Український кінематограф переживав у рідному житейському морі чимало буревіїв, штормів і могутніх хвиль, таких, що виростають страшними дев’ятими валами. Як тепер, у трагічний і героїчний час повномасштабної війни. Вона не лише змінила фокус уваги кінематографістів, а й часто їхню долю. Деякі режисери, продюсери, актори взяли до рук зброю і пішли у самісіньке пекло фронту, боронити Україну від варварів-окупантів. Багато кіномитців відчули свій священний обов’язок тримати стрій у професії: фіксувати ту жахітливу й величну правду війни, яка має стати історією. Неспростовними свідченнями злочинів проти людності, скоєних в Україні рашистськими варварами.

Ті, хто нині фільмує цю історію, часто дивляться у вічі смерті. Такі стрічки морально складно переглядати, особливо нині, коли це все наяву. І найперше тим, хто втратив на війні рідних чи близьких, свою домівку, хто став вимушеним вигнанцем чи відчув на собі життя під окупацією. Соцмережі повняться обговореннями і навіть критикою доцільності публікувати відео чи поширювати фоторепортажі із зображенням понівечених, убитих…

Але документальне кіно призначене фіксувати події, якими вони є. Попри все візуалізація допомагає людині глибше й емоційніше сприймати, усвідомлювати реальність.

Згадаємо ж документальні фільми 2022 – 2023 років про нинішню російсько-українську війну .

«День українського добровольця» режисера Володимира Тихого. У фільмі описано один день повномасштабного вторгнення росії в Україну – 14 березня. Це той період, коли тисячі киян, рятуючись від ворожих ракет і снарядів, перебралися жити в метро. На околицях столиці точилися бої, вулиці майже знелюдніли…

Кінодокументалісти створили відеозліпок однієї доби життя різних людей – попспівачки, відеоінженера, історика, реставраторки, вченого-полярника, пенсіонерки. І документальне свідчення, як війна кардинально змінила долі людські.

«Фортеця Маріуполь. Останній день на «Азовсталі». Дмитро Козацький, керівник пресслужби полку «Азов», був на «Азовсталі» від початку оточення Маріуполя. І став «очима», якими світ побачив те, що там відбувалося. Кадри з «Азовсталі», які зафільмував «Орест» (Дмитро Козацький), лягли в основу короткометражного фільму.

«Йди за мною». Документальна стрічка режисера Любомира Левицького – про рятувальну операцію ЗСУ в Ізюмі. Військові 93-ї бригади «Холодний Яр» за допомогою квадрокоптерів тоді врятували сімейну пару цивільних, котрі потрапили під обстріл російської вояччини. Чоловіка поранили, та він самотужки дістався до українських військових. Жінка ледь не підірвалася на мінах, але завдяки підтримці з дронів її вдалося врятувати. Цю успішну операцію фахівці вже назвали безпрецедентною.

«Буча 22». Фільм режисера Владислава Васильченка – це, власне, розслідування «Суспільного», яке розповідає історію родини Чікмарьових. Свого часу Маргарита та Олександр втекли від сваволі «русского міра» на Донбасі. На жаль, рашисти знайшли їх у Бучі.

Творчий колектив Центральної телерадіостудії Міністерства оборони України і режисер Денис Возович створили документальний фільм про військових журналістів «Покажи, як я воюю!». Герої стрічки, четверо молодих офіцерів, розповідають про свій перший воєнкорівський досвід. До широкомасштабного вторгнення росії вони навчалися разом у військовому інституті. Тепер кожен веде свій запеклий двобій з ворогом на інформаційному фронті.

– За законами воєнного часу, дуже багато зі знятого не включили до фільму. Настане час і ми їх покажемо, – обіцяє Денис Возович.

Попри те, що документалістику про російські воєнні злочини в Україні на екрани виводять переважно українські режисери та оператори, цією темою цікавиться й іноземна кіноіндустрія.

– Це дуже важлива для світової історії війна, – зазначив виданню «Forbes» історик Тімоті Снайдер.

Українська воєнна документалістика має нині потугу для небувалого розвитку. Надзвичайний за силою переконання відеоматеріал, унікальний фаховий досвід творців, який набувають лише тоді, коли самі проживають те, що відтворюють, коли відчувають війну кожною клітиною тіла, – все це акумулює надпотужну енергетику документального кіно, про яке неодмінно говоритиме світ.