Код відкритої науки

Репозитарії, метадані, FAIR-принципи — ці терміни здаються суто теоретичними й відірваними від щоденної роботи новинного чи розслідувального відділів медіа. Але десь на другій панелі пʼятої міжнародної конференції «Відкрита наука та інновації в Україні» ставало зрозуміло: тут говорять про те, з чим журналіст працює постійно. Де взяти надійні дані. Як перевірити науковця, який дає коментар. Що робити зі штучним інтелектом, який пише за студентів і дослідників.

В.о. директора Державної науково-технічної бібліотеки (ДНТБ) України Алла Жарінова нагадує, з чого все почалося. Першу конференцію провели восени 2022-го в бомбосховищі, без світла й тепла. Чотири роки потому – це вже помітний міжнародний майданчик: Київ і Ганновер онлайн, сім панелей, 56 доповідей посланців трьох країн і збірник тез на майже 400 сторінок.

Організатори заходу – Міністерство освіти і науки та ДНТБ. Співорганізатори – німецький Лейбніцький інформаційний центр TIB, Українська бібліотечна асоціація та Українська асоціація стартапів. Відкривали подію представники МОН і Європейської комісії. Конференція входила до програми Міжнародного тижня відкритого доступу, тема якого – «Ціна знань». Для світу це розмова про передплати й видавничі збори, а для України – про лабораторії під обстрілами і науковців на фронті. Організатори відповідають на це ділом: програма, тези, презентації й відеозаписи всіх виступів є у вільному доступі. Серед спікерів – дослідники й експерти з географією від Братислави до Тасманії. Робота семи панелей охоплювала все: від дослідницької інфраструктури до цифрових навичок. Але найбільше зачепили кілька конкретних тем.

Штучний інтелект: детектори не рятують

ШІ згадували в десятку доповідей. Найбільше здивував простий експеримент А. Єфременко та Є. Лаєвської. Вони взяли три версії одного тренувального комплексу: написану викладачем, згенеровану ChatGPT й «олюднену» через Grammarly. Потім перевірили їх 19 детекторами ШІ. Результати розійшлися від 0 до 96%, а людський текст часом позначали як машинний. Висновок авторів: краще давати практичні завдання й усний захист, ніж вірити одному сервісу.

До журналістики це прямий стосунок. Коли редакція хоче довести, що чийсь текст написав ШІ, скріншот одного детектора нічого не доводить. Крім того, опитування майбутніх педагогів, проведене О. Листопадом та І. Мардаровою, показало:, що більшість активно користується генеративним ШІ, але про його етичне використання знає мало.

Бібліотека вчить  фактчекінгу

Найближча до нашої професії доповідь прийшла з Дніпра. Бібліотекарі Українського державного університету науки і технологій Тетяна Колесникова, Тетяна Щербатюк і Роман Рибалка за проєктом Erasmus+ CAELUM зробили гру-тренажер «Stop-fake: журналістське розслідування»: три коротких навчальних відео та навігатор OSINT-інструментів для перевірки інформації. Усе це вільно доступне на сайті бібліотеки.

Варта уваги їхня позиція: бібліотека не вирішує за читача, яка інформація «правильна», а дає інструменти й вчить перевіряти самостійно – знайти першоджерело, перевірити автора, зіставити з іншими джерелами. По суті, це базовий алгоритм із фактчекінгу. Ту ж тему з іншої оптики розглядав Микола Санакуєв , співробітник Національної бібліотеки України імені Вернадського. Його цікавило, як європейські правила (Акт про цифрові послуги та Кодекс поведінки щодо дезінформації) покликані захищати довіру до науки, адже відкритість не означає відсутність правил.

Або ми, або за нас

Аспірантка Києво-Могилянської академії Олександра Ярошенко перевірила, скільки міжнародних наукових праць аналізують те, як медіа показують досвід цивільних у російсько-українській війні. З 1149-ти публікацій у Scopus і Web of Science за 2015–2026 роки України стосуються лишень 74, або 6,4%. Злам стався в 2022–2023 роках, а пік – у 2025-му.

Дослідниця робить висновок: Україна в цих дослідженнях часто є лише об’єктом спостереження, а не голосом. Це одне з найсильніших спостережень конференції, яке стосується медіанапряму: якщо українські журналісти й дослідники не розповідатимуть ці історії самі, їх розповідатимуть за нас.

Інформація для медійників

Григорій Мозолевич із МОН розповів про зміни поточного року: доти відкрита наука в Україні мала характер рекомендацій, а тепер її офіційно взаконено. Для практичної роботи корисні результати атестації 337-ми наукових установ і 148-ми університетів, які тепер відкриті в інтерактивних дашбордах. Це готовий матеріал для розслідувань про роботу вишів чи фінансування науки.

Увагу привернула й доповідь Тетяни Ярошенко та Світлани Чуканової про препринти (статті, опубліковані до рецензування). Вони прискорюють науку, але й розносять неперевірені результати, на яких часто будуються гучні заголовки в дусі «вчені довели». А Олена Скуйбіда на прикладі 100 дослідників із 31-ї країни порушила тему громадянської науки, де головною проблемою є комунікація із широкою аудиторією – сфера, де журналісти можуть суттєво допомогти вченим.

Що вдалося, а що ні

Головні плюси – чесність організаторів (конференція про відкритість сама є максимально відкритою: записи, тези з DOI на кожну доповідь, презентації) та рівень спікерів, яких рідко побачиш на одній платформі з українськими викладачами.

Мінуси – на сайті конференції спікерів не прив’язано до панелей, через що важко шукати потрібні виступи, а збірник тез написаний складною академічною мовою без коротких витягів – простими словами, для ширшої аудиторії.

Наступну шосту конференцію запланованао на жовтень 2027 року, і організатори сподіваються провести її наживо, у мирній Україні.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Powered by WordPress | Designed by: seo service | Thanks to seo company, web designers and internet marketing company