Два тижні тому мій робочий графік був цілком звичним: реченці, тексти, пошук нових тем, навчання та плани на майбутнє. Звикла жити у постійному потоці інформації. Але одного ранку цей ритм ніби зник.

Бажання працювати заступила апатія. Невиконані завдання накопичувалися, повідомлення залишалися без відповіді. Навіть найпростіша справа здавалася надто складною. Хотілося просто лежати й нічого не робити. Спочатку списувала це на втому. Потім – на недосипання. Але коли в такому стані минав наступний тиждень, збагнула: справа не лише у втомі.

Отоді й вирішила з’ясувати, наскільки нині поширене «вигорання». Чи справді це лише особиста проблема, чи це лихо багатьох? Виявилося, не я одна така.

У лютому 2026 року проєкт «#ВАРТОЖИТИ» спільно з «Kantar Україна» провів дослідження емоційного стану українців. Результати засвідчили: 80% опитаних протягом останніх кількох тижнів регулярно відчували тривогу, напругу, виснаження, апатію або безсилля. При цьому, на думку 55% респондентів, виснаження – цілком нормальна реакція на нинішні обставини життя. Фактично для багатьох українців постійна втома стала частиною повсякдення.

Війна, невизначеність майбутнього, економічні проблеми, навчання, робота та нескінченний інформаційний потік формують середовище, у якому психіка працює на межі можливостей.

Майже половина опитаних українців зізналася, що впродовж останнього року потребувала психологічної підтримки. Але до фахівців звернулися лише 13%. Понад половина тих, хто взяли участь в опитуванні, взагалі не знає, де шукати цієї професійної допомоги.

Особливо близькою для авторки є проблема студентського «вигорання». Багато молодих людей намагаються одночасно будувати кар’єру, навчатися, проходити практику та фахово розвиватися.

Студентка Київського столичного університету імені Бориса Грінченка Дар’я розповідає, що найчастіше виснаження починається саме через поєднання роботи й навчання.

– Намагаєшся віддавати всю себе, але в певний момент ресурс закінчується. Починаєш рідше бачитися з друзями, менше виходити з дому, а коли вже максимально виснажений, сил боротися із самим «вигоранням» просто не залишається.

Щось подібне відчувають багато студентів: прагнення бути успішним «скрізь і відразу» нерідко закінчується емоційним виснаженням. Втім, у деяких професіях «вигорання» трапляється ще частіше. За даними українських досліджень та коментарями психологів, до групи найвищого ризику належать військові, медики, педагоги, соціальні працівники, психологи, працівники сфери обслуговування. Усіх їх об’єднує постійна взаємодія з людьми та висока відповідальність. Медичні працівники щодня стикаються із людським болем, приймають рішення, від яких можуть залежати життя пацієнтів, часто працюють у нічні зміни. Педагоги несуть відповідальність за дітей і змушені підтримувати їх навіть під час тривалих повітряних тривог. Соціальні працівники та психологи постійно бачать чужі проблеми й переживання.

Окрема мова про військових. Як свідчить дослідження, 59% опитаних  військовослужбовців протягом останнього року потребували психологічної допомоги. При цьому вони звертаються до фахівців удвічі частіше за цивільних.

– Воїни не залізні чи титанові. Люди втомлюються, виснажуються і стираються, – пояснює військовослужбовець 72 окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців Сергій Шебеліст.

Психологині Лариса Філіпяк та Світлана Кошин наголошують: вигорання не виникає раптово. Воно накопичується поступово через постійний стрес, перевантаження, брак якісного відпочинку, емоційну напругу.

Серед найпоширеніших симптомів називають апатію, втрату мотивації, труднощі з концентрацією уваги, дратівливість, проблеми зі сном, відчуття постійної втоми навіть після відпочинку.

Цю проблему помічають і роботодавці. Згідно з дослідженням «Gradus Research», головними причинами стресу на роботі українці називають надмірне навантаження (42%) та невизначеність усередині компаній (35%). Водночас 75% найбільш перевантажених працівників замислюються про звільнення.

Схоже, нинішнє наше «вигорання» впливає не лише на самопочуття, а й на ринок праці.

Психологи запевняють, що виснаження не є ознакою слабкості. Навпаки, найчастіше цим страждають відповідальні люди, які довго працюють на межі власних можливостей та звикають ігнорувати сигнали організму. Можливо, саме тому тема людського «вигорання» така злободенна для країни, яка вже п’ятий рік живе в умовах повномасштабної війни, коли постійна втома стає загрозливою нормою.

Визнати власне виснаження – звісно, не означає здатися. Навпаки, це перший крок до того, щоб вчасно зупинитися, відновити ресурс і зберегти себе. Бо ціна постійної витривалості іноді виявляється надто високою.