atlas» виконавиці empirey з’явилася на всіх стримінгових платформах. «Це моє дитяче я, яке дуже хоче додому на Донбас, але розуміє, що всі звʼязки обірвані, тому в кінці темп пришвидшується», – прокоментувала  співачка.

Вінграновський. Відкриття

«В найкращий рік, влітку з нашої степової під соломою хати з Південного Бугу, з півдня України свого рідного Добропілля, де лише кози, степ, молочай, авжеж, акації й абрикоси, я поїхав у Київ вступати в театральний. В руках у мене був тільки коричневий, саморобний, під залізним замком чемодан з харчами, на ногах парусини-балетки, матроські штани-кльош, які колись подарував мені мій брат, ну й, авжеж, синя безрукавка, з якої виглядали мої ключиці, як у древнього єгиптянина. Я приїхав вступати в Київ. Бабуня, мати, тато, сестра, ну й, авжеж, брат –  всі вони сиділи і чекали в безнадійному сподіванні, коли я таки вступлю, і я вступив».

Глядачам – насолода, оборонцям – «мавіки»

Сольник Надії Дорофєєвої зібрав у столичному Палаці спорту десять тисяч слухачів. Так популярна співачка  підсумувала свій концертний тур «HEARTBEAT». І викладалася на повну – фанати шаленіли від її енергетики.

Крізь призму часу

У своїх роботах 26річний український художник Максим Малильо використовує темперу, акрил, акварель. Але найчастіше – олійні фарби.

За хаосом – життя

Столична галерея «PinchukArtCentre» розгорнула виставку номінантів премії «Future Generation Art Prizе»  –  роботи двадцяти одного  митця з різних країн світу.

Айліш – укотре найкраща

Музичний сервіс «Apple Music» назвав  найкращою співачкою 2024 року 22-річну Біллі Айліш. Американська виконавиця й авторка пісень, дворазова володарка «Оскара» та дев’ятиразова лауреатка премії «Греммі», не вперше отримує таке звання від «Apple Music». Ще 2019 року платформа почала цей перелік її перемог.

Сковородинівське реґі

Чи можна поєднати Григорія Сковороду, реґі та вініл? Так, можна. Саме це зробив Сергій Жадан разом з колегою Іреною Карпою, презентувавши у Києві вінілову платівку SKOVORODANCE. Цей альбом містить знамениту збірку Григорія Сковороди “Сад божественних пісень” у стилі реґі.

Кінозброя у божевільний час

 

1970-ті – 1980-ті роки стали періодом особливої активності каральної психіатрії в СРСР. За десять років кількість ув’язнених у її спецлікарнях збільшилася у 2,5 разу. Наприклад, 1986 року лише у шести найбільших лікарнях МВС перебувало 5329 осіб.

Горор на раз перегляду

Наприкінці літа у вітчизняному кінопрокаті стартував показ фільму «Конотопська відьма», який через високі касові збори подовжили до 23 жовтня. Від 30 жовтня стрічка доступна для онлайн-перегляду на стримінговій платформі «Netflix». Чи справді «Конотопська відьма» заслуговує на увагу та популярність, які вона отримала, чи високі касові збори – це наглядний приклад дії «стадного інстинкту»?

На противазі

Незмінно і століттями поспіль нас переконують у тому, що чоловіки з Марсу, а жінки з Венери. Що в нас абсолютно різні погляди на одні й ті самі ситуації, що в екстремальних умовах чоловіки краще справляються з небезпеками й переносять стрес. Та що про це каже кіно?

 Кіноспів на пост-постмодерністській хвилі

Як цікаво розповісти про те, що нікому не цікаво?

Код життя

Мистецтво лікує. Творчим людям легше. Ні для кого не прихована істина. Майстер звертається до творчості як до розради, а глядач, отримуючи імпульси із творів, на мить забуває про тягар буденності. Кожен здобуває «своє» в різних проявах. Приміром, є незвичний, почасти невивчений проміжок між живописом та езотерикою – мандали. З ним знайомилися на відкритті виставки Школи медитативного малювання мандал Олени Казмірчук.

«Гранатові» повернули барву

У жовтні, з нагоди 100-річчя від дня народження славетного кінорежисера Сергія Параджанова, відбулася довгоочікувана прем’єра відреставрованої версії його культового фільму «Колір граната». Подія є знаковою для українського кіно, адже стрічка вважається однією з найвидатніших здобутків кінематографа.

Кіно для кожного

Важливі, навіть гострі соціальні питання варто адаптувати для сприйняття широким загалом. У тому форматі, аби більшість тебе почула – сприйняла інформацію.

Українські гурти: за рамки стереотипів

Музика та пісня – незмінні союзники українців у боротьбі за незалежність. Мистецтво вкотре єднає націю, підтримує бойовий дух, допомагає пережити всі негаразди. Музичні твори воєнної пори стають літописом наших днів, відображаючи знакові події та емоції.

Комедія, що схиляє до самозаглиблення

Камерна вистава «Схоже на щастя», втілена на столичній сцені славетною Адою Роговцевою та Світланою Орліченко, запам’ятовується чуттєвістю й заглибленням в людські емоції.

«Мистецтво перемагає війну»

Таку назву має виставка українського сучасного мистецтва, яка нині експонується в італійському Мілані.

Ольга Мартинова: «Творчим людям, напевне, легше»

Черкаська мистецька спільнота відзначає 30-річчя обласного осередку Національної спілки майстрів народного мистецтва України. Але розмову з Ольгою Мартиновою, очільницею осередку та Галереї мистецтв починаємо не з історії, а  сьогодення.

Повернення Монте-Крісто

В українській столиці поціновувачам літературних екранізацій представили нове кінопрочитання славетного класичного роману Александра Дюма «Граф Монте-Крісто».

Душа осяяна полотен

Помахом пензлика вона переносить своє світло на полотно. Вицвітом енергії, теплом віри  творить на чисто білому отноманітті тканинки справжнє диво. «Як ми зайшли до зали, все ніби залите в сонячних променях, а за вікном же похмуро…», – почула враження перших відвідувачів.

З українського хіпстера в український секс-символ

У Радянському Союзі не любили успішних людей. Приклад цього – соковитий і тернистий життєпис Назарія Яремчука. Артиста, який підкорив сцену України та й тієї країни, яка величалася гігантизмом «шостої частини планети».

Діалог рідних душ

Цю виставку так і назвали: «УДВОХ». Її розгорнуто у львівській галереї «PM Gallery» – неповторний світ живопису двох художниць, мами і доньки. Людмила та Соломія Лободи ведуть мистецький діалог поколінь, щирий, як і водиться у добрій родині.

Таро вбиває?

У жахах вже не лякають зомбі, вампіри, оборотні, привиди. Тож режисери Спенсер Коен та Анна Халберг заповзялися занурити глядача у таїну карт Таро.

Більше, ніж спортивна кінодокументалістика

На платформі «Netflix» з’явився фільм «Епізоди: Україна на Мундіалі». Це, власне, документальна хроніка про участь української збірної у чемпіонаті світу з футболу і про події, які цьому передували.  

Не тільки про Колю й Васю

«Не по любві можна поїхати в Паріж, но єслі ти поїхав за женщіной в Лубни, це вже точно по любві». Фільм «Люксембург, Люксембург» Антоніо Лукіча – комедія, яку не дивляться, а проживають.

Від «Дюни» до «Дюни»

«Дюна: Частина друга» – Найкращий науково-фантастичний фільм.

Побачити, щоб не згубитися

Що таке нормальність у час війни? Чи можливо задіяти свою емпатію до інших, коли сам перебуваєш на межі знищення? Відповіді на ці запитання вдалося знайти на виставці «Я з тобою» у столичному «PinchukArtCentre».

«Дивні дива»: фантазія жахів

У січні 2024 року «Netflix» офіційно повідомив про початок зйомок фінального сезону сповненого ностальгії науково-фантастичного серіалу «Дивні дива», створеного відомими американськими кінорежисерами та сценаристами братами Даффер.

Кіно, яке змінює

Фільм, на який чекали, про який ходили чутки ще до його появи на екрані 2009 року. Який явив революцію у світі кінематографа.

Прицільна зброя Паркса

Його історія на перший погляд банальна, проте зачепить чи не кожного. А фільм про чорне й біле у всіх сенсах, про життєвий вибір і творчий шлях, про людину, котра мистецтвом змінила світ.

Феєрія талантів

У курортному прикарпатському містечку Яремче відбувся Всеукраїнський конкурс-фестиваль мистецтв «Тобі, Україно».

Звичайні Титани

Вам знане відчуття гордості за незнайомих людей, про яких щойно довідалися з кіноекрана? Я пережила ці окрилені миті.
На початку травня у прокат вийшов фільм «Ми були рекрутами», який демонструє бойовий досвід бійців Третьої окремої штурмової бригади. Про сміливість, відвагу, нескореність та любов до України.

Будинок-пастка

Для людини, яка хоч раз цікавилася темою «Розстріляного відродження», кіноісторія про будинок «Слово» у Харкові не буде новою. І нехай такий просвічений глядач іде на сеанс з думкою, що вже наперед знає кінцівку, передбачуваним фільм не видасться.

Американська «Незалежність»

У дні фестивалю американського кіно «Незалежність» («The American Independent Film Festival») столичний кінотеатр «Жовтень» демонстрував ігрові та документальні фільми, які засвідчили багате різноманіття кінематографа США, силу незалежного творчого мислення.

Історія одного вибуху

Задумувалися коли-небудь про те, які ми насправді беззахисні перед нищівністю страшного монстра, що його самі й породили? Драматична кіноісторія великого фізика «Оппенгеймер», створена режисером Крістофером Ноланом, неодмінно наверне вас на цю думку.

«Я любив вас усіх, та найбільше любив Україну»

«Пісні для мене – це все. Це вираження людських почуттів. Без пісні я не уявляю свого життя. Цим почуттям пронизано все: моя родина, друзі, колеги по творчості. Тому пісня завжди з нами. Кожний теплий прийом знімає втому, адже людина щаслива тим, що приносить радість людям, дарує їм задоволення. Хочу співати для вас гарних пісень, що западають у душу, в пам’ять серця, несуть гарні думки, зачаровують красою мелодій», Назарій Яремчук.

Серед протагоністів

Вони заново відкривали свою індивідуальність, унікальний погляд на мистецтво після років насадження соцреалізму радянською владою… Виставка «Протагоністи. Живописний заповідник/Паризька комуна» зібрала під дах столичного Українського дому близько 300 робіт різних авторів, переважно з двох мистецьких об’єднань: «Живописний заповідник» та «Паризька комуна». Більшість представлених творів ніколи не експонувалися.

«Додому»: дорогами болю і надії

У 2019 році світ зустрів прем’єру драматичного фільму «Додому» – яскравий бекграунд на події 2014 року, кіносага про одну родину кримських татар.

Голос із «Червоної книги»

«Зараз я не бачу такої від суспільства великої потреби у високому мистецтві,.. нема глядача вихованого, немає і вихованих артистів, одне поєднується з другим».

Анатолій Солов’яненко.

Натхненний

З Олександром Балабком надзвичайно комфортно спілкуватися. Можливо, це теж стало рушієм його повноцінної творчості. Не лише журналіста, а й майстра художньо-документальної прози і поета-пісняра.

Репом про «Червоний ренесанс»

Цей молодий музичний проєкт висвітлює треками одну з найболючіших трагедій українського народу XX ст. Ідея записати альбом про наших поетів, репресованих сталінщиною, виникла в Олександра Хоменка по приїзду в Київ з окупованої Ясногорівки. Тоді й зібрав кістяк майбутнього гурту, до якого ввійшли Віктор Ткаченко, Микола Шмундир, Олександр Заїка.

Кіножиття без романтики

Новий мінісеріал від «Netflix» «Оленя» вже заполонив всі стрічки в соцмережах. Це заснована на реальних подіях історія про сталкінг і сексуальне насилля.

«Я йду, я йду, чекай мене»… в театрі

Часом усвідомлення минулого можливе лише крізь призму сучасності. Люди живуть одним днем, думкою, ідеєю, часом навіть не помічаючи, ким стають та до чого призводить їхня діяльність. Натомість циклічність життя та подій наздоганяє та намагається до них достукатися. Так само й студенти-четвертокурсники Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І.К.Карпенка-Карого стараються доторкнутися до сердець та думок глядачів, творячи вистави у своєму університетському театрі.

В екранних барвах міфів

У сутіні древнього лісу, де шепочуться вітрами таємниці, існує світ, сповнений чар та загадок. Там стає реальністю міф, а легенди оживають у нас на виду. Тут серед шелесту листя та таємничих звуків ночі, осідок того, хто втілює фольклорну давність, – Перелесника.

Вічна «Земля»

Цей фільм Олександра Довженка навіки вписано у скрижалі шедеврів світового кінематографа. Наступного року відзначимо його 95-ліття, хоча й нині кадри «Землі» дихають новизною і викликають непідробне захоплення.

«Життя, як пісня, що не віддзвенить»

Вибігаю зі столичної підземки на «Кловській» і на бігу вводжу в онлайн-мапу потрібну мені адресу, бо вже спізнююсь усюди на світі. Мов з корабля на бал, спішу з одного заходу на інший.

«Мистецькі олімпи» Карабиця

Українського диригента Кирила Карабиця нагороджено почесним орденом Британської Імперії – «за заслуги в музичній галузі та популяризацію симфонічних творів з України та Східної Європи».

«Снайпер. Білий ворон»: проєкція реальності

– Дуже важливо, щоб ми виховували дітей з думкою про те, що ми – нація героїв, – влучно висловився український актор театру і кіно Роман Ясіновський на одному з показів фільму «Снайпер. Білий ворон».

Дитинство на тлі війни

Серпень 1914 року. Поки німецька армія посилює свій контроль на півночі Франції, Люсьєн, Лукас, Луїджі та Людвіг, четверо хлопчиків віком від 10 до 15 років відстають від своїх під час евакуації притулку. Разом з Люсі, дівчиною, котру покинули батьки, вони спробують дістатися Швейцарії. І на цьому шляху зустрінуть багатьох постраждалих від війни. Саме така фабула фільму 2022 року «Братство чотирьох Л» («La guerre des Lulus») режисера Яна Самуеля.

