Для звичайної людини народини кіно – явище ніби з паралельного світу. Таїнство на межі сучасних технологій і магії. Нездійсненні історії, видовищні спецефекти. Навіть кольори на екрані іноді здаються несправжніми.

Втім нам вдалося заглянути по той бік екрана – на знімальний майданчик фільму відомого режисера Олега Борщевського «Танці зі штангою». І з’ясувати, що творці кіно геть не небожителі – звичайні люди: привітні, веселі. Але зі своєю артистичною іскрою.

Першим зустріли Івана Ясиновського. Молодий, статний чоловік в класичному костюмі. Фаховий юрист і журналіст, до слова випускник Грінченкового університету. Грав на театральних  підмостках, знімався у короткометражних фільмах та у рекламних роликах. «Танці зі штангою» для нього повнометражний дебют.

– Невелика роль, але дуже відповідальна, – іронічно зауважує Іван. – Треба оберігати і возити мера… Така собі «роль підтримки» – його  персональний водій.

Цією першою роботою у фільмі Олега Борщевського Іван вважає для себе знаковою. Мріє, щоб ця невеличка роль стала для нього початком співпраці з творцем картини.

– Чудовий режисер, – каже Ясиновський. – Вимогливий, бачить повноцінну картинку, дослухається до команди, креативний, експериментує в кадрі. В цьому легко пересвідчитися: придивіться, як він працює на знімальному майданчику і біля нього.

Безумовно, насамперед нас цікавив закулісний процес, «кухня» кіновсесвіту, і наш співрозмовник повідав головний секрет роботи у кадрі, не так і складно для розуміння.

– В основному, немає якихось знаків, треба слухати режисера, другого режисера. Це все, що насправді потрібно в кадрі.

Мудру річ про «другорядні» ролі нам сказав заслужений артист України Ігор Портянко: порівняв знімальний процес із коханням. На його думку, навіть без однієї людини кадр може не скластися.

– Це справжній показник режисера, коли він створює такі умови, що навіть той, у кого найменша роль, не просто епізодична, а десь у масовці, отримує завдання й відчуває: без нього цей кадр не відбудеться.

Є  у «Танцях зі штангою» і зіркові камео. На майданчику зустріли шоумена Дмитра Коляденка, він у стрічці грає самого себе.

– Дуже класний сценарій з гумором,  – каже Дмитро. –  Смішно написано, буде, мабуть, смішно й зіграно. Круто, що в Україні знімається таке кіно.

Втім, зізнається Дмитро, за зовнішньою легкістю сюжету ховається важка і виснажлива праця творців.

– В кіно завжди ж усе довго. Воно так швидко не робиться.

Спостерігаючи, як з уривків дублів, команд режисерів та щирих емоцій акторів, складається одна, цілісна історія, розумієш: так, кіно – це дивотвір, який являють світові не чародії, а одержимі, невтомні, креативні, талановиті митці, залюблені у творчу магію.