Столичну галерею «НЮ АРТ» наповнили мистецькі роботи, які дають змогу майже фізично доторкнутися до контрасту.  Виставка «Тиша і турбулентність» спонукає до внутрішнього діалогу.

Вона про український дух, про пам’ять, про емоції та про той стан, у якому тепер контрастуємо ми – між тривогою і надією. Мистецтво XX та XXI століть рухалося, надихалося, утверджувалося великими історичними змінами, революціями, війнами, пошуком свободи та власної ідентичності. І саме контраст став для нього зображальним символом цих пошуків.

Ця експозиція теж контрастна. Збалансована у двох, здавадося б, несумісних станах: у тиші та турбулентності. Кольорами, сюжетами, настроями робіт.

Є тут полотна, наповнені напругою та внутрішнім рухом. У них – відлуння складної історії, людських переживань, боротьби й крихкості часу. Деякі роботи змушують зупинитися й уважніше вдивитися у деталі, щоб відчути приховані емоції та сенси. А є й інші, які дарують відчуття спокою, легкості, тиші, створюють особливий простір для відпочинку від щоденного шуму та перенасичення інформацією.

В цьому мистецькому контрасті органічно поєдналися творці різних поколінь та художніх напрямів: Олекса Новаківський, Альберт Ерделі, Сергій Шишко, Федір Захаров, Володимир Лобода, Олександр Гнилицький, Андрій Блудов,  Наталія Корф-Іванюк…Тому й сама виставка має вигляд не зібрання окремих робіт, а гармонійної мистецької історії з її здатність говорити про складне красномовно й чесно.

Для мене це виставка про сьогочасний внутрішній стан людини. Про моменти, коли серед хаосу волієш знайти точку опори, спокій і красу. Тому від експозиції таке сильне емоційне враження: мистецтво дає можливість відчути себе всередині діалогу між «тишею» і «турбулентністю», між минулим і сучасним.