Легенда зблизька

Мені було одинадцять чи то дванадцять, коли Кузьми не стало. Я не знала, хто він, але добре пам’ятала кожне слово пісні «Старі фотографії». Тоді я не відчувала втрати. Відчувала її з дорослішанням. А переглянувши фільм режисерки Ольги Ряшиної, «Я, «Побєда» і Берлін», відчула, як туга втрати переповнює.

Галактика Валерія Франчука

Аншлаг, аншлаг, аншлаг! Що не кажи, а приємно бути причетним до цього…

«Дюна 2»: чар епічного

Ця стрічка переносить на екрани другу половину культового роману Френка Герберта про далеке майбутнє людства. Режисер Дені Вільнев вкотре продемонстрував свою майстерність, представивши неймовірно красиві пейзажі, вражаючі бої та захопливі спецефекти.

Душа кадру

Фото вміє говорити. Головне знайти справжнього провідника між глядачем і красномовним кадром. Цим Божим даром наділений Мацей Ястшембський – польський дипломат, журналіст та мандрівник за покликанням. Нині у Київському столичному університеті імені Бориса Грінченка розгорнуто його першу в Україні фотовиставку «У ревінні сирен життя шепоче».

Дісней втомився?

16 жовтня 2023 року «The Walt Disney Company» відсвяткувала 100-річний ювілей. Заснована 1923 року братами Волтером і Роєм Діснеями компанія стала справжньою імперією – з кінобізнесом, парками розваг, телебаченням, анімацією і ще багато чим у світі шоу-бізнесу, забав і відпочинку. Безліч улюблених мультфільмів та персонажів стали знаком дитинства для десятків мільйонів людей.

Шкереберть під овації

Щирісінька правда: з цією виставою таки щось не так. Актори плутаються в тексті, сценічні «мерці» оживають, кудись пропадає такий необхідний для мізансцени реквізит, замість фальшивого віскі-скотчу акторам наливають правдивий чи то очищувач скла, чи ще якусь хімічну чортівню і вони щоразу з огидою порскають цим пійлом.

Не «Конотопською відьмою» єдиною

На прем’єрі в Національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка.

Історія вусатих легенд

Колоритне тріо, яке гучно заявило про себе на увесь світ. Їхні грайливі вуса і густі чуби веселили глядачів Швеції, Італії, Болгарії, Ірану. Не промовивши ані слова, вони згуртували навколо не одне покоління українців. Якщо не здогадалися про кого йдеться, то ви в халепі, бо всі плани на сьогоднішній вечір перекреслить легендарний мультсеріал «Все про козаків».

«Humor after all» / «Гумор передовсім»

У Києві завершився Дванадцятий міжнародний фестиваль короткометражних фільмів. Щовечора з 16 по 22 листопада в Українському Домі, кінотеатрах «KINO42» і «Жовтень» демонстрували «короткі метри» талановитих авторів про українську ідентичність, історичну пам’ять та історичний досвід, про проблеми рівності та майбутнє АІ-технологій.

Олесь Санін в інтер’єрах «Довбуша»

Лише за перші 12 тижнів показу історичний фільм кінорежисера Олеся Саніна «Довбуш» зібрав 67 мільйонів гривень і став лідером національного прокату. З 24 серпня картину синхронно почали показувати у 7 країнах. Нині фільм підкорює серця глядачів у 22-ох країнах. Невдовзі має відбутися польська прем’єра стрічки. Про це Олег Санін розповів, завітавши до Грінченкового університету, аби особисто представити «Довбуша».

Художник-інкогніто

Виставка найтаємничішого художника ХХІ століття «Мистецтво Бенксі. Без обмежень» здобула неабияку популярність у багатьох країнах світувід країн Близького Сходу до Європи. Її вже відвідало близько півтора мільйона людей. Художника ж називають справжнім феноменом сучасного мистецтва.

Нетлінна містика Конотопа і нетлінний Квітка

Вистава «Конотопська відьма» режисера Івана Уривського перенесла глядачів у містичний світ України XVIII століття, запропонувавши свіжий погляд на цю довговічну історію у викладі Григорія Квітки-Основ’яненка.

«Дісней» зібрав своїх «зірок»

З нагоди столітнього ювілею, одна з найбільших у світі анімаційних кіностудій «Walt Disney» підготувала для свого багатомільйонного глядача сюрприз.

Мода, кар’єра та жіноча дилема

Обережно: після перегляду фільму «Диявол носить Prada» закортить покинути звичну працю, забути про особисте життя, поринути у світ моди і стати відважною кар’єристкою.
Та чи все так просто й легко, за формулою «сказано – зроблено»?

Наймасштабніший «Довбуш»

Прем’єра українського історичного фільму «Довбуш» режисера Олеся Саніна приурочили до 32-гої річниці Незалежності України. Це поки що найдорожчий вітчизняний кінопроєк: бюджет – 120 мільйонів гривень, 65 мільйонів з яких виділено державою.

Покемони «вжилися» в полотна ван Гога

Унікальну галерею картин, на яких анімаційні персонажі зображують полотна Вінсента ван Гога, створено в Амстердамі, завдяки співпраці музею визначного художника та аніме-франшизи «Покемон».

«Бачу справи твої, людино!»

Під такою назвою у столичному Національному музеї Тараса Шевченка відкрито антивоєнну виставка українського художника-монументаліста Олександра Мельника.

Діснеївський провал

Дитинство багатьох людей нерозривно пов’язане з численними картинами найвідомішої у світі кіностудії «Дісней». Навіть для таких непосидючих дітей, як я, одним з найкращих моментів дня був перегляд улюбленої анімаційної стрічки «Мулан» 1998 року.

Із Тичиною на вустах

У столичному музеї-квартирі Павла Тичини шанували учасників та переможців першого дитячого всеукраїнського конкурсу юних поетів та художників «Присвячую Тичині!».

«Розвалюється гнила російська імперія»

Короткий метр «ГКЧП» Аркадія Непиталюка нагадує стареньку сімейну касету, котру зберігають у коробці з-під взуття. Формат кадру дещо незвичний для ока. Але чорно-біле зображення та плівковий ефект допомагають створити гармонію й переносять глядача в минуле.

Театр життєвого абсурду

У театрі ми вчимося розуміти глибину. Глибину уяви й гуманізму. Глибину відриву від реальності й заземлення водночас. Глибину ідеї: коли «був холодний і ясний квітневий день, і годинник вибив тринадцяту годину». Вона не дає спокою й породжує думку, що перетворюється в усвідомлення вічної сучасності «1984» – славетної антиутопії Джорджа Орвелла. Твору, що посідає почесне друге місце у сотні «найкращих книг усіх часів» за версією журналу «Newsweek». Твору, що постав і виставою р – завдяки постановці американського письменника Майка Саллівана та столичному «Театру на Подолі», котрий роки поспіль презентує витвір широкому загалу.

Зіркова опора України

Нині вже й важко порахувати всіх світових зірок науки, культури, мистецтва які за час повномасштабної російської агресії в Україну висловили підтримку нашому народові, його справедливій збройній боротьбі з окупантом. Кожен обирав різні способи солідарності: хтось збирав і надсилав гроші, хтось виступав з відеозверненнями підтримки українців, хтось приїжджав в Україну, зустрічався з нашими воїнами, хтось улаштовував у своїй країні благодійні концерти на користь України і ЗСУ, а хтось просто публічно огортався українським прапором, вбирався у вишиванку чи чіпляв значки з нашою національною символікою.

Українська музика: злет

Радієш, бо хороша українська музика – це вже не лише «Скрябін», «Океан Ельзи» та «Один в каное». Створення якісного та різноманітного музичного контенту стало практично мейнстрімом серед нашої талановитої молоді.

«Аватарія»: земні пристрасті Пандори

Перша частина цієї науково-фантастичної кіноепіки уславленого режисера Джеймса Кемерона побачила світ 2009 року. Митець вкотре довів, що є одним із світових лідерів новацій екранного мистецтва, перетворивши проєкт на медіа-франшизу, сповнену творчих і технологічних досягнень сучасного кінематографа.

Магія живої нитки

Що для вас килим?
Для мене це морозяний зимовий вечір у бабусі, коли замість дешевих мелодрам по телебаченню я годинами розглядала казкові візерунки на хатньому килимі, і кожна його деталь розгорталася крихітними частинками власної історії. Розповідала про весняні сади, де квіти п’ють росу, про гори, що височать над безкрайніми долинами, і про стежки, які ведуть до вічної мрії.

При світлім імені Григора Тютюнника

Погожого травня в історичній читацькій залі столичної Національної бібліотеки імені Ярослава Мудрого вшанували переможців Шостого всеукраїнського літературного конкурсу імені Григора Тютюнника. Зі всієї України з’їхалися літератори, чиї твори журі конкурсу на чолі з академіком Миколою Жулинським визнало кращими у цьому конкурентному змаганні.

Мистецькі знаки війни

Знайомий світ щезнув. Пронизливий свист ракети забрав його назад, у минуле.Те, що оточувало роками, звичні очам вулиці міста, його будинки, люди, образи та обриси власних рідних стін стали кришталем в руках жорстокості. Рідне стало нічим. Рідне зникло.

Живемо красою

Знаєте, коли тебе поглинає коловерть буденності, усе видається таким несправжнім, бутафорним, наче копія, зроблена з копії. Нічого не можеш торкнутися, і ніщо не може торкнутися тебе, бо все так далеко, так неосяжно.

«Бачення метелика» підтримує світ

У широкий український прокат вийшла воєнна драма «Бачення метелика» режисера Максима Наконечного.
Фільм про аеророзвідницю, котра повернулася з російського полону, демонстрували на фестивалях у Франції, Німеччині, Люксембурзі, Південній Кореї, Бразилії, США… Загалом у 20-ти країнах. Але відзначили тільки на «Palić European Film Festival» у Сербії. І в Україні – званням «Найкращий фільм року» на Одеському МКФ.

Дуа Ліпа: музика у двох часових вимірах

Альбом «Future Nostalgia» від Dua Lipa – справжній шедевр, захоплює своїм унікальним звучанням та заразливою енергетикою. Виданий 2020-го, став одним з найуспішніших і впливових релізів останніх років.

Ілюзія. Повоєнні мотиви

У час, коли вечірній спів солов’їв глушать сирени, коли болюча тривога повсюди і в душах теж, українці шукають розраду в мистецтві.

А заграймо по-нашому!

Славетний «НАОНІ Оркестра» під керівництвом маестро Віктора Гуцала влаштував у столичному Будинку кіно великоднє свято рок-хітів і саундтреків. Глядачі насолоджувалися унікально аранжованими рок-композиціями та улюбленою музикою з кінофільмів.

«Вівтар»: утілення надії

Сакральне і профанне. Священне, залежне, містичне та повне протиставлення – щось непосвячене, невтаємничене, світське, а інколи навіть безбожне. Минуле, обмежене. І те, що скеровує нас до глибини власного пізнання й «вічності», де перебуває Бог.

Кіно, про яке говоритиме світ

Український кінематограф переживав у рідному житейському морі чимало буревіїв, штормів і могутніх хвиль, таких, що виростають страшними дев’ятими валами. Як тепер, у трагічний і героїчний час повномасштабної війни. Вона не лише змінила фокус уваги кінематографістів, а й часто їхню долю. Деякі режисери, продюсери, актори взяли до рук зброю і пішли у самісіньке пекло фронту, боронити Україну від варварів-окупантів. Багато кіномитців відчули свій священний обов’язок тримати стрій у професії: фіксувати ту жахітливу й величну правду війни, яка має стати історією. Неспростовними свідченнями злочинів проти людності, скоєних в Україні рашистськими варварами.

Ромен Гупіль: «Кінематограф спонукає нас думати»

Минув рік, як Ромен-П’єр Шарпантьє, французький режисер, відомий за псевдонімом Ромен Гупіль, їхав до української столиці. Прямував у протилежний бік від десятків тисяч українських жінок, дітей, старих, котрі враз покинули рідні домівки і втікали у невідомість від жахів ординської навали. Гамір і товкотнеча велелюдного варшавського вокзалу, великі плани облич, розгублених, у розпачі, враз змінюється на тишу порожнього вагона. Потяг суне до Києва, по нову хвилю біженців. Гойдання кадру у ритм перестукування вагонних коліс не заколихують глядача, навпаки відчувається тривожне, напружене очікування невідомості. Так починається документальна стрічка метра Ромена Гупіля «Київ, Площа Перемоги, 2».

Похорон путіна чи весілля шароварщини?

Пильне око «великих комбінаторів» та «ідейних борців за грошові знаки» продовжує виловлювати теми, які наш «зело патріотичний» масспоживач воліє енергійно «хавати». Раніше такі танці на кістках усього вкраїнського звалися «шароварщиною», нині ж, «в актуальному світлі сьогодення», старого кожуха перелицювали і нарекли новою назвою «байрактарщина». І якщо донедавна цього звіра вигулювали в піснях при «кумпанії» ведмедів, балалайок, ваньок-встаньок і схожої бурди, то тепер український шоумен, актор і продюсер Юрій Горбунов заповзявся створити на поживу сьому чудовиську фільм. І не простий, а КА-РА-О-КЕ. Та ще й комедію.

Нові обличчя – нова музика

Хтось може сказати, що Tik-Tok погано впливає на наше життя, але виявляється, що саме він нині – майданчик для реалізації творчих можливостей юних музикантів. Це підтверджує конкурс фіналістів Національного відбору «Євробачення-2023».
Ось креативні обличчя, готові заявити про себе світові та принести своє трактування сучасної української музики.

Деталь, що ячить болем

Чи можна передати стан людини, не кажучи нічого про те, що саме вона відчуває? Виявляється, можна. Спільна робота сценариста Степана Колесника, режисера Володимира Артеменка та оператора Олександра Вертелецького, втілена у фільмі «Солдатські вдови», – вельми переконливий приклад.

Творча окраса життя

Жанна Миляшкевич, професійна художниця, майстриня з Луцька, володарка найдовшої на Волині коси, зуміла не лише творити справжні мистецькі скарби, а й заохотити до творчості інших.

