Рішення про переїзд з України до іншої країни Європи було абсолютно спонтанним. Насправді вдома мала все, про що могла мріяти: поруч були рідні та близькі люди, навчання в університеті, улюблені хобі, стрімкий кар’єрний розвиток уже на першому курсі.

Я працювала у сфері спортивної журналістики, яку щиро люблю. Разом із компанією «Sportinvest» записала кілька знакових інтерв’ю, зокрема  з міністром молоді та спорту України Матвієм Бідним, відвідувала виїзні чемпіонати з настільного тенісу, волейболу, футболу, фехтування. Зазнайомилася з багатьма спортсменами та цікавими особистостями. Однією з найбільш пам’ятних подій стало інтерв’ю.

Здавалося б, усе складалося чудово. Але мені завжди хотілося більшого — нових викликів, досвіду, можливостей. І я вирішила переїхати до Німеччини. По досвід повної самостійності й відповідальності за власні рішення, вчинки, життя.

Вже рік тут і готова поділитися, що найбільше здивувало і навіть шокувало.

«Паперообіг»

Найперше, що впало в око після переїзду, — величезна кількість документів. Здається, за перший місяць перебування в Німеччині отримала більше офіційних листів, ніж за все життя в Україні. Багато процесів тут досі рухається через паперове листування і звичайну пошту. Банки, страхові компанії, державні установи надсилають важливу інформацію саме  в такий дещо архаїчний спосіб. Чуючи фразу: «Це ж Європа», тепер мимоволі порівнюю цей «паперопотік» із нашою «цифрою». Бо ніде правди діти: цифровізація в Україні таки  випередила багато європейських країн. Наш застосунок «Дія», де зібрані майже всі особисті документи, в якому значну кількість офіційних питань можна вирішити онлайн, для Німеччини – поки що «блакитна мрія».

Мова

До переїзду часто чула, що німецька мова звучить грубо та різко. Це був чи не єдиний стереотип, який знала про неї. Проте коли почала вивчати мову самостійно, думка кардинально змінилася. З часом почала помічати її логіку, структуру і навіть красу звучання. Для мене процес вивчення німецької став захопливим досвідом. Хоча, звісно, сприйняття мови — річ дуже суб’єктивна.

«Сміттєвий квест»

Якщо запитаєте, до чого досі звикаю, відповім не замислюючись: до сортування сміття. У Німеччині для кожного виду відходів передбачені окремі контейнери: для біовідходів, пластику, паперу, змішаного сміття. Окремо потрібно здавати пляшки, за які навіть можна отримати частину коштів назад через систему заставної вартості. Звучить чудово з точки зору охорони довкілля, але на практиці іноді доводиться добре подумати, у який саме контейнер викинути той чи інший предмет.

«Всякому городу нрав і права»

Німеччина складається з 16-ти федеральних земель, кожна з яких має свої правові особливості та норми. Я живу в Баварії — найбільшій федеральній землі країни. Відомій не лише мальовничими Альпами та традиційною культурою, а й певною самостійністю. Німці навіть жартують, що Баварія іноді поводиться як окрема держава. Тут можуть відрізнятися шкільні канікули, святкові дні та деякі адміністративні правила порівняно з іншими регіонами країни. Скажімо, саме тут найбільше в країні державних вихідних: баварці ревні католики.

Неділя

Одним із найбільших культурних шоків для мене став цей день тижня. У Німеччині цей день справді призначений для відпочинку. Більшість магазинів зачинені, багато установ не працюють, а люди проводять час із родинами або просто насолоджуються спокоєм. До слова неділя для баварців – день тиші: заборонено виконувати гучні ремонтні роботи, стригти газони чи шуміти. Пам’ятаю, як на початку свого тутешнього життя неодноразово забувала купити харчі в суботу, й уже в неділю розуміла, що доведеться чекати понеділка. Для людини, яка звикла до цілодобових магазинів та постійної доступності послуг, це дуже незвично. Проте з часом зрозуміла: така система справді допомагає людям відновлювати сили, зберігати баланс між роботою й особистим життям.

*   *   *

За цей рік Німеччина навчила мене багатьох речей. Я стала самостійнішою, вивчила німецьку мову, знайшла нових друзів і знайомих з різних куточків світу. Навчилася жити за новими правилами, адаптуватися до іншої культури, відкривати для себе новий світ. Так, у цій країні є багато особливостей, до яких потрібно звикнути. Але вони збагачують досвід, і це неоціненно.

Та попри всі нові можливості, є одна річ, яка залишається незмінною. Україна живе в моєму серці щодня. Я сумую за рідними людьми, знайомими вулицями, рідною атмосферою та відчуттям дому. Можна вивчити нову мову, адаптуватися до нової країни, можна побудувати нове життя. Але Батьківщина назавжди залишається тим місцем, куди подумки повертаєшся щодня.