За кожною новиною з фронту стоять реальні історії наших військових – про небезпеку, силу та боротьбу. Одну з таких історій розповів мій дядько, який нещодавно пережив атаку ворожого дрона під час виконання завдання на одній з ділянок Покровського напрямку.

«Коли їхали на завдання, наша автівка потрапила під удар «дрона-ждуна», спорядженого фугасним боєприпасом. Він на великій швидкості врізався в правий бік машини – саме туди, де сидів я.

Після удару водій одразу зупинив автомобіль, і ми швидко вибралися, щоб надати собі першу медичну допомогу. Залишатися всередині було надто небезпечно, ми розуміли, що може бути повторна атака. Тому взялися шукати укриття.

Нам дуже пощастило: важких поранень ніхто не отримав. Приблизно за п’ять хвилин знайшли покинутий будинок із погребом і використали його як сховище. Оглянувши один одного й переконавшись, що серйозних ушкоджень ні в кого немає, почали чекати на евакуацію. Через десять хвилин ворожий дрон-камікадзе влучив-таки в нашу автівку. Від неї практично нічого не залишилося – згоріла.

Ми не вийшли на зв’язок і не прибули на зміну екіпажу, тому наші побратими підняли тривогу та почали пошуки. Нас шукали за допомогою різних дронів – від FPV до великого безпілотника, який окупанти називають «Баба Яга». Побачивши з повітря наше спалене авто, командування одразу відправило за нами підмогу.

Зв’язатися з нами напряму не було можливості – усі засоби зв’язку було знищено. Тоді водій евакуаційного авто, під’їхавши до місця, почав сигналити. Почувши цей звук, ми обережно вибігли на дорогу і швидко завантажилися. Так нас евакуювали і доправили на стабілізаційний пункт, до лікарів, які вже надали кожному кваліфіковану медичну допомогу.

За шість днів я знову повернувся на позицію.

Слава Україні!»