Україна в аніме. Японському

Цього року Україна стала найпопулярнішою країною у запитах пошукової системи «Google». На жаль, не від доброго життя. Хоча згадки про нашу країну постійно з’являлися у кінотворах і до російської агресії. І не лише фільмах західного виробництва. Тема України, для прикладу, доволі чітко простежується в японській анімації.

У «Танквілімі» дев’ятьох

«Іноді твоє життя змінюється так повільно і непомітно, що ти взагалі цього не помічаєш, поки одного дня не прокинешся і не подумаєш: «Як я сюди потрапив?» Але іноді життя змінюється миттєво, блискавичним ударом удачі чи невдачі з чудовими чи трагічними наслідкам».

Бар з посмаком недомовленого

Коли дивишся іспанський комедійний трилер «Бар» режисера Алекса де ла Іглесіа, не покидає посмак недомовленого. Насправді за цим ховається набагато глибший сенс, ніж може здатися на перший погляд. І лише фінал стрічки розставляє усе на свої місця.

Орест і Марта

«Стиглі вишні» Анастасії Шапоренко

Стаємо свідками народження нового літературного імені. У пору своєї ранньої весни студентка столичного Грінченкового університету Анастасія Шапоренко досягла такого професійного рівня творення «художніх конструкцій», до якого часто «не доростають» зрілі літератори. Вправна манера написання діалогів, збереження сюжетної лінії, виразність людських характерів, образність письма усе це притаманне авторці рукопису майбутнього роману «Стиглі вишні».

Пишіть на здоров’я!

(корисні поради лікування… творчістю)

Як не дивно, але «синдром самозванця» став однією з найпоширеніших проблем, з якою зіткнувся народ під час війни. Пригнічення, знецінення власних результатів та втрата віри у себе – перше, що слід здолати тим, хто досі ув’язнений внутрішніми кайданами.

Мальована хроніка війни

Мистецтво – це також фронт. Багато наших художників, дизайнерів мобілізували свій талант задля нашої перемоги: малюють, друкують, продають листівки, а вирученими коштами підтримують ЗСУ. Серед них ілюстраторка Леся Бельдій. Чи не найпопулярніша її робота – «Щоденник Заї та Коті», про лагідну пару, котра завжди підтримує одне одного.

Мистецтво Нескорених

Століття болю, страждань, доблесті і перемог. Це шлях України, її народу і його мистецтва. Ми лицарі, ми велетні, бо, стримуючи сотні літ орду, не загубили України, самі себе і своєї духовності.

Студентська поезія. Воєнна

Вона не лише про біль та ненависть. У ній – широка палітра барв з домінуванням блакиті й золота. І гордість за рідну країну та її оборонців, і бойовий дух, і сила віри, і мужнє слово! 
Під звуки сирен її творять студенти-журналісти столичного Грінченкового університету. 

Українське кіно: не соромно

За незрозумілими стереотипами багато людей звикли вважати українське кіно «шлаком». Начебто в країні з достойних проєктів – хіба що сльозливі мелодрами. Та за останніх 10 років вітчизняна кіноіндустрія помітно просунулася: створено цілу галерею знакових фільмів, які не соромно і світові показати. З початком повномасштабної війни дуже багато наших громадян нарешті усвідомили свою приналежність до великої нації.  Почалася «українізація знизу», з власної волі, люди придивилися до сучасного вітчизняного контенту і були приємно здивовані.

Владислав Мінькович: «Скільки ще музики я не переслухав!»

Владислав  Мінькович, власник «ютуб»-каналу «AVibe», зізнається: взявся за гітару з другого підходу.  Вперше – дев’ятилітнім: тоді батько, теж шанувальник гітари, пробував навчити його грати «Коника». Вдруге – чотирнадцятилітнім підлітком, коли з друзями захопилися фінським англомовним гуртом «Children of Bodom», особливо грою його гітариста.

«Спільно і свідомо вирішили не випускати жодного треку російською, навіть після війни»

Музика у час війни не змовкла, не заніміла – зазвучала новими голосами мужніх та свідомих українців. Гурт «The Pamphlets» один з тих, чия творчість засяяла на музичному олімпі нещодавно, а їхні пісні вже встигли облетіти інтернет-світом.   Ви дебютували 2020 року композицією «Spohad». Що вас надихнуло тоді об’єднатися у гурт?

Культурний фронт

Різноманітні «квартирники», «літературники», невеликі концерти або ж виставки маловідомих українських митців нині популяризують сучасну українську творчість не менше, ніж мистецькі заходи державного рівня.

Творити для своїх

Війна зінює світ і людей. Вона міняє матерію і дух. Мистецтво теж набуло геть нових рис. Про це добре знає художниця Поліни Каціон із села Кулябівка Київської області.

Непереможна творча сила

Невимовний біль, хвилювання, страждання, сподівання, віра. Багато людей нині втілюють свій страх, тугу, гордість і любов до України… у творчість. Така ми нація унікальна: справіку виспівуємо біль, вдаряємо лихом об землю і даємо сили закаблуками, вишиваємо узори з тривогою пополам. І набираємося життєвих сил у мальовках. А нині – в різноманітних ілюстраціях, дитячих малюнках, їдких карикатурах, у чуттєвих віршах і патріотичних піснях.

Мадіна: «Іноді твориш, іноді вмираєш»

Цей малюнок ілюстраторки та художниці Мадіни використав офіційний сайт жіночого журналу «ELLE Україна».
Мадіна народилася в росії, живе в Україні. Які в багатьох українців, її життя розділилося на «до» та «після»  війна принесла чимало болю та розчарувань.

Каннський кінофестиваль 2022: площа Шевченка і долоня Зеленського

Вчора помпезно і бомбезно відкрився Канський кінофестиваль. Помпезно, бо від зірок зашкалювало, вбрання на актрисах, здається, ніколи не були такими прекрасними, погода — такою нетравнево спекотною, а море на Лазурці — таким теплим. Бомбезно, бо вся ця гламурна міжнародна спільнота, стоячи, аплодувала спічу Президента України, який навів слова Чарлі Чапліна із фільму «Великий диктатор», які звучали з екранів ще 1940 року: «Людська ненависть пройде, всі диктатори помруть, і влада, яку вони відібрали у народу, повернеться до народу».

Мистецька реверберація війни

Війна змінила наше життя, наші цінності. Змусила по-іншому дивитися на речі. Перевернула світ. Все вже не буде таким, як раніше. Ми стали знаходити спокій там, де раніше його не помічали. Ми стали творити нове, незвідане, не зрозуміле іншим, але життєве для нас.
Війна триває, але й триває життя, живе творчість, квітне мистецтво.

«Coachella» – з Україною!

В долині Коачелла американського штату Каліфорнія знову відбулася «Coachella» – один з найбільших у світі, найвідоміших і найприбутковіших музичних фестивалів.

Спів у час війни

Попри клінічне марнославство лютого ворога і сумніви деяких вельми полохливих наших союзників Україна боронить себе і цивілізований світ з героїзмом, гідним світової слави. Значачи кожен день безприкладними подвигами своїх Лицарів-Героїв і, на жаль, святими жертвами своїх синів і доньок.

Подивись і… поплач

Нині кожного з нас беруть приступом негативні емоції: тривога, переживання, сум, зневага, гнів… Загрожуючи стресами, нервовими зривами, депресією…
Як звільнитися од того тягаря, не зашкодивши собі та близьким? Один із способів – змити його сльозами. Очевидно, це мав на увазі мудрий Овідій стверджуючи: «Є насолода і в сльозах».
Пережити моменти очищального катарсису допоможуть фільми, сюжет яких не залишить байдужим жодного глядача.

Повернення Джентльмена Джека

Три роки тому на «BBC One»,  головному телеканалі британської телерадіокомпанії «BBC», вийшов перший епізод серіалу «Джентльмен Джек». В його основі щоденникові записи всесвітньовідомої мемуаристки, альпіністки, підприємиці Анни Лістер. Пона 4 мільйонів слів, більшість яких закодовано підставним шифром, винайденим самою авторкою. Звісно, це додає серіалу тієї інтриги, що зацікавлює і захоплює.

Машка Ромашка: «Зараз надихає абсолютно все»

Мистецтво не спить навіть у воєнний час. Українська молодь, творча і сучасна, знаходить свій голос, зокрема, творенням арт-проєктів. Марія Ємельянова, вона ж Машка Ромашка вчиться в одному зі столичних вишів на художнього реставратора та має намір стати ілюстратором. Як каже сама про себе, «займаюся майже всім, що стосується художнього втручання». Художня постановка, образотворче мистецтво, фотографія – поле її творчості. За спиною Маші спільний з подругою (@ochen_original) проєкт – @ochencoolevents і декілька інших, про які розповімо далі.

Наш мистецький цвіт дивує світ

Знай наших і на фронтах культури! Українську режисерку Дарію Онищенко нагороджено премією Федерико Фелліні. За фільм «Забуті» – про вчительку української мови в окупованій Луганщині Нагороду українці на престижному італійському кінофестивалі вручав один із спадкоємців геніального режисера..

«Зірки» тримають стрій

В час Вітчизняної проти російських варварів ніхто з українців не залишається осторонь. Увесь народ мимоволі поділився на бойові підрозділи: Збройні Сили, Тероборона, кібервійська, волонтери, лікарі, спортивний, журналістський  та мистецький батальйони…

Українська естрада, за яку не соромно

Сімдесяті. Значуще десятиліття в літописі світової культури. Чого варта тогочасна західна популярна музика, що стала класикою. Її естетика і нині на часі. Слухати там точно є що, адже це часи яскравого присмерку епохи хіпі, буйного розквіту хардроку, фанку і диско, рання зоря електронної музики.

Кінозлам злого мовчання

– Навіть якщо я назву тобі винних, ти їх все одно не покараєш.
– Чому?
– Тому
 що винна в усьому держава…
(З розмови підозрюваного зі слідчим у серіалі «Зломовчання»).

Голуб і Гоголя розсмішив би…

Другого вечора нового 2022 року у Полтавському академічному музично-драматичному театрі імені М. В. Гоголя ставили «Ніч перед Різдвом». За пів години до вистави зайшов у театр, щоб передати народному артистові Василеві Голубу свою публікацію про бандуру Віталія Яковенка.  

І «кава» квасна, і «кардамон» дешевенький…

Сей знімок якнайкраще ілюструє те, про що писатиму.
Суцільний несмак і дешевий гламур, коли фільм на історичну тематику, фінансований за кошти Держкіно, перетворюється на еротичну драму, де актриси, як «ряджені на другий день сільської свайби»… Мерехтять на екрані сукні на кринолінах, корсети, панталони, капелюшки, жабо, рюші, бантики, сумочки, черевички, оксамит, шовк, мереживо… Десять серій пустого перевдягання, коли актори мають вигляд музейних манекенів. Щось таке вже бачила у провальній екранізації повісті Софії Андрухович «Фелікс. Австрія». Красивості заради красивості.

Граймо в українську мітологію!

В Україні для популяризації української мітології створили настільну гру для школярів «Чарівний світ. Джерело сили».

Мистецькі марення з «ляпасом суспільному смаку»

У столичному «Мистецькому арсеналі» – український футуризм. «Мистецтво майбутнього», започатковане понад століття тому, що заперечувало спадкоємність, розривало зв‘язки з традицією.

«Музичні акули» івентували

Топ-професіонали «Ukraine Music Community» та «акули» вітчизняної музичної індустрії провели у столичній конференцзалі «Unit.Core» перший музичний івент «Як монетизувати свою творчість від написання пісень до їх просування».

Українська фея з магічною паличкою. Диригентською

Попри всі наші негаразди, маємо завжди гордитися тим, чиїх батьків ми діти, і робити кожен бодай маленькі кроки, щоб був привід для цієї гордості…

«Чому я живий». Напередодні

У столичному «Довженко-центрі» за партнерства Українського інституту національної пам’яті відбувся допрем’єрний показ фільму Віллена Новака «Чому я живий». Стрічку знято за автобіографічним оповіданням «Тепер я турок, не козак…» Євгена Митька, який дитиною  мешкав в окупованому нацистами Маріуполі.

Іван Миколайчук зі снопами вітру

Людина живе, поки її пам’ятають… І наживо, і на тому березі Вічної Ріки Часу, де пам’ять закарбовано у світлинах, полотнах і пластичному мистецтві, у фільмах і виставах, у поезії, прозі, у співах і музиці…

«Погані дороги» ведуть до «Оскара»

Український Оскарівський комітет обрав вітчизняну кінострічку, що представлятиме Україну на 94-тій премії «Оскар» Американської академії кінематографічних мистецтв і наук, у категорії  «повнометражний фільм». Претенденткою на світову відзнаку стала кінодрама «Погані дороги» режисери і сценаристки Наталки Ворожбит, відомої за сценарієм серіалу «Спіймати Кайдаша». Про це комітет повідомляє на сторінці у фейсбуці.

Плавай, плавай, «Шабелино»!..

Народження – завжди непростий і болісний процес. Так народжувався і Перший всеукраїнський фестиваль історичної пісні та поезії «Шабелина» – від заснування «Козацької слободи «Раковець»), до самого фестивального дійства, мистецьки насиченого та багатогранного. На врочистостях поважні гості з Львівської облдержадміністрації, обласної ради, місцеве керівництво тішилися, передовсім, народженням… нової дороги до села Воля Якубова. Її по праву можна назвати фестивальною, бо з’явилася за три дні до його старту. Через 30 років після останнього ремонту. І заслуга влади в цьому незаперечна. Тим паче, що вона, влада, пообіцяла наступного року другу чергу асфальтового покриття, по всьому селу.

21 грам людської душі

Моя краща подруга, яку я дуже люблю, завжди відмовляється дивитися драми, фільми реалістичні, пояснюючи це очевидними речами: їй шкодять сильні емоції. Уся моя агітація розбивається об твердий аргумент: я дивлюся тільки Еркюля Пуаро, він мене заспокоює, а геппі енд – це все, чого мені хочеться.

