Червневе сонце на Одещині припікає так, що повітря над Куяльницьким лиманом буквально тремтить. Палючий вітер розносить терпкий запах солі, нагрітої глини та водоростей. Вода тут має неприродний рожевий відтінок. Берег, вкритий білими кристалами, озивається під ногами скляним хрускотом. Здалеку це місце нагадує іншу планету, але саме тут нині вирішується доля однієї з найунікальніших природних зон України.
На березі чути гул насосних станцій, різкі уривчасті репліки людей, плескіт води, яка поволі проходить новими шлюзами. Тут працює наукова експедиція Одеського національного університету імені І. І. Мечникова, її учасники фіксують результати першого етапу відновлення лиману, який роками перебував на межі екологічної катастрофи.
На розпеченому березі лиману розгорнуто польову лабораторію: «похідні» столики заставлені колбами із пробами води, ноутбуками, електронними солемірами. Двоє гідробіологів у високих гумових чоботях поволі бредуть густою куяльницькою ропою, яка їм майже по коліна. Один занотовує показники у журнал спостережень, інший фотографує берегову лінію. Кожні кілька хвилин чути сигнал приладу, який фіксує рівень солоності води.
– Показники поступово стабілізуються, – розповідає гідробіолог. – Ще рік тому тут була критична концентрація солі. Живі організми просто не витримували таких умов.
Найбільша проблема Куяльницького лиману – стрімке висихання і надмірна мінералізація води. Старий спосіб подачі морської води лише погіршував ситуацію. Сьогодні науковці тестують нову трирівневу систему фільтрації та рециркуляційних шлюзів. На неї сподіваються – як на рятівницю екосистеми.
– Ми нарешті знайшли технологію, яка дозволяє підтримувати природний баланс лиману, – запевняє керівниця експедиційної групи, доктор біологічних наук Олена Ткаченко.
– У таку спеку метал сильно розширюється, – пояснює головний інженер Віталій Захаров. Він проводить огляд шлюзового майданчика. – Тутешня солона вода у рази прискорює корозію.
Під вечір спека трохи спадає. Над водою мерехтить солоний на смак туманець, а рожева барва лиману у променях сонця аж рум’яниться. Світило повільно зникає за горизонтом, шум насосів стихає…
Куяльницький лиман неможливо оздоровити враз. На це потрібні роки наполегливої роботи, нових досліджень, складних технічних рішень. Але саме такі реальні здобутки, які побачила того дня у товаристві небайдужих людей, повертають віру в те, що ця природна перлина України не стане солоною пустелею.
Залишити відповідь