Діалог без відповіді…

– Ти мені подобаєшся. Але я люблю побути наодинці й рідко впускаю людей у своє життя. Та якщо вже впускаю, то ти для мене не просто «чужий». Мені комфортно із собою, зі своїми думками та «маленькими ритуалами». Я можу хотіти спілкування, а вже за кілька годин мріяти про тишу й можливість побути самотньою. Але якщо я впустила тебе у свій світ — ти для мене вже не просто якась випадкова людина.

– Дякую, що впустила.

– Я не вмію ні на кого покладатися. Мені справді простіше зробити все самій, ніж пояснювати, як мені потрібно. Я звикла самостійно шукати вихід навіть тоді, коли здається, що його немає, і не чекати, поки хтось прийде та все виправить. Навіть коли мені важко, я не завжди вмію про це сказати. Можу усміхатися, жартувати й відповідати, що все добре, хоча насправді хотілося б, щоб хтось просто помітив, що це не так.

– Хтось?

– Я не триматимуся за тебе. Я цінуватиму, любитиму, але якщо одного дня ти підеш, а ти неодмінно підеш, моє життя не зміниться. Ти в ньому гість. Цінний, важливий, але гість.

– Ти впевнена?

– Я можу мовчки зникнути на день чи два. Іноді мені потрібно побути наодинці, і я просто не хочу нічого пояснювати.

– Невже?

– Сьогодні я можу хотіти одного, а завтра — зовсім іншого. Я змінююся, дорослішаю, переглядаю свої погляди й не хочу залишатися тією самою лише тому, що комусь так звичніше. Я не вмію погоджуватися з тим, що мені не підходить, не хочу терпіти незручності заради чужого комфорту й завжди матиму власну думку. Я можу бути впертою, іноді надто категоричною, але точно не хочу проживати чуже життя.

– Така непостійна?

– Я вмію радіти простим речам: улюбленій каві дорогою на роботу, літньому дощу, красивому вечірньому Києву, теплому повідомленню чи розмові, яка випадково затягнулася на кілька годин. Можу запам’ятати маленьку приємність на весь день і знайти щось хороше навіть у звичайній буденності. Я хочу фінансової незалежності, можливості подорожувати, купувати те, про що давно мрію, не рахувати кожну витрачену гривню й не залежати від обставин. Я люблю прості речі, але це зовсім не означає, що не маю великих амбіцій.

– Складно визначитись?

– Я голосно сміюся, голосно плачу. Мене багато, і часом я просто не можу закрити рота. Можу розповідати одну історію, раптово згадати ще п’ять, перебивати саму себе й захоплено говорити про те, що мене цікавить. Я емоційна, іноді занадто. Можу щиро радіти дрібницям, переживати через слова, які хтось давно забув, і близько до серця сприймати те, на що інші навіть не звернули б уваги. Але я не хочу ставати тихішою, стриманішою чи менш емоційною лише для того, щоб комусь було комфортніше поруч зі мною.

– Така незалежна?

– Коли щось загрожує моєму душевному спокою, я від цього відмовлюся. Навіть якщо дуже хотіла цього, навіть якщо довго чекала, навіть якщо встигла прив’язатися. Я не хочу залишатися там, де постійно почуваюся недостатньою, де доводиться сумніватися у власній цінності й забувати про себе заради когось іншого. Мені ще багато чого потрібно навчитися, зокрема дозволяти собі бути вразливою та приймати допомогу. Але я точно знаю, що не хочу платити власним спокоєм за чиюсь присутність.

– Так багато бажань… надто егоїстичних.

– Я можу багато чого пробачити, зрозуміти й прийняти, але є речі, на які не погоджуся за жодних обставин. Я не хочу постійно здогадуватися, що відчуває інша людина, чекати на увагу, аналізувати кожне повідомлення й думати, чи достатньо мене. Я можу бути терплячою до людей, але не хочу бути безмежно терплячою до того, що робить мене нещасною.

– Тільки де в цьому всесвіті  я?! Якщо дійсно тобі подобаюся…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company