Для мене ця тема була далекою до пори й до часу. У сімнадцять перетнула поріг донорського центру, проте мене «благополучно» розвернули: мовляв, неповнолітня. Лише у двадцять я нарешті набула цей досвід: бути донором.

Потому неодноразово прокручувала подумки питання: чи знають люди мого віку про донорство, як ставляться до нього, якого значення надають. Плакати соціальної реклами, іноді заклики в університетах чи пости в медіа оточували мене та інше студентство, та для багатьох це залишалося темою «для когось іншого».

Однак початок рашистської навали докорінно все змінив: те, що раніше здавалося вибором, стало потребою країни й водночас способом відчути власну причетність до боротьби. Уже в перші тижні після 24 лютого 2022 року черги до центрів крові явили світові знак суспільної єдності українства. У Києві, Львові, Дніпрі, інших містах України люди годинами чекали можливості здати кров для поранених. Платформа «DonorUA» повідомляла, що лише у 2022 році в системі зареєструвалися понад 70 тисяч нових донорів. З них значна частина – люди віком до 25 років.

Суттєвий контраст із довоєнною ситуацією: донорство вже не сприймається як абстрактна благодійність. Кров більше не асоціюється лише з абстрактними лікарнями чи операційними. Свідомість пов’язує її з пораненим військовим, цивільним після обстрілу, дитиною, яка потребує термінового переливання. Саме тому в соцмережах почастішали світлини з пунктів донації, історії врятованих людей, відео медиків і військових із подяками донорам.

Навіть одна донація може врятувати комусь життя. За статистикою МОЗ, понад 60% смертей на полі бою пов’язані з великою крововтратою. Запобігти цьому –  означає не просто зупинити пораненому кровотечу, а й відновити втрачене – перелити кров чи її елементи.

Разюче змінилася й мотивація молодих донорів. Якщо раніше серед мотивів домінувало бажання «зробити добру справу» або отримати новий досвід, то тепер дедалі частіше рішення здати кров мотивують моральним обов’язком. Багато хто пояснює свою першу донацію словами: «Я не на фронті, але хочу бути корисним». Саме це відчуття залученості стало ключовим . У реальності війни, коли людина щодня занурена у потік новин про втрати й трагедії, бажання робити хоча б щось перетворюється на внутрішню потребу. Донорство стало одним із найпростіших і водночас життєво необхідних способів допомоги.

Війна змінила не лише саму культуру сприйняття донорства а й вплинула на культуру поширення. Соціальні мережі стали одним із ключових інструментів популяризації донорства серед молоді, позаяк саме через цифрові платформи сучасне покоління найчастіше отримує інформацію, формує власні цінності, реагує на суспільні ініціативи.

Це та інше авторка розповіла у своєму відеопроєкті.

У реальності війни молодь формує свої погляди й переймає суспільні наративи переважно з мережі: там зазвичай діляться щирим і чесним досвідом. Саме це допомагає поширювати донорство й правильно його сприймати. Як маленьку пожертву, яка точно змінює життя на краще.