«Дозволяємо собі те, чого інші не зможуть»

Постановку Олексія Доричевського «Гей парад» вперше столичний «Дикий театр» показав три роки тому. Тоді її прийняли добре: київський арт-експерт Євгеній Карась написав, що у виставі «шикарний сценарій і гра акторів, і… геніальна сценографія». Відтоді вистава «про стереотипи» прописалася в репертуарі театру, створеного у 2016 році Ярославою Кравченко. У центрі історії – звичайна сім’я, якій пропонують субсидію від Євросоюзу. Для цього члени родини повинні три тижні прожити із представником ЛГБТ.

Тьмяне кіно про яскравого Бові

Після шаленого успіху «Богемної рапсодії», кінострічки про гурт «Queen» та співака Фредді Мерк’юрі, яка монетизувалася емоціями у глядацьких серцях і великими грішми в кишенях голлівудських продюсерів, жадібні боси кіноринку пристали до простої думки: потрібно більше фільмів про рок-музикантів, котрі вже у засвітах або за крок до них…

«Бумбокс» і «Океан Ельзи». Олімпійці

Час минає, концерти відбуваються, альбоми виходять, кліпи набирають мільйони переглядів, принаймні у таких довгожителів української сцени як «Бумбокс» і «Океан Ельзи». На початку березня два дні поспіль «Бумбокс» збирав аншлаги (з усіма карантинними нормами) в київському клубі «Stereoplaza». І цими ж таки днями Святослав Вакарчук з товариством випустили альбом «Оранжерея».

Одне світле кохання між двох темних імперій

Додому їхали мовчки. Немов заціпенілі. Іноді слова зайві. Надто коли живеш з людиною понад 35 років (зі студентством – усі 40), і вже відчуваєш, про що вона думає, чим дихає, чим радіє чи страждає, хоч зовні й не виказує емоцій. Сьогодні він радіє. Неймовірно. І страждає також. Я точно знаю. Все в єдиному вирі: любов і муки, радість і гордість, біль, переживання, співпереживання…

Магічна сила «Пробудження»

В далеких 1917-1927 роках світ охопила пандемія «сонної хвороби», від якої не було ліків. Захворювання вражало головний мозок, і люди ставали немічними та безсилими. Когось недуга вкладала на 3 дні, а когось – і на 30 років. Вчені не могли пояснити причини ані появи цієї напасті, ані її несподіваного зникнення. Пізніше цю хворобу прозвали «летаргічним енцефалітом», але і для науки, і для загалу вона так і лишилася загадкою.

Комічна диктатура

І через вісімдесят років після виходу на екрани «Великий диктатор» Чарлі Чапліна вражає. Одна з найяскравіших антинацистських та антитоталітарних комедій у світовій історії кіно.

«Ацис і Галатея»: з корсетів – у комбінезони

Приземлення на далекому острові, бурхливий курортний роман і… труп на лежаку. Ні, це не початок чергової серії британського детективного серіалу «Смерть у раю». Це побіжний переказ нової адаптації барокової опери німецько-англійського композитора Ґеорґа Фрідріха Генделя «Ацис і Галатея». Українська режисерка Тамара Трунова, як завжди, обрала найнеочікуваніше прочитання, щоб зробити цю барокову оперу ближчою до сучасного глядача.

Зіграймо?

Американський драматичний мінісеріал «Ферзевий гамбіт» створено на основі однойменного роману Волтера Тевіса. Картина посідає перше місце у рейтингу найкращих серіалів, отримала визнання світових кінокритиків. Знімальний період почався в серпні 2019 року в Кеймбриджі канадської провінції Онтаріо.

Хробаки в пустелі

Науково-фантастичний роман Френка Герберта «Дюна» своєю креативністю завоював світове визнання. Автор створив захопливу історію внутрішніх та зовнішніх конфліктів різних міжгалактичних систем на тлі пригод молодого аристократа. З його складним життєвим шляхом, сповненим відповідальності та обов’язку перед своїм народом. Книга викликала читацький фурор і 1966 року отримала престижну премію «Г’юго» в номінації «Кращий роман». Звісно, історія вигаданого фантастичного світу одразу зацікавила кінематографістів і телевізійників.

Під звуки кольорів

В Музеї історії Києва – персональна виставка Ірини Акімової. Картини, анімації та інсталяції поєднано однією темою з музичними творами композиторів різних епох та жанрів. Як і в музиці, роботи демонструють візуальні варіації краси навколишнього світу, прагнення гармонії. Цей арт-проєкт – спроба художниці сучасним живописом інтерпретувати класичні музичні твори, відтворити їхню композицію, стиль, ритм, колорит.

Орвелл оселився на Подолі

Держава контролює твої дії, погляди, думки, – ти її піддослідна істота… Твої погляди можуть спровокувати «поліцію думки» і накликати смерть, адже всі ми мусимо мати тільки одну позицію, одну мету, одне бажання. А хто думає інакше, той поза законом.
І люди зникають без сліду і знаку – так, ніби їх ніколи не було.

Наснажені «сродною працею»

Запоріжців Олександра та Ларису Жолудь разом з сином Сергієм та невісткою Аліною згуртували спільна пристрасть і хист до гончарства. Натхненна любов’ю до рідної землі, природи, людей, історичного минулого, міфології, ця дружна мистецька родина – звісно, кожен осібно – знайшла для себе «сродну працю».

Два світи в одному вимірі

«Справа не в художнику і не в майстерності, навіть не в мистецтві. Важливо, які почуття вони у вас викликають».
(Серіал «Шибайголова» (Daredevil))

Художнє мистецтво від самого народження мало за головну мету пробудити таємні почуття у глядача. Воно чарує, закохує, змушує сумувати, викликає сльози, обурення. Ця чарівна і мінлива сила підкорила світ людей. Візантійський, готичний, ренесанс, бароко, модерн, конструктивізм, романтизм, експресіонізм, імпресіонізм, натуралізм – це лише дещиця стилів й течій, подарованих людству мистецтвом.

За десять хвилин пішки від метро

Кілька років поспіль намагаюся не пропустити жодної виставки в київському PinchukArtCentre, моніторити в соціальних мережах незалежні діджитал-проєкти українських митців. І таки рідко звертаю увагу на інші виставки та мистецькі заходи, якими багата столиця. Але цього разу вирішила порушити звичне: пошукати щось нове в інших локаціях…

Про що «кричать» столітні кіноплакати

Рекламу перших десятиліть ХХ століття важко назвати мистецтвом. Навряд чи можна годинами милуватися чорно-білими оголошеннями, видрукуваними на сіренькому папері. Ані Лесь Курбас із запрошеннями на свої театральні вистави у Харкові, ані Роман Шухевич, котрий створив наприкінці 30-х у Львові успішну рекламну фірму «Фама», особливо не відрізнялися оригінальністю. Як і інші, використовували ординарні маніпулятивні прийоми. Висліди такої ординарності нині можна побачити на рекламних постерах в будь-якому салоні наземного міського транспорту чи у вагоні метро.

Притча про Невмирущу Хату і Вічну Толоку

Учора під час грози я вперше не зачинила вікон. Досі завжди зачиняла, бо ж а раптом залетить кульова блискавка? Не в полі, не в глухому селі, не в хаті під очеретом, а центрі величезного мегаполісу, в час Макса і Гугла…

Теплі відчуття від «Холодної війни»

Чим відрізняється «звичайне» кохання від кохання крізь роки? Хтось скаже терміном, а я скажу терпінням. Щоб закохатися, потрібно багато сміливості, і ще більше відваги треба для того, щоб пронести цю любов крізь все життя. Одночасна насолода від бажаного результату й жорстоке катування очікуванням. Саме це чатувало на героїв фільму «Холодна війна» Павела Павліковського.

«Голос» Голлівуду

Катерина Буцька відома українському глядачеві своїми ролями у популярних серіалах та ситкомах «Бабай», «Черговий лікар», «Дефективи», «Швидка». Але саме її голосом говорять і відомі голлівудські акторки, в українськомовних версіях фільмів «Месники», «8 подруг Оушена», «Красуня на всю голову»,  і  персонажі дитячих мультсеріалів «Американський тато!», і Трініті з «Матриці» та Пенні з «Теорії великого вибуху»…

Хто, якщо не я?

Повнометражний мультиплікаційний фільм «Мулан» кінокомпанії Walt Disney Pictures, на виробництво якого витратили 90 мільйонів доларів, з успіхом пройшов екранами світу 1998 року, зібравши понад 304,3 млн «вічнозелених».

«Тече вода…» з… гаджета та й у синє море

З-поміж новин у соціальній мережі трапилась мені якось перед очі пісня… Виявляється, є такий чудовий сайт «Українські народні і весільні пісні». Ото звідтам і заспівали, і зачарували мене п’ятеро файних дівчат, яких, власне, за віком у нашому селі уже б звали молодицями…

Роковий карантин

Режим «сиди вдома», віддалена робота, дистанційне спілкування, – такі ознаки, або, як нині «в тренді» казати, теги цьогорічної «коронної» весни. В таких умовах світова спільнота відзначила 50-річчя виходу рок-опери «Jesus Christ Superstar». Цю культову річ мого покоління, справжнє явище музичної культури світового рівня написали два юнаки – 22-річний Ендрю Ллойд Веббер (музика) та Тім Райс (лібрето), котрому на той час виповнилося «вже» 25.

Чим живе «Neizvedannoye»

Вісімнадцятирічний Єгор Гармаш з міста Нікополя опановує фах режисера кіно і телебачення, знімає фільми, займається письменництвом: пише новели, має дві збірки оповідань.
Три роки тому юнак усвідомив: творчий доробок власний, друзів-колег – треба представляти людям, а не ховати по шухлядах.

«1917».  День ціною в життя

Безмовні сцени, хрускіт деревини, і ти наодинці з апокаліптичними картинами війни. Такими запамяталися перші відчуття у той ще докарантинний час київської кінопрем’єри воєнної  драми «1917» від британського режисера Сема Мендеса. Інтригою очікування знайомства з фільмом, бюджет якого – 90 млн. американських «вічнозелених», були десять оскарівських номінацій, серед яких «Найкращий фільм року», «Найкраща режисура», «Найкращий оригінальний сценарій», «Найкраща операторська робота»…

Покручена класика

Новий серіал українського виробництва «Спіймати Кайдаша»: перемога чи зрада? На перший погляд – перемога, адже професійна, якісна зйомка, ще й за мотивами української класики – повісті «Кайдашева сім’я» Івана Нечуя-Левицького. Вшанування літературного взірця сучасною кіноадаптацією. Та чи все так добре, як видається? Схоже, ні, бо творці фільму занурюють глядача  у неприємне аб’юзивне середовище.

За межею

Чи уявляєте українську комедію без шаблонного гумору та акторів на кшталт Станіслава Баклана (у таланті якого не сумніваюся)? Якщо ваша відповідь ствердна, є хороша новина: нарешті зможете насміятися від душі, й узагалі не шкодувати витрачених часу і грошей на перегляд вітчизняної кінострічки. Йдеться про фільм «Мої думки тихі» – дебютний «повний метр» режисера Антоніо Лукіча. Картину можна віднести одразу до кількох жанрів: роуд-муві, лірична драма та комедія.

Дволикий «Віталік»

Перша і єдина постановка п’єси українського драматурга Віталія Ченського – це у сміливому, розкутому і таки скандальному столичному «Дикому театрі», заснованому Ярославою Кравченко, постійною ведучою у телепрограмі Майкла Щура. Режисерське втілення – Максима Голенка, відомого масштабним театрально-цирковим проєктом, виставою-трилером «Афродизіак».

Віддані

Роман Софії Андрухович «Фелікс Австрія» вийшов 2014 року та був вельми приязно сприйнятий публікою. За кілька років, кінопроект «Віддана» екранізації  роману виграв конкурс Міністерства культури України й отримав двадцять п’ять мільйонів гривень фінансової підтримки. Загальний же кошторис фільму сягає шістдесяти мільйонів. Зйомки тривали лише тридцять днів, і завершилися у червні 2019-го. Трейлери фільму, безперечно, вдалися красивими і навіть несли до глядача шарм загадковості. А ось що за рекламою, уже можемо пересвідчитися  з 16 січня можемо дати оцінку в кінотеатрах країни.

У дійсність через вигадане

Фотовиставка «Казки та реалії: подорож у невідоме» справді вразила. Світлини канадсько-російської художниці українського походження Вікторії Сорочинські експонуються в осередді української столиці, на Хрещатику, в торговельному центрі «Мандарин». Вхід безкоштовний, зала невелика,  але  відвідувачів не так і густо. Шанувальники арт-мистецтва видають себе одразу:  споглядають вдумливо, на обличчях гама почуттів: смуток, тривога, радість. І відгуки захоплення.  

Музика назавше

Кирила Поповича можна назвати щасливцем чи навіть «пестунчиком долі»: вже у 18 років відкрив приватну музичну студію, а через рік мав власний «лейбл» (фірма звукозапису, компанія чи група компаній, яка займається записом, розповсюдженням та просуванням аудіоматеріалів).

Голосом повернувся з непам’яті

Зимовою ластівкою прилетіла з Полтавщини добра новина: нашого автора, журналіста Григорія Титаренка відзначено премією обларади імені Петра Ротача. Доробок колеги визнано кращим у номінації «Літературне краєзнавство» – за розвиток краєзнавчого руху, вивчення минулого і сьогодення Полтавського краю.

До Правди. У білому, сірому й чорному

Художніх фільмів на тему Голодомору 32-33 років знято не так багато. Можна пригадати «Гіркі жнива» 2017 року чи «Голод-33» – екранізацію «Жовтого князя» Василя Барки кінорежисером Олесем Янчуком. Решта – документалістика. І ось тепер нова художня кінострічка –  фільм режисерки Аґнєшки Холланд «Ціна правди». Прем’єру приурочили до роковин геноциду українського народу.

Два символи безмежжя

Як на мене, істина від Жуля Верна абсолютна: «Тільки людині, глибоко байдужій до природи, море може здатися одноманітним».
Бо море й справді чарує своєю глибиною, спокоєм, якоюсь лише йому підвладною магією. Той чар у різні епохи увічнили Іван Айвазовський, Олексій Боголюбов, Гендрік Месдах, Леонід Афремов… Але морю все ще є що повідати митцям. І вони невичерпно захоплюються ним, беруться по-новому осмислити, відчути, відобразити.

