Одвічна проблема мало не всіх галузей культури – створення й адаптація досвіду, який непросто зробити універсальним без втрати його внутрішньої складності. Це помітно і в історіях про жіночу сексуальність. Щойно вони потрапляють на поле маскульту, неоднозначність часто поступається місцем зрозумілішим для глядача сюжетам.

Причина у самій логіці індустрії, яка намагається приборкати дискомфортний досвід емоційно комфортним. З поширенням тренду на висвітлення альтернативної сексуальності (все ще зазвичай табуйованої теми) новою хвилею популярності повернувся фільм американського режисера Стівена Шейнберга «Секретарка», знятий 2002 року за мотивами однойменної новели письменниці Мері Гейтскіл. Першоджерело обсягом усього кілька сторінок перетворили на повний метр, змінивши майже до невпізнання.

Еротичний перепис

Фабула обох творів спільна лише у зав’язці. Молода жінка у пошуках роботи відгукується на вакансію секретарки в офісі адвоката. Стажування її проходить відносно спокійно – проти того, що чекає на неї згодом. Бо після завершення випробувального терміну роботодавець без зайвих церемоній починає домагатися її, а головна героїня намагається збагнути власні відчуття того, що відбувається.

Відтоді сюжет принципово розходиться з першоджерелом.

У новелі героїню звуть Деббі, у фільмі – Лі. Новела завершується тим, що Деббі з власної волі звільняється й отримує розрахунок на двісті доларів більше, ніж очікувала.

«Я не відчуваю себе як повія чи абищо. Я відчуваю, що робила правильну справу. І подивилася на баланс свого рахунку із задоволенням», – саме так новелістка передає внутрішній стан героїні. Описуючи момент, коли та нарешті виходить з-під підпорядкування в усіх можливих значеннях цього слова.

Її ж «кінопрототипку» Лі відштовхує сам адвокат Едвард Грей. Вона приймає це і намагається знайти схожі переживання у інших людях. Лі знайомиться з Пітером і навіть погоджується стати його дружиною, але в останній момент розуміє, що ця роль їй затісна. Замість весільного вівтаря Лі обирає повернення до офісу Грея. У білій сукні вона сидить за його столом, вперто й майже демонстративно принижує себе, ніби доводить власну відданість. Зрештою, ця впертість переростає у їхнє спільне щасливе життя. Герої одружуються, ніби ідеально закриваючи невдоволені фантазії одне одного. Класичний хепі-енд, якого в першоджерелі немає, принаймні у такому казковому його розумінні.

За сюжетом новели після звільнення Деббі  її господар балотується на посаду мера. Колишній секретарці телефонує журналіст, який розслідує минуле адвоката, бо за ним, виявляється, тягнеться шлейф украй поганої репутацї. Її просять свідчити проти Грея і навіть з етичних міркувань пропонують приховати ці свідчення за псевдонімом. Деббі чи не вперше відчуває, що влада в її руках, що від того, в чому зізнається, залежить доля Грея. Але кидає слухавку. Справжній фінал новели – те, що відбувається всередині протагоністки. Вона замислюється над власним минулим. Згадує давню розмову з психіатром, його запитання, чи відчувала вона коли-небудь, що може перебувати поза собою, спостерігати за власними діями звіддаля. Тоді вона відповіла заперечно. Тепер відповіла собі ствердно: може. Це не сюжет зі щасливим чи трагічним фіналом – це щось значно складніше. Це історія людини, яка навчилася бачити себе.

Є травма – є трансформація

Психологічні проблеми у фільмі зображено в загущених криваво-деструктивних тонах. Лі займалася самоушкодженням і це формує її характер, той надлам, що все пояснює. Грей постає як її ідеальне доповнення, як чоловік, який своєю домінантністю буцімто «виліковує» героїню. Замінює один спосіб болю іншим – прийнятнішим, естетизованим, вписаним у межі сексуальності.

Але навіть цю лінію, виписану у початковому сценарії драматургині Ерін Крессіди Вілсон, режисер помітно спростив. Дослідниця Аріель Шадсон зазначає, що у ранній версії історії самоушкодження Лі не зникали після знайомства з Греєм і не перетворювалися на проблему, яку можна усунути стосунками. Сценарій значно більше працював із психологічним і соціальним контекстами. Наприклад, мати героїні читала книжки про селфхарм, сестра проводила паралелі між ним і соціально прийнятними способами контролю над жіночим тілом, а сама Лі залишалася значно суперечливішою й менш «виправленою» персонажкою. Іншими словами, навіть сценарій, який намагався складніше відтворити жіноче бажання, у кіноверсії зведено до безпечнішої романтичної версії.

Звісно, такий прийом можна пояснити бажанням авторів показати внутрішній розвиток героїні. Є травма, а отже, є й трансформація. Але саме тут і постає головна суперечність екранізації. На екрані вона тісно прив’язана до болю. У результаті сексуальність Лі не сприймається як самостійний прояв її особистості, а як наслідок травми, яку, зрештою, має «вилікувати» чоловік. І це помітно навіть у дрібних деталях. Зокрема, в аудіокоментарі до фільму Стівен Шейнберг згадував, що в одній зі сцен репліку Лі «Я така дурна» замінили на «Я твоя секретарка», бо режисер вважав другий варіант прийнятнішим. В іншому інтерв’ю він зазначав: багато глядачів очікували, що героїня зрештою «подолає» свій потяг. Саме тут найвиразніше проявляється ідея порятунку: «У цьому фільмі це не описано як проблему – насправді це лікування», – зауважує режисер.

Соковите зображення та сухий текст

Зізнаюся, візуально фільм надзвичайно спокусливий. Приглушене фіолетове світло, орхідеї, що постійно миготять у кадрі, набуваючи майже тілесної символіки, музика звучить так, ніби сама закохана у героїв. Усе це перетворює історію на таку собі еротичну фантазію – красиву, м’яку й майже казкову. Але цілковито протилежну оригінальній версії.

Новела Гейтскіл будується на оповіді самої Деббі. Текст здебільшого лаконічний, подекуди навмисно сухий. Не тільки через жанрові обмеження, це емоційно виправдано. Такий стиль ідеально транслює ставлення героїні до власного досвіду. Деббі оповідає від першої особи про те, що відчуває сама, а не ким є Грей і що він уособлює. Без намірів романтизувати чоловіка чи перетворити його на фігуру рятівника.

А фільм, попри свою красу, поступово зміщує фокус саме на динаміку стосунків між героями. Те, що в Гейтскіл процес внутрішнього усвідомлення, у Шейнберга стає історією взаємного доповнення. Можливо, саме в цьому ключова різниця між жіночим поглядом на досвід і його екранізованою інтерпретацією.