Вибігаю зі столичної підземки на «Кловській» і на бігу вводжу в онлайн-мапу потрібну мені адресу, бо вже спізнююсь усюди на світі. Мов з корабля на бал, спішу з одного заходу на інший.

Тепер поспішаю до Будинку звукозапису Українського радіо. На концерт симфонічної музики Володимира Івасюка. У пам’ять про нього: 4 березня легендарному композиторові могло б виповнитися 75 років.

При вході юрмляться люди. Вервечками долають 35 сходинок, якими колись піднімався у цей дім музики сам Володимир Івасюк. Усередині будівлі – вид святкової величі і навіть помпезності: на мармурових сходах червона голлівудська доріжка, якою безупинно снують вгору-вниз. У концертному залі оператори долаштовують камери, звукорежисери – звук. Потічками глядач заповнює простору залу. Серед почесних гостей – Джамала та Наталя Сумська.

Нарешті давно очікувана мить. Вмикаються камери, трансляція на суспільних мовниках почалася. Ведуча Галина Бабій запрошує на сцену Заслужений академічний симфонічний оркестр Українського радіо на чолі з неперевершеним Володимиром Шейком – народним артистом України і Шевченківським лауреатом. Музика наповнює зал, слухачі розчиняються у ній, відкриваючи нового Володимира Івасюка – творця розлогих симфонічих полотен, величних, як верховини, і повносилих, як гірські потоки-ріки…

Музика казкова, магічна. І кожен помах диригентської палички маестро Шейка, кожна зустріч смичків зі струнами, доторк до арфи, голос флейт і гобоїв, ритмічний форте ударних – це таїнство відтворення живої мистецької думки композитора.

Мотиви знайомих мелодій «Я піду в далекі гори», «Балада про мальви» інших безсмертних пісень Івасюка, оздоблені натхненним виконанням, мимоволі переповнюють гордістю: українська музика справді гідна найкращих світових концертних залів. І щем на душі, і вдячність квітучій Буковині за славного сина, чия музика і тепер навдивовижу точно резонує в душах українців.

Івасюкові «Водограй» і «Червона рута» викликали в залі вибух овацій. Після «Рути» цей шквал оплесків розгойдував простір кілька хвилин.

Повертався окрилений. Дві години збігли, як вода, а залишили вражень завбільшки з океан.

Ці мелодії заповнили серце надовго. Тепер невтомно наспівую невмирущу «Червону руту», хоча від дня концерту вже минуло кілька тижнів.