Осінні подихи міста підганяють перехожих, різкий вітер обдирає  сорочини з дерев. Притлумлену першим холодом зелень  змінюють гарячі кольори. На тлі білих стін будинків густе гілля нагадує чарівні візерунки.  Я й не здогадуюсь, що за якусь мить мене знову засипле червоним, зеленим і білим. У Національній Спілці майстрів народного мистецтва України –  виставка гончаря з Черкащини Євгена Поступайла, майстра головківської фляндрованої миски.

– Десь із середини XVІІ  століття, у розквіт Козаччини, розквітло у селі Головківка, що неподалік гетьманського стольного Чигирина, гончарство із дуже характерним і неповторним полив’яним розписом- фляндрівкою, – розповідає Віктор Лазоренко, заступник генерального директора Національного історико-культурного заповідника «Чигирин».

Євген Поступайло  працює  гончарем у заповіднику з 2006 року. Щиро заповзявся відродити легендарну головківську миску. Людина неабиякої наполегливості, терпіння і вправної мистецької руки.  Глина ще міниться і дихає у сирій мисці, а це тло треба розписати швидко й філігранно. Бо перемалювати, навіть підправити зроблене вже не вдасться.

… Переглядаю кожну миску. Узори схожі й несхожі,  кожен різний, витончений, неповторний – немає двох однакових. І розписані лише трьома кольорами – білим, зеленим і червоним.  Малюнок починається з центральної спіралі – паростка життя. Для Євгена то не просто філософський зміст і мистецький символ. Два роки він зі зброєю захищав східні кордони нашої держави.  Але й сьогодні, повернувшись до гончарного круга, самовіддано бороне Україну. Її духовний, мистецький генокод. Свою персональну виставку Майстер назвав «Чигиринський прорив».

– Нація народжується з мови і духовно розвивається у мистецтві. Оберігати мову, примножувати народні традиції – те ж саме, що відстоювати свій народ, свою землю зі зброєю  руках, –  каже голова Національної спілки майстрів  народного мистецтва Євген Шевченко. –  У Євгена Поступайла своя неповторна орнаментальна каліграфія – і це справді великий енергетичний порив.

У невеликій виставковій залі стає затісно. Прийшли друзі-майстри, з якими Євген брав участь у багатьох виставках і виїзних пленерах, з якими вимісив не один пуд глини. Прийшли бійці АТО – з ними він місив донбаські фронтові чорноземи.

– З чого гончар починає свою роботу? – цікавлюся у колег Євгена.

– Треба спершу витягти руки з кишень, – хтось відповідає жартома.

Сам Євген скромно стверджує, що створене ним – це тільки приступ до «Головківської кераміки», що все краще – і у формі, і в орнаменті – ще попереду. Що техніку гончарства, як і будь-яку, можна і треба вдосконалювати до безкінечності. І зразків для власної інтерпретації, починаючи від кераміки часів Трипілля, безліч. Звісно, не копіювати їх, а творчо доповнювати, видозмінювати, вдосконалювати – ось такий мистецький круг заслуженого майстра народної творчості України Євгена Поступайла.