Страх, який ми переживаємо у безпечних умовах, дає змогу досліджувати власні реакції, спостерігати за емоціями та вчитися справлятися з напруженням. Про це йдеться у дослідженні викладача університетського курсу «Страх заради задоволення»  доктора філософії Матіаса Класена, опублікованому у виданні «Psychology Today».

На його думку, хорор є своєрідним «троянським конем навчання». Студенти приходять за захопливими історіями, проте поступово починають досліджувати складніші питання: як працює страх, чому невизначеність викликає тривогу. Так художня історія перетворюється на практичний матеріал для психології, літературо- та кінознавства.

Цієї осені студенти Класена побували у  лісового таборі і пів години, не відволікаючись, слухали біля вогню його оповідь. Щоб потім обговорити, чому спільне переживання емоцій може зближувати людей та чим усна оповідь відрізняється від літератури чи фільму. А під час спільного перегляду фільму жахів десяток студентів носили монітори серцевого ритму та заповнювали анкети. Фільм загалом налякав їх менше, ніж вони очікували, проте деякі сцени викликали виразну фізіологічну реакцію. Найбільший сплеск пульсу зафіксували під час епізоду, побудованого на ефекті раптового переляку. У середньому частота серцевих скорочень учасників зросла на 13 ударів за хвилину. Отже, тіло реагує ще до того, як ми встигаємо свідомо осмислити побачене. Натомість повільне нагнітання страху працює інакше. Темрява, тиша, відчуття невідомої небезпеки змушують нас завмерти. Психологи називають таку реакцію захисною: організм реагує на потенційну загрозу.

Однак, стверджує Матіас Класен, не варто сприймати хорори як універсальну терапію. Для когось вони можуть бути захопливою розвагою, а комусь — джерелом надмірного стресу, тривожних думок або порушень сну.  Втім, у правильному контексті навіть наймоторошніший сюжет може стати початком важливої розмови про психологію, емпатію, згоду та особисті кордони.