Травень 2026 року став знаковим для української довкіллєвої політики. Кабінет міністрів України нарешті фіналізував пакет підзаконних актів до рамкового Закону № 2320-IX «Про управління відходами», фактично запустивши в дію нову модель утилізації. Йдеться не про банальне вивезення сміття на полігони, а про повне перетворення відходів на ліквідний актив. Але чи готова вітчизняна інфраструктура до такого стрибка і чому це критично для нашого вступу до ЄС?

Ще три роки тому понад 95% побутових відходів просто закопувалися в українську землю. Щороку – приблизно 10 мільйонів тонн твердих побутових відходів.

Тепер маємо надію, що  ситуацію докорінно змінить принцип розширеної відповідальності виробника. Станом на травень 2026 року оновлене законодавство чітко розділило зони відповідальності. Відтепер саме виробники упаковки, побутової електроніки та акумуляторів зобов’язані самостійно фінансувати повний цикл «життя» своєї продукції – від конвеєра до переробного цеху.

«Ми нарешті відходимо від інфантильної логіки, де за сміття платить лише муніципалітет або кінцевий споживач,– зазначає Діана Новікова, представниця департаменту цифрової трансформації та екологічної безпеки Міністерства розвитку громад та територій України. – Новий законопроєкт про упаковку та відходи упаковки, який цієї весни пройшов фінальні погодження, запроваджує жорсткі європейські квоти. До кінця року принаймні 15% пластику та 25% паперу має бути повернуто в повторний оборот».

Головні інновації вже впроваджуються на місцях. По-перше, затверджено єдині державні стандарти сортування, кольорова гама контейнерів для всієї країни (жовтий – для пластику, синій – для паперу, зелений – для скла, коричневий – для біовідходів). Це дозволило оптимізувати роботу приватних логістичних компаній. По-друге, запускається депозитно-поворотна система (DRS). У великих містах з’являються перші автомати-фандомати для прийому тари в обмін на цифрові бонуси чи кешбек на картки. Крім того, реформа дозволила міжмуніципальну співпрацю громад, завдяки чому декілька ОТГ можуть спільно будувати один сучасний сортувальний комплекс замість утримувати десятки стихійних звалищ.

Попри загальний оптимізм, перехідний період висвітлив серйозні правові проблеми. Найбільше постраждав великий бізнес, зокрема видобувна галузь, яка опинилася у кризовому стані. Через запуск нових екологічних вимог тисячі підприємств зіткнулися з необхідністю екстрено отримувати дозволи на управління відходами видобувної промисловості. А механізм їх видачі пробуксовує через технічні збої та бюрократичні перепони в загальнодержавній цифровій системі «ЕкоСистема». Бізнес скаржиться на тривалу верифікацію даних, що гальмує операційну діяльність. У профільному міністерстві ці проблеми визнають, але наголошують: відкату реформи не буде.

Ще у часи врядування Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, як ліквідували майже рік тому, його керівництво заявляло: «Без фінансової підтримки міжнародних донорів масштабна розбудова сміттєпереробної індустрії в країні, що воює, неможлива. Проте виконання цих екологічних «бенчмарків» є безальтернативною умовою для відкриття нових фінансових траншів у межах масштабної європейської програми «Ukraine Facility». Ми маємо довести, що є надійними партнерами».

Експертна спільнота солідарна, що реформа потребує і ментальних змін у суспільстві.

«Сьогодні відходи – це не безкоштовне сміття і не джерело швидкого доходу, це високотехнологічна послуга. Українці мають звикнути до думки, що якісна й безпечна утилізація коштує грошей. Але ці витрати – наша пряма інвестиція у здоров’я нації та наше юридичне право бути частиною європейської родини», – підбили підсумки учасники фахового круглого столу «Євроінтеграція на зв’язку. Відходи», який відбувся на початку травня за участю провідних еко-блогерів та аналітиків.

Згаданий законопроєкт та супутні нормативні акти 2026 року насправді лише «маленький крок» у масштабах глобального екологічного тренду, але водночас це велетенський цивілізаційний стрибок для української системи управління. Ми нарешті на державному рівні визнали, що класичні сміттєзвалища це шлях у нікуди.

Попереду найважчий етап: навчити кожного розділяти відходи не через острах отримати штраф, а через розуміння, що ресурси нашої країни не є безкінечними.

Україна нарешті почала говорити про екологію мовою європейських цифр, технологій та реальної відповідальності, і тепер головне – тримати цей темп.