«Біжить рядок рядкові навздогін»

Поезія завжди несподівана – образами, почуттями, римами. Тим вона й невичерпно дивує. Бо у справжнього поета свій Всесвіт, який той відкриває людям із небайдужими серцями. Людям, які разом з поетом плачуть від подиху, радіють не лише грозі, а й сльозі…

Віталій Білозір завершує навчання в одній із загальноосвітніх шкіл Жашкова, що на Черкащині. Потяг до слова, напевне, народився під впливом бабусиних пісень, яка виходить у ранки і «сапою підбиває роси». Попри відкритість і щирість, голос Віталія не збивається на простоту, у віршах помітна непритаманна для його років зрілість.  

Упевнений, що рідне місто сьогодні для Віталія – Всесвіт, рясно напоєний поезією. А на обрії обдарованого юнака нові світи, які він іще відкриє читачам.

Володимир ЗЕМЛЯНИЙ,  член Національної спілки письменників України, лауреат премії імені В’ячеслава Чорновола

88  чорно-білих клавіш

Настає  пора, коли подих зими відчуваєтьсяс задовго до того, як впаде перша сніжинка. Повітря прозорішає, а  теплі запахи осені  лише згадуються. У такий вечір іду на зустріч з музикою – нехай зігріває вона. Чекає джазова моновистава про легендарного  піаніста Новеченто у  виконанні відомого українського джазмена, людини-оркестра Майка Кауфман-Портнікова. Усе дійство – це нерозривний синтез авторських та відомих  джазових композицій, цікавих літературних оповідок  та яскравого відеоряду.

Ернст МОРОЗОВ: «Українська культура поволі стирається у нашому поколінні»

Сьогодення диктує музичній індустрії власні правила. Проте, як кажуть, правила існують для того, аби їх порушувати. Цього неписаного припису і дотримуються представники сучасної української музики. Та чи завжди так буде?
Що стало поштовхом, надихнуло  до музики?  З цього запитання починаємо спілкування з композитором, співаком та відеографом Ернстом МОРОЗОВИМ.

Не потім, а вже!

Мистецькі тенденції минулого нерідко по-новому відгукуються в сьогоденні. І то у найнесподіваніших проявах. Такої думки музикант і  автор електронної музики Єгор КАРНИЦЬКИЙ.

Водевіль у стилі блюз

Ніжин уп’ятнадцяте приймає Міжнародний театральний фестиваль жіночої творчості імені Марії Заньковецької. На суд шанувальників Мельпомени творчі колективи з дев’яти міст України, гості з Білорусі представили драми і мелодрами, комедії і мюзикли. До 165-річчя Марії Заньковецької білоцерківський Київський академічний обласний музично-драматичний театр ім. Саксаганського підготував виставу «Кохання в стилі бароко» Ярослава Стельмаха.

Навмисний хаос Назара Фурика

Його ім’я поки що маловідоме широкому загалові. Але його роботи вже вражають та захоплюють цінителів прекрасного. Нещодавно київський фотохудожник Назар Фурик презентував у столичному Мистецькому арсеналі першу персональну виставку «Застум», в якій поєднав різні роботи, майже протилежні за своєю суттю та технікою.

«Імпресіонізм: Remastered»

З вересня по жовтень культурний центрART-area дав змогу гостям зазирнути за рухомі стіни – завдяки інсталяції «Імпресіонізм: Remastered». Це частина великого проекту, покликаного поширити красу і силу однієї з найславетніших мистецьких течій.

Корифеї, народжені корифеями

Українському театру чотириста років! Хтось розводячи руками подивовано запитає: «А звідки ж узялися ті століття?» Проте знаємо не лише рік, а й день його народження.

Мистецький прорив Євгена Поступайла

Осінні подихи міста підганяють перехожих, різкий вітер обдирає  сорочини з дерев. Притлумлену першим холодом зелень  змінюють гарячі кольори. На тлі білих стін будинків густе гілля нагадує чарівні візерунки.  Я й не здогадуюсь, що за якусь мить мене знову засипле червоним, зеленим і білим. У Національній Спілці майстрів народного мистецтва України –  виставка гончаря з Черкащини Євгена Поступайла, майстра головківської фляндрованої миски.

Шалені акварелі

У мистецько-виставковому центрі Музею історії  Києва відпалахкотіли вересневими фарбами  акварелі столичних художників. Чотирнадцять митців представили  тут понад сто робіт, тож відвідувачі оцінили і кожного учасника, і загальну палітру вернісажу.

Житейський сад у саду літератури

– А буде  сам ювіляр,  Валерій Шевчук? –  цікавилися в кулуарах.
– Ні, на цьому ювілейному вечорі замість автора говоритимуть критики,  –  хтось на те дотепно віджартувався.

Мішком від класика

Приїздив якось до Чернігова живий класик. Письменник справді Божого таланту. Йому зорганізували пишну зустріч з читачами, в садибі, де мешкав колись великий Михайло Коцюбинський.

Мурал, народжений в «екстремальних» умовах

Чернігівці віднедавна милуються велетенським портретом  на стіні багатоповерхівки. Роботою бразильського художника Родріго Бранко. Мені стало цікаво: чому раптом у Чернігові, чому на стіні і як художникові творилося?

Дві прем’єри

Мюзиклом «Найвеличніший шоумен» у місті Вишгороді, що на Київщині, дебютував міський музичний театр. Уперше на українській сцені показали виставу про американського артиста Фінеаса Барнума, батька сучасного цирку. Сценарій написано за мотивами біографічної кінодрами, що минулого року з’явилася в українському телеефірі, а пісні виконано в оригінальному перекладі.

«Дикий театр»: гра не за правилами

Коли чую «театр», уявляю славетні місця столиці,  де в інтерєрі архітектурних шедеврів народжуються  шедеври сценічні. Як, наприклад, у Національній опері чи Театрі імені Івана Франка. Несподівано до цих київськиї святилищ Мельпомени доєднався молодий, незалежний, амбітний  «Дикий театр».  Про нього кажуть –   «найбрутальніший театр», де грають не за правилами,  не бояться відвертих сцен і прихованих тем.

Але  який він насправді, «Дикий театр»? Розпитуємо актора Микиту СЛОБОДЕНЮКА.

Хвилю натхнення тримай!

Перша пісня, перший концерт… Так починали всі популярні виконавці. Ігор Гринюк, четвертокурсник Київського університету імені Бориса Грінченка,  теж пішов цією стежкою. Хто знає, може, через кілька років яскраво засяє і його естрадна зірка.

Брехуни, що захоплюють

Як ви собі уявляєте похід у театр? Вбираєтеся у вишукану сукню або костюм, фарбуєтеся, робите зачіску. І звісно ж завчасно заходите у театральне фойє… Я теж так думала, коли вирішила піти у столичний Національний академічний театр російської драми імені Лесі Українки. Все почалося саме з вибору наряду, зачіски, вечірнього макіяжу. Яким же було моє здивування, коли навіть у престижному партері не побачила вишуканої вечірньої сукні чи спеціально зробленої «до театру» зачіски. Все було навпаки: «театрали» у джинсах, кросівках і навіть… спортивних костюмах.

Прокоф’єв зазвучить… піском

Чи міг би повірити хлопчик з донецького селища Сонцівка, що колись його казку озвучуватимуть президенти Білл Клінтон і Михайло Горбачов, актори Шерон Стоун, Софі Лорен і Антоніо Бандерас, рок-музиканти Девід Бові, Еліс Купер та Стінг?

Світлина з вільного джерела інтернету

«Віденська кава» за рецептом Дмитра Корчинського

У столичному театрі «Сузір’я» – аншлаг. На перший погляд дуже дивна публіка: літні люди, молодики спортивної зовнішності, військові, народний депутат та навіть капелан. Згодом стає зрозуміло: їх поєднує любов до кави…

Від Івана до Івана

Напередодні 380-тої річниці уродин Івана Мазепи у столичному Музеї гетьманства – ошатній кам’яниці, яка, за переказами, свого часу належала славетному гетьманові, відкрито виставку художника Івана Стоянова. Хтось зауважить: «І що з того, не така й дивина, виставки у цьому музеї – дійство регулярне». Так, якби не дві обставини: експозиція називається «Пам’яті Іван Мазепи», а її автор – болгарин. Ні, не «наш», не з Одещини – Стоянов народився і виріс у Болгарії.

З ДОСЬЄ «ГРІНЧЕНКО-ІНФОРМУ»:
Іван СТОЯНОВ народився 1961 року. Закінчив Шуменський університет ім. Єпископа Костянтина Преславського, отримав ступінь магістра класичних мистецтв. З 1986 року бере участь у колективних національних і міжнародних виставках. Провів 37 персональних виставок у Болгарії і закордоном. Україна є улюбленою країною митця: він відбулося чимало його персональних виставок. А в Музеї гетьманства художник виставляється вп’яте. Його полотна зберігаються в музеях і приватних колекціях Болгарії, Китаю, Японії, Білорусії, Португалії, Іспанії, Італії, Польщі, Франції, Македонії, Ізраїлю. І, звісно ж, України.

– Наша творча дружба бере початки 2011 року, коли Іван уперше завітав до нашого музею, – пригадує директорка Музею гетьманства Галина Ярова. – Торік він виставлявся у Португалії. Буває у багатьох країнах світу, але щиро любить Україну. І наш музей. На цю виставку ми чекали. Подивіться, які теплі, колоритні роботи! А який вишуканий герб Мазепи! І цю експозицію Іван Стоянов подарував нашому музею.

– Дуже приємно, що я знову з вами в Києві, в цьому розкішному музеї, – перебирає слово художник, до речі, розмовляє доволі чистою українською. – Задум проекту «Іван Мазепа» дуже давній. З великим натхненням малював картини про Мазепу, відтворював елементи українського, «мазепинського» бароко та українського народного мистецтва. Це мій сьогочасний, індивідуальний погляд на особистість Мазепи – великого українського європейця. Україна – це Європа, Європа – це Україна. Бажаю щоб у вас, як в мене, в серці була частина величного духу Мазепи.

– До постаті Івана Мазепи ніхто не був байдужим, – зауважила Галина Ярова на церемонії відкриття виставки. – Минали століття: царська Росія, радянська історіографія, потім українські історики, українці світу, наша діаспора – кожен бачив свого Мазепу, його роль в історії. Діаспора мала право і можливість відзначати «Академії пам’яті Мазепи». Там завжди шанували Великого Гетьмана – ми бачимо це з експонатів, переданих нам заокеанськими краянами. Музей гетьманства відкрито 1993 року, а вже за рік ми проводили першу в Україні конференцію, присвячену Івану Степановичу Мазепі. Тоді з Канади отримали листа: «Привіт, мазепівці, яке щастя що в Україні є такий музей»! Це написав нам світлої пам’яті Степан Ґела. А згодом надіслав нам частинку своєї філателістичної колекції, де є великий Миколаївський Собор Мазепи і конверти зі спецпогашеннями. За 20 років відзначатимемо 400-літній ювілей Івана Степановича Мазепи. Впевнена, тоді його сприйматимуть інакше: з кожним роком ми все більше пізнаємо цю знакову постать. І горді, щасливі цим. Коли постало питання про перейменування аеропорту «Бориспіль», серед імен-кандидатур був й Іван Мазепа. В Інтернеті почалося голосування, і ми перемогли: більшість людей висловилася за те, щоб аеропорт «Бориспіль» носив ім’я Великого Гетьмана. На жаль, керівництво Бориспільського аеропорту до такого рішення не дозріло. Виправдовувалося: мовляв, їхня профспілкова організація цього не прийняла. Чути це дуже сумно і боляче. Коли детально читаєш біографію Мазепи, розумієш, як йому було важко. Є народне прислів’я: «Від Богдана до Івана на Вкраїні не було гетьмана». З роками Україна таки по-справжньому оцінить Мазепу.

– Радо познайомився з паном Іваном, з його творчістю, – долучився до розмови Ігор Мазепа, голова міжнародної громадської організації «Родина Мазеп». – З приємністю відкрив для себе його неповторні тематичні роботи про Івана Мазепу і наш родовий герб. Звісно, історія роду Мазеп ще рясніє чистими сторінками. Мазепа походить з Волині, а деякі європейські історики стверджують, що цей край частково заселяли вихідці з Болгарії. Герб Мазеп дуже схожий на герб правлячої тоді в Болгарії династії Дуло. Свого часу побував у Болгарії, захопився книжками болгарською мовою (читати їх нескладно). Це були книжки болгарських націоналістів, які використовують у своїй символіці цей герб. Я накупив тоді цих праць, і поки відпочивав на морі, багато читав про історію Болгарії. Там багато цікавого і для нас невідомого. У своїх картинах пан Іван майстерно пов’язав козацьку тему коней з елементами фамільного герба Мазепи. Півмісяць, зірка є сакральними знаками і я переконаний: ці роботи мають потужну енергетику. Тому різні ворожі сили неодмінно відступлять від музею.

Справді, того доволі похмурого дощового дня у музейній залі пломенистим шалом фарб вигравали колоритні, виконані темперою роботи болгарського художника. Про живопис розповідати – справа невдячна. Та й репродукції не можуть достеменно передати магію фарб Івана Стоянова. Аби пересвідчитися в цьому, не минайте Музею гетьманства.

Обираємо Голохвастова?

На більшості печатку ніде поставити… Чотири десятки коучерів вселенського масштабу… Це я про кандидатів, що лізуть в Президенти. І якщо ти не знаєш, що таке коуч, вони (зуб даю!) прийдуть до тебе, обіцяючи за твої ж гроші «всєобщєє благодєнствіє», успіх у бізнесі, шалене кохання, манну з неба і газ за низькими цінами… А ти стоятимеш, як Проня Прокопівна, роззявивши качиного рота, і «красіва жизнь» кружлятиме над тобою разом з небесною манкою…

Костянтин КУКУШКІН: «Я просто ідеаліст»

Молодий, харизматичний, амбіційний, талановитий баяніст Костянтин Кукушкін – з Куп’янська, що на Харківщині. Там народився в сім’ї залізничників, закінчив місцеву гімназію №1. Попри молодий вік (йому 22 роки) здобув заслужене визнання не лише у мистецькому світі. Його знають і люблять шанувальники музики в Україні і за її межами: Костянтин – лауреат всеукраїнських та міжнародного конкурсів.

