Геній кімнати № 214

(фейлетон)

У кожному студентському гуртожитку, цих бетонних джунглях, де макарони варяться силою думки, а таргани мають власну ієрархію – живе Він.  Геній! У кімнаті 214-й. Його погляд настільки впевнений, що закони фізики при його появі сором’язливо відводили очі. Він умів лагодити ! Правда, техніка після його втручання зазвичай переходила у стан «клінічної бадьорості», яка тривала рівно дві доби.

… Все почалося з чайника. Одного вечора він зламався. Студенти були геть у розпачі… Аж тут з’явився Геній.

– Спокійно! Пацієнт просто впав у кому, – промовив жартома Геній, закочуючи рукави.

Через десять хвилин стіл студентської кімнати нагадував операційну шаленого хірурга: чайник, дві алюмінієві ложки, шматок ізолювальної стрічки та чомусь… виделка.

– Виделка тобі навіщо? – Поцікавився хтось.

– Для резонансу, – відрізав Геній.

Через короткий проміжок часу  чайник «зафурчав». Ожив! Він не просто запрацював, а видавав звуки старту реактивного літака. Кімната аплодувала, а Геній скромно витер руки об штору.

Проте за два дні відремонтований генієм чайник  увімкнув режим «максимального прискорення»: він доводив воду до кипіння за лічені секунди й вібрував так, ніби збирався вийти на орбіту. Більше його вже ніхто не чіпав –  боялися спровокувати локальний вибух.

За кілька днів у одній з кімнат гуртожитку згасла настільна лампа. Геній знову прийшов на допомогу. Цього разу його ремкомплект поповнився ниткою, скріпкою і незмінним дивним атрибутом. Цього разу – ложкою.

– Ложка – це мультитул майбутнього, – філософськи зауважив Геній, примотуючи плафон до стійки синьою ізоляційною стрічкою.

Лампа запрацювала. Але з нюансом: вона світила лише тоді, коли її підпирали томиком «Сучасної філософії». Й то – під певним кутом. Варто було прибрати книгу – і світло миттєво зникало. Склалося враження, що лампа просто відмовлялася працювати без «інтелектуальної підтримки».

Не минуло й кількох днів як сталося «легендарне кар’єрне зростання» нашого Генія, яке полягало в складнощі нових завдань. Тепер – ремонт  замка на вхідних дверях. Пів години Геній чаклував над механізмом, видаючи дивні звуки. Один раз він вигукнув: «Ого!»  І в цей момент у коридорі чомусь дивно заблимало світло. Але результат перевершив очікування: двері зачинялися з приємним клацанням дорогого сейфа. Була лише одна «крихітна похибка» – відчиняти їх можна було… тільки зсередини.

Студенти, що залишилися зовні, мовчки споглядали цей «тріумф інженерної думки». Геній, витираючи чоло замасленою рукою, мудро-стомлено видав:

– Ну… Зате тепер у нас повна безпека. Концепція «мій дім – моя фортеця»! Чи не так?!

З того часу в гуртожитку діє залізне правило: якщо щось зламалося – кличуть Генія. Але ніхто не дивується, коли після його чергового візиту праска починає ловити радіохвилі, а холодильник замість того, щоб холодити, починає тихенько співати щось схоже на джаз. Скоро всі звикли до цих метаморфоз і сприймали кожен ремонт за модернізовану версію виробу.

… Відтоді самовдоволення Генія вже не мало меж.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company