Футбол давно вийшов за звичні межі гри з м’ячем на зеленому газоні. Сьогодні, окрім великих грошей та масової уваги, це ще й запекле протиборство інтелекту, бо за кожним успішним багатомільйонним трансфером стоїть титанічна робота аналітиків та селекціонерів. Поки вболівальники бачать лише фінальний результат на табло, скаути по крихтах збирають дані про юнаків, які завтра можуть стати новими мегазірками.

Про те, як влаштована внутрішня кухня українського скаутингу, які метрики вирішують долю гравців та чи можна прорахувати майбутню зірку через комп’ютерні програми, розмовляємо з футбольним журналістом та аналітиком Сергієм Тищенком.

– Сергію, які 3-4 головні метрики (показники) умовний «WyScout» чи інша аналітична платформа «підсвічують» першими, коли скаут шукає перспективного гравця? На що насамперед звертають увагу в українських клубах?

– Якщо відкрити профіль гравця у «WyScout/StatsBomb» або якийсь інший портал, скаут зазвичай не «гуляє» по всіх цифрах. По кожній позиції є базовий набір метрик, який працює як первинний фільтр. І даєь відповідь на просте питання: чи варто взагалі витрачати час на відео. Для гравців атакувальної ланки – це співвідношення очікуваних результативних дій до фактичної кількості. Для захисників – співвідношення відборів, перехоплень, виграної боротьби, кліренсів до кількості зіграних хвилин. Це дозволяє одразу глибоко зануритися в систему. Також усі звертають увагу на прогресію м’яча, передачі, що просувають гру вперед, дриблінг, паси в останню третину. А також на обов’язковий стандарт – інтенсивність роботи без м’яча: пресинг-дії, залежно від позиції. В УПЛ зараз такий футбол: якщо не працюєш без м’яча, кількість твоїх голів нікого не рятує. Звісно, будь-яка метрика без контексту може ввести в оману, тому скаути розглядають її комплексно з прив’язкою до клубу та ліги, в яких грає футболіст.

– Іноді за цифрами та графіками футболіст – майже рівень АПЛ, а коли дивишся на нього наживо в матчі УПЛ – гра взагалі не клеїться. Чому виникає цей розрив між статистикою та реальністю?

– Цей розрив виникає майже завжди, коли цифри виривають із контексту. По-перше, гравець може «набивати» хорошу статистику в комфортній ролі: під нього грають, в нього багато м’яча, команда домінує. На папері він «топ», а в реальному матчі, як тільки забираєш у нього ці умови, він губиться. По-друге, дуже впливає темп. В УПЛ у тебе є зайва секунда подумати, підробити, розвернутись. На вищому рівні цієї секунди немає. І тут раптом виявляється, що всі твої «правильні» рішення трохи запізнюються. На графіках цього не видно, а на полі  одразу кидається в очі.

І ще момент: є гравці, які роблять статистику «акуратно» – не ризикують, обирають прості варіанти. В цифрах вони стабільні, але коли дивишся гру, розумієш, що він нічого не змінює, просто не псує. Це як футболіст без помилок, але й без впливу.

Тому статистика показує результат дій, але не показує якість рішень і швидкість мислення. Саме це й вирішує, чи потягне гравець вищий рівень.

– А в українському футболі є клуби-середняки чи аутсайдери, які приємно дивують своєю селекцією завдяки грамотній аналітиці, не маючи великих бюджетів?

– Якщо чесно і без романтики моя думка – тепер в Україні таких клубів стало реально більше, ніж 5–7 років тому. Раніше це була історія «є гроші – є селекція», а тепер почали працювати системніше.

Звісно, є «Шахтар» – і це окремий рівень. Там ресурси, досвід, роками вибудувана система. Вони давно працюють як нормальний європейський клуб: аналітика + скаутинг + ринок Південної Америки. Тобто це вже не «вгадав – не вгадав», а контрольований процес.

Але цікавіше – це середній сегмент. Дуже показовий приклад ЛНЗ. Команда відносно нова на рівні УПЛ, але вже конкурує з топами, грає на рівні лідерів чемпіонату, хоча не має бюджету рівня грандів. Головне – там є системність: підбір під ідею гри, баланс складу, а не просто «беремо відомі прізвища». Це якраз історія, де аналітика або принаймні структурний підхід реально працюють і приносять плоди. Окрім того, що команда вперше в історії боролася за чемпіонство, вона ще й почала добре на цьому заробляти.

Раніше селекція в УПЛ часто була інтуїтивна, а нині все більше стає системною і от якраз такі клуби, як ЛНЗ, показують, що можна бути конкурентним не за рахунок бюджету, а завдяки правильно зібраній моделі. Це для нашого чемпіонату дуже здоровий сигнал.

– Останнім часом через війну бачимо масовий виїзд зовсім юних українських футболістів до європейських академій у Польщу, Німеччину, Іспанію. На Вашу думку, для нашого футболу це катастрофа чи, навпаки, шанс отримати в майбутньому сильнішу збірну?

– Як на мене, це не катастрофа, радше ризикований шанс. З одного боку, українські клуби втрачають таланти дуже рано і не отримують з цього ані результату, ані грошей, що б’є по рівню чемпіонату вже тепер, а далі відчуємо ще серйозніші наслідки. З іншого ж –  ці хлопці потрапляють у сильніше середовище, де швидше ростуть у темпі, мисленні й дисципліні. Але не всі витримують конкуренцію, частина просто зникає. Тому ефект буде залежати від того, скільки з них реально дійдуть до дорослого рівня.

– Сергію, якщо описати одним реченням чи однією метафорою нинішній стан українського скаутингу та селекції, як би його схарактеризували?

– Наш скаутинг нині – це як команда в перебудові, яка вже почала грати за сучасною схемою, але поки що не завжди встигає за власною ідеєю. Тобто ідея, правильна аналітика, системність, робота з ринками, але виконання все ще нестабільне.