«Взаємозв’язок» у Х.Л.А.М.і

На розі столичних вулиць Межигірська і Ярославська спускаємося у підвал, до Х.Л.А.М.у. Перше, що спадає на думку, коли читаєш цю вивіску, є насправді чистісінькою оманою. Х.Л.А.М. – абревіатура, назва арт-кафе, яку  складають перші літери найменування творчих професій: художник, літератор, артист, музикант.

Шекспір застерігає

Завжди боялася сірості. Отого «совковського» натовпу, який і досі, здається, переслідує на наших вулицях. Інколи, коли читаю чужі коментарі під якимись політичними постами, які, дякувати Богу, лише випадково з‘являються у моїй «Фейсбук»-стрічці, мені теж стає страшно. Так, ніби ці недолугі сірі люди намагаються затягнути мене кудись в минуле, у сіру прірву, в котрій їм, напевно, по-мишачому буде сито і тепло.

Містична реальність Ганни Чіпко

Часом майбутнє, що страхає, стає сьогоденням, містичні історії з древніх рукописів — реальністю, а випадкові зустрічі — зовсім не випадковими. П’ятеро молодих оригіналів, колоритних і неоднозначних, — п’ять доріг, що спонукають до самопошуків…

У Катеринин день з «Чумаками»

«Не вмирайте, Чумаки!», – побажав хлопцям Василь ГерасимовичТриліс. Сказав і щиро, і з іронією, як уміє лише він. І раптом сталострашнувато. Ні-ні, живіть, «Чумаки»! Бо хто ми без вашої пісні? Для нас – цесіль, щоб життя не було пісним. Для України – це збройна сила в умовах гібридноївійни! Ви – наше буття! Вже 30 років з вами і «чорна хмара наступає», і «чумаквоза завертає»,і «гай, гай, зелен розмай», і «річка Дунай», і «не стелитьсяхрещатий барвінок», і «стає зоря над Почаєвом». 30 років, ви ходите заТрилісовою валкою, а ми – за вами. Як побачимо чумацьке багаття – кидаємо всена світі і біжимо на цей чистий вогонь. Він зігріває, опритомнює, дає силу ймудрість. 

Василь Герасимович вважає, що народна пісня – це національне Святе письмо. Ініхто йому ще не зміг заперечити. Та й не наважиться. Бо у народного чумакаУкраїни аргументи «залізні». Тому краще – слухати і вчитися«як треба». А щоб опанувати правду народної пісні, знаєте, скільки пудів солідоведеться з’їсти? Якщо навіть по одному пуду в рік, то за 30 літ з’їли«Чумаки» майже півтонни! Недарма, московити кажуть, що сіль у київськихмагазинах пропала. То її «Чумаки» їдять! Ради української народної пісні вонище тонну готові з’їсти. Не страшно. Навезуть з нашого Криму, будьте певні! А зтою сіллю скільки пісень назбирано по крупинці? Десь з півтисячі. А скількилюдей перейшло через гурт? Дві-три сотні! І полягло хлопців немало, слава ісвітла наша пам’ять чумацькій чоті!

1993 року народний чоловічий хор «Чумаки» виборов І місце серед чоловічих хорівУкраїни на пісенному конкурсі імені Миколи Леонтовича. Для Триліса досізагадка, як вижив цей гурт, який «не обіцяв нічого доброго». Як він самнаблизився до того чумацького багаття – теж таїна. А може воно й добре, що є насвіті ці нерозгадані загадки буття? Бо в простеньких піснях все зрозуміло. Атут глибочезний зоряний колодязь, з яким ми повноцінні, багаті і просто –Україна! 

Якби українська народна пісня співала сама себе, то співала б саме так, якспіває гурт «Рідна пісня». Співала б, як чумацькі сестри – Оксана Гордієць,Валентина Орел, Катерина Левенко – три прекрасноголосі, шляхетні, вродливіжінки. Вони в усьому справжні. Бо ж хто вчитель? «Дівчата, не викаблучуйтеся»,– сказав один раз в житті Василь Герасимович. Може, й не до нихзвертався. Але ця настанова на все життя.

«Дівчата, ах, які ж ви молодці!.. Ох, і молодці!.. Ах, звучите!..»

І ця похвала відхудожнього керівника гріє, як чумацьке багаття. Заслужили! Жіночий народнийгурт «Рідна пісня», лауреат літературно-мистецької премії імені Григорія Сковороди,лауреат пісенного конкурсу імені Порфирія Демуцького, об’їхав з піснею лише півсвіту. А хочеоб’їхати весь! Дай Боже! Атим часом дівчата сердечно привітали братів-чумаків, подякували за дружбу,чумакування, подарували розкішні народні пісні і заспівали «Многая літа!».

Триліс не старіє! Вважає, що після 80-и життя прецікаве і прекрасне. Саджає у себе на садибі дуби і хочеподивитися, чи родитимуть вони жолуді у свої сто років. Знає Василь Герасимовичще одну мудрість: «народнийчумак України» має гіднопередати традицію головування, що він і продемонстрував. Церемонія передачівлади була безкровною і просто зворушливою! «Повірте, без жодного жалю передаюцю булаву і чумацький батіг випускникові Київської музичної академії Оресту Шинкаруку», – щиро сказавВасиль Герасимович. От би цей приклад нашим очільникам, для яких посада –кінець світу! От би послухати їм чумацьку пісню! 

На щастя, чумацька пісня вневолі не звучить. Творитьсяне з примусу, а з потреби співати! І ювілейний вечір, присвячений 30-літтюнародного чоловічого хору «Чумаки», став насущною потребою – співатиі слухати. І дякувати за цей Божий бонус!  Слухати Героя України народного артистаАнатолія Паламаренка. Здається, що «Ярмарок» Остап Вишня написав саме дляАнатолія Несторовича. Ну хто ще прочитає так, як цей лицар слова!

А час летів зі швидкістю несамовитої євробляхи. І так ми його заощаджували, щой зайвого слова не сказали, куплета зайвого не проспівали. Чумаки з часом незмагалися, а працювали на випередження! Неквапна чумацька валка наповнила вечіртакими ключовими посилами мудрості, сутності, справжнього свята, що й завтра іпіслязавтра працюватиме вонина Україну. Просто потрібна критична маса людей, які зрозуміють, що «мир силоюне втримаєш, його можна досягти тільки порозумінням»! І чумацька пісня тут–медіаторка і миротвориця.

Ради неї перелетів океан Святослав Стус, соліст гурту, один з найперших йогоспіваків, який давно мешкає у США. Ізнову відчув себе у рідному чумацькому колі своїм, ніби й не відходив відбагаття. І заспівав, як колись – прекрасно, натхненно! Одержимі люди!

Ради свята напекла смачнючих пиріжків письменниця Тетяна Лемешко, дружинавірного чумака Сергія Лакизи (за сумісництвом доктора хімічних наук:), і присмачила їх поетичнимирядками. Привітав «Чумаків» Василь Кушерець, голова правління Товариства«Знання», яке реально підтримує гурт. А скільки б хлопці могли наспівати, якбищедрих людей було більше!

Я б мала спитати пана Василя, чи всі свої статки, нажиті за гонорари, вінзадекларував. Знаю, що він скаже: «Пані Галю, ми співаємо не за гроші, не заславу. Ми співаємо, бо неможемо не співати!». 

Мала б спитати Василя Герасимовича, чи довго він співатиме? Скаже: «Скільки житиму, стільки й співатиму. Це – як дихати». Для цих людей піснявизначає смисл і якість життя. Це простір їхньої Свободи. Це їхня і нашаУкраїна. І безсмертя.

І зустріч, що у Катеринин день сотворилася, – безсмертна. Якщо згадуватимемо найщасливіші стрічі в нашому житті, то неодмінно спогадаємо й цю.

«Глядач втомився»

Щоосені Київ творить «Кінолітопис». Міжнародний фестиваль документального кіно скликає до нашої столиці режисерів зі всієї Європи, сходу і, звісно, з України. За всю не таку й велику історію кінофорум уже зібрав понад 1000 документальних фільмів з 52-вох країн. Цього року до програми ювілейного ХV «Кінолітопису» включено 44 документальні стрічки.

Оден – не один в «Костюмерії слова»

Чотири роки поспіль на вітчизняному книжковому ринку справжнє диво: попит на українську літературу невпинно зростає. А з 2015 року низка видавництв почала все більше презентувати українськомовні переклади творів зарубіжних письменників, раніше недоступні чи й просто заборонені.

Листопад світлин захопливих

То була справжня феєрія барв:  у портретах, вуличних етюдах, що вихоплювали миті життя – захопливі, часом гіркі, навіть трагічні.

«Донбас»: віконце в бедлам

Чому новий фільм «Донбас» викликає такий вир емоцій в українського глядача, а російського – рве на шмаття?

Пафос навиворіт

Після перегляду «Таємного щоденника Симона Петлюри» практично нічого не залишилося. Порожнеча й одинокі тіні – наче в залі кінотеатру «Київ», де я це кіно подивився. Загуслий грим на крупних планах Винниченка і Грушевського, батальні сцени,що нагадують поширені нині клубні масовки-реконструкції, зал паризької ресторації з автентикою вкрай обмеженого кошторису часів спочилого у бозі не безталанного телешоу Віктора Андрієнка. Наші заслужені і народні, які у рясному поті чола грають як уміють французьке життя, французьку Феміду і навіть тамтешній вищий політикум… З усього цього гамузу запам’ятається хіба що миттєвість: тюремний наглядач у виконанні славного актора Вертинського.

Вовчик і «Брама»

Це Вовчик. Прокляте дитя враженого радіацією та корупцією Хогвардзу. Український Гамлет без меча. Дон-Кіхот, якому замість вітряків дісталися атомні станції. Лесин Лукаш, який бродить лісами, де ростуть уранові гриби. Князь Мишкін, якому замість Аглаї друзі можуть замовити хіба що дешеву столичну повію, і якому ніколи не лікуватися у Баден-Бадені…

Український Гоголь в українській Пальмірі

Слухай сюди: а ти хочеш заміж? І не тоді, коли ти з кимось у стосунках чи вже маєш нареченого, а просто заміж? Як зміни статусу. Ну, щоб по супермаркету з ним, законним чоловіком, вальяжно так, із кошиком, повним скарбів, пройтись. Чи залом аеропорту, з красивими валізами. Чи вулицею: ти вся така втомлена, щось тягнеш важке сама, а він –  раз і підхопив…

Міні-сцени нижче плінтуса і тату в скляних кімнатах

На ній 400 мультидисциплінарних творів. 85 митців з усієї України та 30 південнокорейських фотографів. Це виставка «Exposure. Opening of season», яка до 22 липня обжила мистецький центр «Арт-завод Платформа». Скульптури, живопис, графіка, світлини, різноманітні інсталяції, татуювання та навіть акторська майстерність – всі ці творчі напрями репрезентовані у просторі «Exposure» (у перекладі – «Перебування під впливом»).

Між «Пеклом» і «Раєм»

Експресивний живопис на межі свідомого та підсвідомого,.. міфічні люди-дерева,.. перегук  імпресіонізму з модернізмом і символізмом… Такою постає творчість берлінської художниці з українським корінням Марини Барановської. Її персональну  виставку «Paintings» («Картини») у столичній мистецькій галереї «Voloshyn Gallery»  поділено на дві частини.

Назар-Хайдар ХАССАН: «Завжди знайдуться ті, хто критикує»

«RIZUPS»  працює  у жанрі – хіп-хоп. Попри екзотичну «заморську»  назву, гурт виник у Львові восени  2007 року. Сьогодні він (або новий проект «ХАС» у тому ж таки складі) збирає повні зали. Як, здавалося б, просте юнацьке захоплення заповнило життя, стало кредом, la profession de foi? Розпитую соліста та співзасновника гурту Назара-Хайдара Хассана.

«Чумацький шлях» прослався світами

Ельміра Шемседінова –  художниця й одна із 35 учасників проекту «Чумацький шлях». Мистецтво у її кримськотатарській родині передається з покоління в покоління. Тому Ельміра подала на проект не лише свої роботи, а й твори батька та діда. Її дідусь Ірфан Шемседінов – скульптор та архітектор,  автор севастопольської стели, відомої як «Багнет і вітрило», що стала своєрідної візиткою міста.

«Танець вибрав мене»

«Танцюю, бо це моє покликання, у танці я щирий і справжній. Танцюю, бо танець  стимулює до творчості. Танець –то мистецтво, а мистецтво –  найсильніші ліки» , –  пояснює Володимир ГРЕК, хореограф-балетмейстер, артист, старший викладач Інституту мистецтв Київського університету імені Бориса Грінченка.

Аграфена ГАНДЗЮК: «В Україні у митців виростають крила»

У стінах столичного Будинку художника вперше виставляються твори Аграфени Гандзюк. Миколаївської хужожниці, яка за 20 років неповторного образотворення підкорила найкращі галереї Франції, але зберегла вірність Батьківщині.

Зором серця, порухом душі…

Митці з вадами зору та хворобами опорно-рухового апарату презентували свої роботи на виставці «Мій талант тобі, Україно!»  в агентстві «Укрінформ». Неважко здогадатися, хто саме автор об’ємних картин, які сприймаються і на доторк: жага творити сильніша за фізичні недуги.

«Єдине, що вічне…»

«Земля – єдине на світі, що має цінність. Єдине, що вічне. Єдине, заради чого варто трудитися, за що варто боротися… і померти. Червона земля Тари єдине, що тебе не змінить», – так герой роману «Звіяні вітром» Джеральд О’Хара намагався донести істину цінності матінки-землі до своєї доньки Скарлетт. А та відверто сміялась йому в обличчя, і не хотіла чути, що Тара є годувальницею. Вже згодом, у хвилини відчаю, згадувала батькові слова: «Червона земля Тари – ось, що дає тобі сили»…  Так було півтора століття тому, така правда буття залишається і в наш час.

