Його історія на перший погляд банальна, проте зачепить чи не кожного. А фільм про чорне й біле у всіх сенсах, про життєвий вибір і творчий шлях, про людину, котра мистецтвом змінила світ.

Документальна стрічка режисера Джона Маджіо «Вибір зброї: історія Ґордона Паркса», яку побачив на 13-му фестивалі американського кіно «Незалежність», вийшла 2021 року. У центрі сюжету Ґордон Паркс – фотограф-самоук, один з найвпливовіших митців ХХ ст. Його кінообраз витворено крізь призму думок трьох сучасних фотографів, які фактично «росли» на фотографіях митця.

Детальна історія від дитинства, спогади, коментарі, відеоархіви — усе це створює враження, ніби глядач особисто знав Ґордона Паркса. Здається, поверни голову вбік і побачиш його поруч у кінозалі, його «фірмову» усмішку і втому в доброму погляді. Попри житейські складнощі він ніколи не втрачав оптимізму й запалу до чогось нового. І до мистецтва – своєї роботи.

Філософія Паркса – те, чого варто повчитися, що змушує замислитися і переоцінити певні аспекти сучасного життя. Окрім характеру й професії, це кіно наголошує на проблемі дискримінації, актуальній і нині. Живими разючими прикладами з життя фотографа, інших темношкірих людей.

Фільм зрозумілий і зворушливий. Перше, власне, пояснюється роботою команди, а друге – більше залежить від особистості в центрі історії. Монтаж у цілісне сюжетне полотно такого розмаїтого і рясного документального матеріалу викликає щиру повагу. Є, втім, претензії до звукооператора і звукорежисера. Музичний супровід коментарів замість того, щоб залишатися фоновим, «виривається» виривається на авансцену, глушить слова, і важко подеколи зрозуміти про що йдеться. Мабуть, це неуважність до деталей. Проте ця вада суттєво не впливає на загальне враження від фільму. З часом точно захочеться переглянути його знову. А сама ж історія Паркса доводить: відданість улюбленій справі веде до вершин. І сутність людини, талант, геніальність не залежать від кольору шкіри.

Щоправда, комусь варто навчитися бути людиною і залишатися нею в будь-якій ситуації. Але це вже про іншу історію.