(фейлетон)
У кожному студентському гуртожитку, цих бетонних джунглях, де макарони варяться силою думки, а таргани мають власну ієрархію – живе Він. Геній! У кімнаті 214-й. Його погляд настільки впевнений, що закони фізики при його появі сором’язливо відводили очі. Він умів лагодити ! Правда, техніка після його втручання зазвичай переходила у стан «клінічної бадьорості», яка тривала рівно дві доби.
… Все почалося з чайника. Одного вечора він зламався. Студенти були геть у розпачі… Аж тут з’явився Геній.
– Спокійно! Пацієнт просто впав у кому, – промовив жартома Геній, закочуючи рукави.
Через десять хвилин стіл студентської кімнати нагадував операційну шаленого хірурга: чайник, дві алюмінієві ложки, шматок ізолювальної стрічки та чомусь… виделка.
– Виделка тобі навіщо? – Поцікавився хтось.
– Для резонансу, – відрізав Геній.
Через короткий проміжок часу чайник «зафурчав». Ожив! Він не просто запрацював, а видавав звуки старту реактивного літака. Кімната аплодувала, а Геній скромно витер руки об штору.
Проте за два дні відремонтований генієм чайник увімкнув режим «максимального прискорення»: він доводив воду до кипіння за лічені секунди й вібрував так, ніби збирався вийти на орбіту. Більше його вже ніхто не чіпав – боялися спровокувати локальний вибух.
За кілька днів у одній з кімнат гуртожитку згасла настільна лампа. Геній знову прийшов на допомогу. Цього разу його ремкомплект поповнився ниткою, скріпкою і незмінним дивним атрибутом. Цього разу – ложкою.
– Ложка – це мультитул майбутнього, – філософськи зауважив Геній, примотуючи плафон до стійки синьою ізоляційною стрічкою.
Лампа запрацювала. Але з нюансом: вона світила лише тоді, коли її підпирали томиком «Сучасної філософії». Й то – під певним кутом. Варто було прибрати книгу – і світло миттєво зникало. Склалося враження, що лампа просто відмовлялася працювати без «інтелектуальної підтримки».
Не минуло й кількох днів як сталося «легендарне кар’єрне зростання» нашого Генія, яке полягало в складнощі нових завдань. Тепер – ремонт замка на вхідних дверях. Пів години Геній чаклував над механізмом, видаючи дивні звуки. Один раз він вигукнув: «Ого!» І в цей момент у коридорі чомусь дивно заблимало світло. Але результат перевершив очікування: двері зачинялися з приємним клацанням дорогого сейфа. Була лише одна «крихітна похибка» – відчиняти їх можна було… тільки зсередини.
Студенти, що залишилися зовні, мовчки споглядали цей «тріумф інженерної думки». Геній, витираючи чоло замасленою рукою, мудро-стомлено видав:
– Ну… Зате тепер у нас повна безпека. Концепція «мій дім – моя фортеця»! Чи не так?!
З того часу в гуртожитку діє залізне правило: якщо щось зламалося – кличуть Генія. Але ніхто не дивується, коли після його чергового візиту праска починає ловити радіохвилі, а холодильник замість того, щоб холодити, починає тихенько співати щось схоже на джаз. Скоро всі звикли до цих метаморфоз і сприймали кожен ремонт за модернізовану версію виробу.
… Відтоді самовдоволення Генія вже не мало меж.
Залишити відповідь