Олена ЯЩУК: «Нації важливо ідентифікуватися у мистецтві»

На мистецьких просторах бачимо нову хвилю, що відносить нас від звичних виставок до модерних інсталяцій і проектів-конкурсів. «Український тиждень мистецтв» закріпився  у столичному Будинку художників ще з 2009 року і відтоді набув визнання серед українських та іноземних цінувальників прекрасного. А тому й відбувається двічі на рік.
Про сезон «2018-весна», його переможців  та  прийдешнє мистецтва розповідає Олена Ящук,  художниця  і куратор уже  XVI Міжнародної виставки-конкурсу «Український тиждень мистецтв»

ONUKA заспівала в метро

Вона, схожа на прекрасну принцесу з іншої планети, несподівано увірвалася в наше музичне життя, і для нас, українців, стала коханням з першого погляду.

«Каліки»: рецепт для «всепропальників»

А чи знаємо ми, про що розмовляють наші майже дорослі вже діти за щільно  зачиненими від нас дверима? Що чують, коли відгороджуються від нас глухими навушниками? Що бачать, коли за сніданком дивляться крізь нас, мовби крізь скляну стіну? І що думають, коли ми запитуємо: «Ти попоїв?.. Вдягнув шапку?..»

Джаз «на виріст»

Дитинство. Лагідний плескіт Чорного моря, сплітаючись з ритмами дитячого джаз-бенду «Діксіленд», налаштовує на внутрішній спокій, мрійливість і безтурботність. Життя учасників ансамблю тільки починається, проте швидкоплинністю вперто нагадує про наближення змін…

«Там сила вража не устоїть»

Нарешті у вітчизняному кінематографі з’явилося вагоме, присвячене героїчній борні на Східному фронті, – повнометражний художній фільм «Кіборги. Герої не вмирають» українського режисера Ахтема Сеїтаблаєва.

«Marry me»: кайдани чи квіти?

Фраза «Ти вийдеш за мене?» – чоловіче кліше, про яке мріє бодай більшість жінок. Про це згадалося на виставці «Marry me», яка від  8 грудня експонується у столичному Музеї історії Києва.

Аніліновий фотоживопис Михайла Французова

Однозначної періодизації вуличної фотографії не існує. В літературі зустрічаються імена окремих фотографів, які творили в цьому жанрі ще на межі XIX і XX століть. Львів’янин Михайло Французов створює не просто стріт-фото, а таке надприродне явище фотомистецтва як анілінові вуличні світлини. Побачити роботи та відчути стиль, почерк майстра можна було на виставці «Indigoterra» (тобто, «Земля індиго»), в київській галереї «ART 14».

Зміни, увічнені в митях

Фотоконкурс «Країна змін» – це не просто платформа для реалізації креативних задумів творчої молоді з хистом до фотомистецтва. «Країна змін» – це сигнал суспільству, заклик до дії, привертання уваги до краси, яку ми не помічаємо. І до гострих соціальних проблем, які часто недооцінюємо.

Сонце із кримських сувоїв

У неї нагло забрали малу батьківщину, будинок, але вона не зламалася. Хоч змушена була поспіхом переїхати до «великої України». Тепер вона в Києві, здобуває нову освіту, займається мистецтвом, організовує виставки і дарує світові красу своїх картин.

«Припутні». Любов, яка робить людей народом

Я не буду про дороги та тротуари. Це вторинне. Потрапляючи у світ, вільний своїм самовираженням від того, а що скажуть люди, пронизаний любов’ю та доброзичливістю, де всі усміхаються одне одному, де слова «дякую» і «будь ласка» звучать на кожному кроці (навіть тоді, коли вибачитися мав би ти, бо зачепив когось ліктем, тобі кажуть «вибачте мені»), – так ось досі я ніяк не могла визначити у ньому свій статус.

Подих Новоріччя

Теплий осінній день. На столичній вулиці Терещенківській гамірно, біля музею Ханенків зібралося багато школярів. У дітей іскряться очі, вони щось жваво обговорюють. «Мабуть, обов’язкова шкільна екскурсія до музею», – подумалося.  В шкільні роки такі екскурсії набридали. Раділа одному, що раніше в такі дні можна було раніше потрапити додому. А ці діти на вигляд не стомлені –  навпаки: захоплено діляться враженнями, показують одне одному фото на своїх смартфонах.

На крилах Мрії

Мрії, що народжують книги. Саме так почалася письменницька кар’єра Макса Кідрука. Далекого 2008 року дипломований інженер-енергетик, а на той час студент аспірантури шведського Королівського технологічного інституту помандрував за Океан.

Сповнені оптимізму 

У столичному Центральному будинку художника триває виставка до 60-річчя утворення Дніпропетровської обласної організації Національної спілки художників України.  Тільки-но входиш до зали, в око впадає  розмаїття художніх стилів та образів, колористика картин, різнобічна тематика творів. Тут знайшлося місце і народному петриківському розпису, і сучасному авангарду.  

«DZIDZIO Контрабас»  без шлейфу попкорну

Мене попереджали, але я пішов на фільм «DZIDZIO Контрабас». Що я побачив?

Вишиванка війни у фарбах, словах і звуках

Талановиті люди – талановиті в усьому. І скрізь встигають… Років зо три тому в забічному селі на Чернігівщині, за сто кілометрів від столиці, де я маю дачний будиночок, з’явився раптом новий сусід. Інший сусід-абориген, компанійський, метикуватий дядько, вже наступного дня повідомив мені, що то столичний художник. Ну, художник – то й художник.

Усмішка птаха

Все, що дало мені життя,
В красу перетопляв я.
(Іван Франко)

Живильною волею різця його герої розламують вікову кору і видибаються з дерева, мовби з далекої історії. Розпростерши рамена та струсивши геть лузгу забуття, розплющують очі, мружаться від безміру світла і парсунами вподібнюються усміхненим птахам. Ця осібна світла печать виразу відтепер позначатиме їх завжди і скрізь суворими карпатськими буднями: у селянські праці, повсякденних родинних клопотах, у празникових розвагах-балюваннях, у дружбі-цімборстві, у коханні і щасті материнства, в зустрічах і провадинах, у радості й журі. Бо тепер вони житимуть усім, що наповнює життя, не очікуючи смерті й тліну: істинний мистецький твір гине лише з останнім його шанувальником.

«Коронація» вибраного нації

Сімнадцять років тому з примарного, неясного спершу задуму, зате з рішучого бажання з’явився український літературний «Оскар»   –  «Коронація слова». Хтозна, чи сподівалися тоді Тетяна та Юрій Логуші, що їх подвижництво пустить таке міцне коріння і так заколоситься тим  мистецьким змаганням на національній письменницькій ниві? Певно ж, вірили, бо інакше б і «тин не вязали», і немалі кошти з року в рік у ту Божу справу не офірували. Тепер ось пан Юрій каже: прямуємо до 20-річчя…

Шевченкове Слово з вівтаря

Гастрольний шлях до Сполучений Штатів Америки провідного актора Полтавського музично-драматичного театру імені Миколи Гоголя, народного артиста України Василя Голуба починався ще три роки тому.

Вернісаж сонця і добра

У столичному Будинку кіно – художня виставка «Квітами стелиться земля» Любові Кімбел-Добровольської. Її творчість охоплює простір у тисячі кілометрів: від зачарованої Десни, на берегах якої народилася, до пейзажів заплави річки Медуей, що на крайньому південному сході Англії. Яскраво-зелені луки графства Кент, статечні могутні дуби, які століттями впевнено тримаються британської землі, – поруч із київськими каштанами. А квіти – вони скрізь квіти, чи то у Великій Британії, чи у рідній Україні… 

Рушникова стежина до Максима

Сивий, трохи стомлений, в літах  чоловік, якого ми пам’ятаємо з фотографій і якого немає з нами понад півстоліття, – наш сучасник. Максим Рильський, поет-академік, мовознавець, перекладач, суголосний майданній епосі сьогодення.

Книги надихають

Втретє столичний Грінченків університет збирає на щорічний Всеукраїнський фестиваль «Book Fashion» студентів і старшокласників, захоплених розробкою та просуванням у «світовій павутині» буктрейлерів і промороликів до найпопулярніших та найцікавіших книжок.

Організатори – пристрасні популяризатори читання, а тому прагнуть підтримувати у широкого загалу інтерес до новинок книгодруку та книжкової моди. «Book Fashion» засвідчив: багато з нас може неочікувано для себе відкритися як режисер. Варто лишень творчо захопитися: зробити бук-трейлер – відеролик до улюбленої книжки.

«Географія» учасників фестивалю доволі промовиста: Волинь, Закарпаття, Поділля, Наддніпрянщина, Донбас та Причорномор’я. Ще одне свідчення того, як  українці шанують друковане слово та творчо і креативно ставляться до його поширення. Зросла й фестивальна аудиторія: цього року в «BookFashion» взяли участь не лише студенти і старшокласники, а й учні молодших класів.

А гран-прі у нелегкому мистецькому суперництві вибороли учні Романівської гімназії, що на Житомирщині, Анастасія Садурська й Олег Львов та студентка Київського університету імені Бориса Грінченка Єлизавета Садурська –  за бук-трейлер до книжки «Лайзл і По».

– Найголовніше – зробити перший крок, навіть якщо він ще не позначився успіхом, – наголосила, вітаючи переможців та учасників творчого змагання, почесний гість фестивалю, співзасновник міжнародного конкурсу «Коронація слова» Тетяна Логуш. – Бо навіть цей крок означає, що ви вже попереду. Вірте у свої сили!

«Універсум  дитинства» Тамари Коломієць

Дитячі письменники, які пишуть для найменших, завжди викликають у мене захоплення й подив. Здавалося б, це так легко, що й сам зможеш, лише сідай і пиши. А як візьмешся – то, виявляється,  будь-який текст «дорослого значення» дається набагато легше за віршики про баранчиків, коників-стрибунців, хмарки та інших «героїв» дитячого світу. Талант писати для малюків дано особливим людям, які здатні подивитися на довколишнє очима маленької людини. Комусь такі проникливість і осяяння вдаються, сказати б,  ситуативно,  вихлюпуються кількома віршиками чи казками, а хтось живе з постійним талантом дивувати своїх маленьких читачів.

«Мері» та її фронтмен

Український рок-гурт «Мері» створено ще 1996 року. Їх музика сповнена любові до України, позитивної енергетики та сенсу. «Мері» має свою вдячну аудиторію. Ось фрази фанатів, зібрані мною після концерту: «Гурт геть не схожий на інші українські гурти! Пісні прості, але завжди «в десятку»…»;  «Мені насамперед подобаються тексти пісень: вміти сказати просто про складне – це, безумовно, талант…»; «Гурт люблю за пісні українською мовою! Заспівають російською чи змінять стиль, – не слухатиму…»; «Просто вони особливі. Вони – патріоти!..».

Планета «МАНДАРІН»

У столичному Центрі дитячої та юнацької творчості, що по вулиці Героїв Севастополя, вже 25-й рік поспіль скликає до себе шанувальників Мельпомени і Талії аматорський естрадно-драматичний театр-студія «МАНДАРІН». Назва театру – такий собі каламбур-абревіатура девізу чи слогана. «Ми – артистичні, невгамовні, даруємо глядачам радість і надію! Ми – МАНДАРІН!», – виголошують юні актори.

Контемпораріарт у середмісті столиці

Любов, Мистецтво, Весна об’єднали у спільний проект контемпораріарту 15 закоханих пар українських митців з різних куточків України. Проект ZenkoFoundation на ймення LOVE.contemporary представлено на глядацький суд у Музеї Києва. Його гасло: «Несіть у маси любов! Несіть у маси мистецтво! Кохайте та творіть!»

«Рок Екзамен»: не всіх іспитів варто лякатися

В одному зі столичних клубів відбувся традиційний звітний концерт «Rock Exams». Учні Рок Школи виконували кавер-композиції на відомі хіти, а також презентували свої авторські твори.

Через Київ – до успіху

 

Втретє Національну оперу України віддають талановитому юнацтву,  учасникам Міжнародного  фестивалю-конкурсу «Гран-прі Київ», який  відбуватиметься у столиці з 24 по 26 березня.

Сюрреалістична реальність

«Люди в багатьох країнах бояться. Політики цим користуються. Держави використовують мову погроз. Сучасне мистецтво – це антидот».
(Віктор ПІНЧУК, український підприємець, мільярдер і меценат)

«Майбутній час»,  інстальований з газет… Анімаційний чоловічок в такому ж аніме-ландшафті розповідає з великого  екрана  темній кімнаті про закони руху… У столичному «PinchukArtCentre» виставлено твори двадцяти одного номінанта на премію Future Generation Art Prize 2017.

В гаражі з «Radio Plush»

Прохолодна репетиційна база звичайного гаража: гітари, підсилювачі, шнури, кабелі… В такому аскетичному інтер’єрі музичної робітні спілкуємося з більшістю київського гурту «Radio Plush»: Іваном, Артемом, Олексієм. Ще один учасник, теж Олексій, соліст гурту, сьогодні не прийшов, працює. Колектив аматорський, хоча добре знаний у колі шанувальників року – брав участь у багатьох фестивалях, ставали фіналістами кількох пісенних батлів, його композиції не сходять із прайм-таймів популярних радіостанцій.

«Радосинь», осяяна «Плеядою»

Хор – це не тоді, коли багато,
а коли переконливо.
Не за владним помахом палички,
а за власним горінням.
Хор – це не обов’язково голосно,
зате без найменшої фальші.
(Сергій Цушко, учасник літоб’єднання «Радосинь»)

Дім, де райдуга

Похмурий ранок наганяє смуток. Монітор і ще сонний я; спроквола розумію, що бере початок новий день. Гортаю веб-сторінки, побіжно, в пошуках якої-небудь цікавинки.

