Гастрольний шлях до Сполучений Штатів Америки провідного актора Полтавського музично-драматичного театру імені Миколи Гоголя, народного артиста України Василя Голуба починався ще три роки тому.

До 200-ліття  від дня народження Тараса Шевченка митець створив за власною ідеєю моновиставу «В степу безкраїм за Уралом»: виступив сценаристом, режисером, а впродовж майже двох годин жив, болів, страждав, ненавидів, любив Шевченковими Словом і Піснею. Пам’ятаю прем’єру, сльози полтавських глядачів, захоплені вигуки в залі, а потім – і під вікнами артистової гримерки…

Мені хотілося, щоб виставу побачили і в столиці. Ідею обговорював з фахівцями Міністерства культури, з театральними продюсерами, працівниками музеїв. Показував де міг відеозапис вистави. Якось удвох з Василем Григоровичем навіть приїхали до столиці на переговори. Ніхто не заперечував художньої цінності вистави, але зацікавленість була млявою. Всі розмови закінчувалися «грошима». Точніше – їхньою відсутністю.

Але сьогодні, як і завжди, Тарас Григорович своєю геніальною злободенністю боляче зачіпає новоявлених можновладців. Вочевидь, тому чиновники від мистецтва тримаються «подалі від гріха». Якось поділився цими невеселими спостереженнями з доктором філологічних наук, викладачем Київського університету імені Тараса Шевченка Галиною Александровою. Вона лише посилила мої сумніви. Виявляється, нинішня шкільна програма стала затісною для багатьох творів Кобзаря! Якщо учнів знайомити з Тарасовою спадщиною за цими чиновницькими приписами, молодь матиме про неї вельми приблизне уявлення…

У травні 2017 року Василь Голуб показав свою виставу за Океаном: сім виступів, як мовиться, на одному подихові. З незмінними оваціями переповнених залів.

Як завше, на гастролі бракувало часу, передовсім – для музичного оформлення вистави. Ідею блискуче реалізував звукорежисер Леонід Сорокін.

Організував тур американський фонд «Лелека», який опікується реабілітацією українських бійців, поранених на Східному фронті. Керівники фонду – українські емігранти Любов Яковенко і Тетяна Чернишова. Від Полтавського театру допомогла заступник директора Лариса Шрам.

Гастролі почалися з Нью-Йорка. Америка саме відзначала День матері  –  одне з найшановніших громадянами свят. Гостей з України запросили до недільної церковної школи. На концерті Василь Голуб читав «Молитву матері» Тараса Шевченка і виконав пісню «Рідна мати моя» на слова Андрія Малишка. А ввечері вражав глядачів виставою.

Після Нью-Йорка – гастролі в Чикаго. Водій автобуса Андрій Покот та його дружина Олена допомагали у мандрівці Америкою. Головна вистава для українців Чикаго відбулася в театрі «Гомін» при греко-католицькій церкві. До театру підкотили воза з дровами, кухарі у вишиванках  варили борщ і куліш на багатті, смажили сало.

Один з виступів подарували дітям. Василь Григорович зізнається: перехвилювався, чи знають американські школярі, нехай і українці, Тараса Шевченка, чи буде він зрозумілим? Адже ж не кожен із молодих вільно володіє українською. Але під час виступу, каже, було чути, як «муха летить». Хтось навіть запитав артиста: «Пане, Голубе, ви що, володієте гіпнозом?»

Заключний виступ відбувся у церкві святого Миколая – найбільшому українському храмі Чикаго. Голуб читав Кобзаря перед вівтарем. То, мабуть, були єдині, найсвятіші і найчесніші декорації для творів Шевченка-мученика за всі часи театрального відтворення його Слова. Природне поєднання  Духу і Поезії!