Ніч з 23 на 24 травня провела без сну: здригався од вибухів Київ, а з ним і я.
Зранку  написала своєму знайомому військовому – він якраз повернувся з «нуля».  Запросила його на «кавову розмову».
Ближче до обіду ми зустрілися, обнялися. Відколи не бачилися, він дуже змінився: волосся наполовину сиве, колючі зморшки на лобі…  Ігорю всього 28 років, а він уже пройшов стільки «гарячих точок» – починаючи від боїв під Гостомелем… В окупації втратив близьких.
Коли запропонувала зробити з ним інтервʼю, Ігор погодився за донат для його рідної бригади «Рубіж»…

– Я підписав контракт із Нацгвардією у вересні 2017 року, – почав Ігор. – Можливо, твої читачі очікують гарну історію про те, як я до цього захоплювався військовою тематикою, героїзмом. Ні, цього не було, мені просто прийшла повістка. Чесно зізнаюся: лише згодом зрозумів, наскільки важлива для країни армія. Це сталося, коли вперше поїхав у зону АТО, 2018 року…

–  Що найбільше запам’ятається зі служби?

– Приємного було мало. Думаю, з найкращого – я здобув чудових побратимів. Вони надійна опора мого життя, яка тримає на плаву. А що найбільше врізалося в памʼять?.. Ніколи не забуду ранок 24 лютого 2022 року. Побратим подзвонив і сказав, що почалася війна. Якби ж ми знали, що буде далі… Тоді у Бучі звірі-росіяни застрелили дідуся моєї нареченої. Мій батько впав, коли спускався у підвал під час обстрілу, і помер від крововиливу у мозок. Я майже півтора місяця не міг приїхати і поховати його. Він просто лежав у дворі. Навіть здивований, що його не зʼїли голодні собаки. Моя сімʼя залишилася в окупації з перших днів вторгнення. Звʼязку не було, і я не знав, чи живі вони?

– Як ти впорався з цим?

– Я дуже виснажуюся, сплю без снів. Насправді я звернувся до психіатра. Це найкраще, що може зробити військовий після травмуючих подій. Усім рекомендую. А як впорався?  Просто живу далі. Дуже багато моїх знайомих, друзів і побратимів загинуло за ці роки. Я бачу їх імена на алеях Слави, і мені дуже боляче за сімʼї, за синів та доньок, за жінок, які ще зовсім молодими змушені ходити в траурному одязі.  Згадую, як ми проводили час до війни, мріяли,  працювали допізна, допомагали одне одному. При цих споминах даю собі час посумувати, а потім йду і роблю те, що треба.

Ти дивилася «Гаррі Поттера»?  Там в одній із серій  Дамблдор каже Гаррі:  «Не жалій мертвих, жалій живих. Особливо тих, хто живе без любові». Цей старий чаклун таки мав рацію!

– Ми з тобою в затишній кав’ярні. Вулицею проходять кияни, гості міста. Що хотів би їм сказати?

– Будьте сміливими, живіть тут і зараз, допомагайте одне одному. Поважайте військових, допомагайте тим, хто не може дати собі ради, будьте ввічливими й терпеливими до них. Закривайте збори для армії. Це наше виживання. Ми теж прагнемо повернутися додому, в мирну Україну, туди, де поважають і люблять воїнів.