Столітня скрипка ожила

У Диканській картинній галереї, що на Полтавщині, відбулося музичне свято на честь 140-річчя від дня народження славетного земляка – музиканта, композитора і хорового диригента Федора Попадича. Організатори підготували для гостей дійства справжній сюрприз: після маже столітнього мовчання зазвучала скрипка, експонат місцевого краєзнавчого музею.

Mustsee: 10 фільмів про журналістику

П’ятий курс. Той момент, коли вже напрацював на заліковку і пізнав ази професії. Перефразовуючи Шиллера: «Студент зробив свою справу, студент може відпочивати».

Корінь і крона Натхнення

У виставковій залі Національної спілки майстрів народного мистецтва України, що у Києві, на вулиці Рейтарській,  27 -А,  –  нова експозиція. Звітують дві близькі за духом народні майстрині, які працюють зі схожим матеріалом, проте різні у творчих формах і техніці.

Стожари Павла Дворського

Ми були сусідами у Чернівцях. Але того разу зустрілися в Києві, у мистецькій кнайпі «Купідон», неподалік Хрещатика. Там зазвичай добра кава, і там, в інтер’єрі струганих лавиць та давніх ужиткових речей, віє епохою «розвинутого соціалізму». Якраз в ту епоху, сорок років тому, і написав Павло Дворський одну з найчарівніших своїх пісень – «Стожари». Тепер таких пісень не густо. Та й час нині інший. Пісні – інші. Дещо, може, і не гірше лягає на душу, але… не таке. А, може, то ми «не такі», з торбою минулого на плечах…

Василь Триліс. Homo ludens*

Знаю його тридцять із хвостичком літ, а він, слава Творцю, все не міняється. Немовби той Вічний Верхівень із пісні, з прапісні, що «На воронім коні грає, На сонечко поглядає». Та ж таки жилава і струнка постава аскета, яку увінчує лискуча барокова храмова маківка голови, з-під мичок брів з кожним зглядом на тебе хлюпає щось тепле і терпуче, сяйне і бездонне, премудре і лукаве, щось ясне і ворохобне.

Берег Любові в далекім тумані…

Лілія Сандулеса не озирається назад. І не живе минулим. Дуже неохоче згадує все, що було колись…

Суп із пастайками від Івана Поповича

Його щирій вдачі, його голосу, що струменіє, мовби з гірських потоків, нема, здається, спину. Його голос і пісні не сплутаєш. За багато років його ніхто й ніколи в українському пісенному просторі не намагався наслідувати чи імітувати, бо, зрештою, те сфабрикувати неможливо. Він такий один. Як, скажімо, Том Джонс в Америці чи наш Олександр Сєров, котрого звабили колись до Росії. Мені завжди здавалося, що його пісня «ллється на просторі»  вільно і щасливо, що ніщо й ніде її не зачіпає, вона собі як чисте мистецтво в бурхливому вирі життя.

Божа іскра Мирослави Збожної

З Мирославою Збожною знайомі понад півтора десятиліття. З часів, коли разом працювали над створенням парламентського телеканалу. Тоді вона вже була досвідченим тележурналістом, професіоналом. Здається, для багатьох не стала дивиною звістка, що Збожна вирішила перейти на чиновницькі «хліби» в інформаційне управління апарату Верховної Ради. І раптом, коли вперше побачив її мальовані дива, пережив справжній шок: так вразили своїм душевним теплом, довершеністю виконання ці оригінальні роботи.

Володимир Івасюк і біла дама…

Понад чотири десятиліття тому на пікові творчості і слави Володимир Івасюк пише свій черговий шедевр. Один із багатьох.

Анатолій НЕЙОЛОВ: «У мене абсолютний слух на правду»

Засновника та керівника Київського театру-студії імпровізації «Чорний квадрат» Анатолія Нейолова називають учителем. І не лише на чорному квадраті сцени, а й у житті. Як згадує сам пан Анатолій, у дитинстві театр він особливо не любив. Тоді юний Толя й гадки не мав, що саме театр, щирий, правдивий, вибухово-імпровізаційний, стане справою його життя.

« … Як дихання, як птахові політ»

Національній спілці майстрів народного мистецтва України  – 25 років:  чудова нагода, щоб зібратися у  рідному столичному гнізді, що на вулиці Рейтарській,  27А. У невеликій залі – традиційна виставка  «Кращий твір року».  На стінах – рушники і килими, народні картини, на  столах  і підставках різьблені і плетені вироби, гончарні шедеври, витвори із соломи і коріння,  вишиті сорочки, народні строї. Ужиткові, але рівня високого мистецтва речі, і чисто художні витвори. У залі тіснява – не часто народним майстрам випадає нагода показати свою творчість на виставках, поспілкуватися з глядачами і колегами. І в держави, і у них самих навіть на такі маленькі свята бракує грошей.

Мистецтво і війна

Війна інколи залишає рани на тілі. Душу ж ранить завжди. Учасники проекту «Мистецтво проти війни» переконують власним прикладом: вилікуватися морально допомагає мистецтво.

Постулати Єрмоленка. Учительські і малярські

Андрій Єрмоленко – вчитель хімії, який зумів стати успішним художником. В його арсеналі такі відомі проекти, як Жлоб-арт, серія портретів Тараса Шевченка, нашивки-шеврони для український бійців та багато іншого. У нашому інтерв’ю він відверто висловився про недолугість системи української освіти,  про те, що лише займаючись улюбленою справою можна досягти успіху та про те чому ніколи і нікого не буде вчити малювати.

Картини з «в’язниці суворого режиму»

Стіни, пофарбовані білим… У підвалах туляться одне до одного сотні картин. На вибіленому тлі – «білі плями» історії українського малярства. Іменами творців, безжально вирваними з життя, стертими з людської пам’яті більшовицькою оприччиною.

Каменем у полтавське болото

Про «камінь» і «болото» –  це я так гірко пожартував, зателефонувавши до чиновників від культури з Полтавської обласної адміністрації та повідомивши про намір провести в обласній бібліотеці вечір пам’яті Івана Миколайчука. На це мені дотепно відповіли: хтозна, чи піде з того хвиля, але сморідку точно не буде.

Помилялися…

«В роках моїх така велика сила…»

Якраз на початку вересня сім літ тому трагічно обірвалося життя чудового українського співака і композитора В’ячеслава Хурсенка. Він був затятим рибалкою. І якраз під час риболовлі сталася трагедія: діабетична кома вдарила віроломно, а допомогти не було кому…

Ступені свободи Валерія Голейка

Навіть у столиці «спальні» райони не переобтяжені закладами культури. З такої не дуже втішної констатації почалася розмова з художником-абстракціоністом Валерієм Голейком, якого друзі з повагою називають Веном. Сидимо у затишній галереї «Енігма», яка вже півтора десятка років знайомить відвідувачів з ідеями тральфреалізму.

Зламана стріла

Ми зустрілися з ним 10 років тому, в далекому 2006-му, у помаранчевий період, на Красній площі в Чернігові, у сквері, де ще стояли кам’яні погруддя кривавих революціонерів-колабораціоністів… Нині головний сіверський декомунізатор Василь Чепурний те «сміття» звідти повимітав… А я згадую тепер ту давню зустріч і дивуюся: стільки тоді, у ту годину нашої бесіди, було символічного… Перше, про що він почав говорити, – містечко Ладан, побіля річечки Удай, про тамтешній жіночий монастир, про те, що прийшли колись совєти, все зруйнували, з величної церкви зробили колонію, з усього Союзу звезли туди неповнолітніх злочинців… І він за тими церковними мурами почав учитись музиці у прикріпленого до колонії капельмейстера, діда-композитора, старого німця Августа Гіпнера… Дід був майже сліпий, обкурений махоркою, мав на той час 85 років укритого таємницями життя…

Японські аніме на український мотив

Серед захоплень українців, таких різних, інколи неординарних, що не обмежуються рідними теренами, все більше шанувальників набуває такий вид японського мистецтва, як аніме. Отак брак контенту рідною мовою, бажання поділитися своїм захопленням із друзями наштовхнули трьох однодумців на ідею «українізувати» улюблені японські стрічки.

«Atlas Weekend -2016». Фестиваль – хоч розірвись!

Є в житті миті несподівані, які потім довго згадуєш. Подібне трапилося і зі мною: ще від весни мріяв потрапити на якийсь серйозний музичний фестиваль, намагався зібрати заощадження для поїздки, репостив у соцмережах записи з розіграшами квитків на всі можливі фести, щиро сподіваючись на щасливий випадок. Але все виявилось простіше і неочікуваніше, ніж я собі думав…

Коли тобі нав’язують темряву, а ти вперто рухаєшся до світла

«А квіти я буду малювати і малювати, бо я так люблю над ними працювати, що й слів не знайду, аби висказати ті почуття до їх любовімоєї великої любові!»

Майстер пензля і пера

Чи часто зустрічаємо людей, які наділені багатьма  талантами і цим щиро захоплюють, змушуючи знову і знову чудуватися розмаїттю краси, що її несуть у світ? Таким є син Донеччини Анатолій Дзюбан. Професійний художник, письменник, краєзнавець – його багатогранності справді можна позаздрити! Анатолій Миколайович – керівник народної студії образотворчого мистецтва «Степ», Відмінник освіти України.
Зустріч з митцем – завжди нові емоції. Одразу спадає на думку: творча неординарна людина. Закоханий у прекрасне, Анатолій Дзюбан створює красу і вчить цього інших.

Самородок

Другого травня друзі і шанувальники добірного грона талантів Івана Новобранця відсвяткували його 77-річчя. Член Національної спілки майстрів народного мистецтва України і Національної спілки кобзарів України, заслужений художник України, лауреат премії імені Самійла Величка. Кобзар, лірник, майстер народних інструментів.  Його шанує і щоразу тепло вітає українська столиця. Він відомий в Польщі та Франції. Його мистецькі полотна – в музеях Європи та Америки. Можливо, Новобранця менше знають у рідній Полтаві, але що тут дивного, коли навіть пророкам не віддавалось належне на своїй землі. Час, звісно, все розставляє на місця. Ми ж маємо віддавати людям належне за життя.

Paska Fest: великодньо-писанковий розмай

Менше тижня до Великодня!А ще стільки нагальних справ: і дім до свята причепурити, і пасочки напекти, і писанкам дати лад! Однак попри ту нагальність відчуття Великодньої радості додає наснаги й сили, щоб і все дома встигнути, і відвідати Paskу Fest!

«Дзеркало»,  де «сохнут бєльйо»…

У приміщенні культурно-просвітницького центру столичного Дніпровського району Театр української традиції «Дзеркало» відзначав одразу кілька ювілеїв.

Культові «Тіні» у містичній інсталяції

ХХІ століття. Століття сучасних технологій та інновацій. З кожним днем світ змінюється,  а з ним люди і , насамперед, їхній світогляд. Ми – нове покоління українців. Захоплення, сприйняття дійсності, погляди на життя. Все не так, як раніше. Але  є те, що незмінне, себто вічне.  Бентежить душу так само глибоко, зачіпає за живе, як і півстоліття тому. 

Поезія футбольного поля

Без чого неможливо уявити футбольний матч? Без гравців – певно ж, без м’яча – ясна річ. Без судді – та як же без нього? Та найперше, що хапаємо оком,  умостившись на трибунах, –  саме футбольне поле.  Чи замислюємося,  що люди, завдяки яким насолоджуємось грою, – не прості агрономи, інженери або ландшафтні дизайнери? Хоча у буденних клопотах – як і ми, у міській течії – зазвичай поруч з нами, непримітні. Їздять у метро чи маршрутками, поспішають у гурті перехожих на зелене світло, п’ють  ходову каву біля автокав’ярень  чи купують молоко у супермаркеті. Огляньмося.

Вишивання із кодом семи поколінь

Українські традиції – це щось прекрасне й неосяжне. Згадайте розповідь наших бабусь про свою молодість. Чи не заворожує вас давній звичай збиратися у понеділок усім дівчатам разом, співати пісні і вишивати рушники та сорочки. У цьому справді є щось магічне! Цю магію береже і відкриває усім небайдужим найвідоміший знавець вишивальної справи в Україні Юрій Мельничук, керівник студії шитва «Аріана» при столичному Музеї Івана Гончара.  Він і нам привідкрив таємниці давнього мистецтва, що переплітається з долею всієї нашої країни. У його майстерні вишивки постає неосяжний світ барв й орнаментики, де кожен символ щось приховує.

Катарсис

Коли маленькі полтавські політики, згадуючи далеке минуле, говорять про Полтаву як «духовну столицю України»,  це, на жаль, викликає хіба що гірку посмішку. Та все ж Іван Драч стверджує, що Полтава має митців столичного рівня. Розмова тоді у нас була про подвижника музейної справи, мистецтвознавця, художника і реставратора Кіма Скалацького.

Іван Власенко із «Побрехеньками…»

В «Урядовому кур’єрі» за часу редакторства Михайла Сороки, не без його мудрої та розважливої селекційної роботи, підібралася була команда щипаних і битих, давніх та впізнаваних у класичній українській журналістиці спеціалістів. Та команда майже в повному складі, знову ж таки за тонкої і стратегічної лінії головного редактора, базувалася не на штабній, так би мовити, редакційній базі по вулиці Садовій, поруч з Кабінетом міністрів, а на допоміжній, ніби «законсервованій» про всяк випадок. на Шулявці, у стінах добре відомого всім видавництва «Преса України».

Горицвітна осінь «Очей волошкових»

Ніхто не знає, яким буде далеке чи зовсім близьке у часі наше Завтра, але якщо сьогодні пишуться пісні і вірші, то не можна гаяти жодної хвилі, жодної миті, адже саме вони потім – ті пісні і вірші – можуть бути єдиним виправданням усьому тому, що нас очікує через нашу легковажність, чи, може, через щось таке, що й від нас самих не залежить… Ми не говорили з ним про його життя і долю, ми навіть оминали поглядом і словом його житіє теперішнє, не кажучи вже про майбутнє, але вся наша бесіда, всі його уривчасті, скупі речення були сповнені – прямо, і опосередковано – саме того німого виправдання, на яке з великим надлишком заслуговують хоча б ті-таки його – без сумніву геніальні – «Очі волошкові»…

Лисова пісня

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company