Іноді найважливіші люди з’являються несподівано, неочікувано.

У невеликому німецькому містечку Бад-Брюкенау я випадково дізналася, що в сусідньому будинку мешкає ще одна українка. І що звуть її, як і мене, Марією. Ми познайомилися і згодом стали друзями.

Її, 23-річну Марію Ільченко важко не помітити. Завжди усміхнена, жвава, завжди активна, готова допомогли, підтримати інших. Але за цією легкістю стоїть непроста історія боротьби, втрат і сили волі.

Вона переїхала до Німеччини з Дніпра у 2022 році. Доти її життя було звичайним: навчання, робота, друзі, плани на майбутнє… Все змінилося, коли лікарі діагностували її мамі онкологічне захворювання. Саме у пошуках рятівного лікування родина перебралася до Німеччини. Звикати до нової країни попервах було важко: інша мова, нове середовище, новий уклад, а до всього –  постійне хвилювання за маму.

«Найважчими були вечори, коли залишалася наодинці зі своїми думками», — згадує Марія. Попри виснаження, досаду, страх, вона вчила німецьку мову, підтримувала родину робила все, щоб мама жила. Проте мами не стало. «Я у ці чорні дні теж ніби й не жила, – зізнається подруга. –  Я вчилася дихати заново».

Болісна втрата залишила тяжкий рубець, але випалила душу. Марія занурилася в навчання, закінчила мовні курси рівня B1, знайшла роботу. Згодом у її житті з’явився хлопець, з яким познайомилася на сайті. І ця поява близької людини повернула їй радість життєвої опори, щоб рухатися далі.

Вона не втратила зв’язок з Україною. Приїжджає додому, провідує, підтримує батька. «Рідний дім, –  каже, –  це не лише місце. Це те, що ти носиш у собі. Де б я не була, моя Україна завжди зі мною».