«Це глибокий колодязь, глибокий… І вода в ньому цілюща, бо це – Ніна», – чув велелюдний зал столичного Будинку кіно у день народження славетної української співачки Ніни Матвієнко. Організатори святкового вшанування  підготували ретроспективний показ фільму «Глибокий колодязь», знятого 1990 року режисером Василем Вітером.

Це кінематографічний сплав історії про Співачку та неймовірну силу української Пісні. У стрічці Ніна Матвієнко постає не звичними розповідями про життя, а багатогранністю Образу. Ось вона у рідному селі, ось під час прогулянки лісом, ось на сцені… Кожен кадр переповнений глибоким змістом, потужною символікою, а звуковий ряд просто заворожує. Слухаючи фрагменти  виступів Ніни Митрофанівни, глядачі мимоволі заплющували очі, пили її криничний  спів, занурювалися в нього.

У стрічці є й гіркі сторінки книги життя співачки. В період радянського зрусифікованого застою її пісні випускали в ефір скупими дозами, бо, на думку владців, вони викликали «націоналістичні почуття». Але Ніну це не лякало: не з лякливих була ця зовні невелична, тендітна жінка. І у фільмі чуємо її твердження: попри всі обмеження і заборони співала та любила рідні українські пісні. Ще одна чорна сторінка –  Чорнобильська катастрофа. Ця трагедія стала великим ударом і для Ніни. Вона тоді саме поверталася з гастролей Латинською Америкою, і дорога додому стала пекельною мукою переживань. Коли приїхала і застала родину живою-здоровою – лише тоді відчула деяке полегшення. Втім, донька, яка на час відсутності матері гостювала у родичів в Білорусі, повернувшись додому, почала переймати російську мову. Це боляче зачепило матір. «Як, не дай Бог, віддати дитину в чужі руки, воно ж до тебе повертається чужиною, – ділиться з екрана отим наболілим Ніна Матвієнко. – В чиї руки ми віддаєм дітей? А потім кажем, чого вони не наші. Чого вони батьківщини лишилися, поглядів».

…Цього вечора друзі, колеги Ніни Матвієнко по сцені були суголосні: фільм «Глибокий колодязь» тепер сприймається навіть краще, ніж тоді, коли вийшов за рік до проголошення незалежної України. Бо те, що висловила у ньому визначна співачка, те, чим тривожилася, переймалася вона тоді, відображає й наші реалії – жорстоку боротьбу за українську ідентичність.

Вона дарована Україні нашою невмирущою, джерельною, предковічною Піснею. Не зрадивши цьому цілющому джерелу, причастивши і зціливши ним сотні тисяч українства, по праву стала символом України. Це її голосом лунало світами закличне: «Ой роду наш красний, Роду наш прекрасний, не цураймося, признаваймося, бо багацько нас є!». Народ не забуде шлях до її пісенного джерела. Вдячно пам’ятатиме, як пам’ятає кіноплівка кожен кадр її славетного життя та чарівного співу.